Справа про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

За позовом Особа 1 до Особа 2, третя особа – Особа 3, про стягнення заборгованості за договором позики за заявою Особа 3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Василь Гуменюк.

Обставини справи

У липні 2009 р. Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що в період з 8 жовтня 2004 р. до 28 липня 2008 р. він позичав Особа 2 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн. та 32 тис. 900 доларів США, про що остання складала відповідні розписки.

Посилаючись на те, що відповідачка його вимоги про повернення боргу не виконала, Особа 1 просив стягнути з Особа 2 на його користь зазначену суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що з урахуванням суми боргу складає 87 тис. 77 грн. та 53 тис. 890 доларів США, а всього – 517 тис. 658 грн. 10 коп., а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 р., позов Особа 1 задоволено: стягнуто на його користь з Особа 2 517 тис. 658 грн. 10 коп. боргу, вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р. касаційну скаргу Особа 3 відхилено, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 р. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 р. залишено без змін.

21 травня 2015 р. до ВСУ звернувся Особа 3 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р., посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим Особа 3 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р., ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 р. й рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Особа 1 у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд встановив

Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 та 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі ст. 3604 ЦПК України ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Особа 2 у період з 8 жовтня 2004 р. до 28 липня 2008 р. позичала у Особа 1 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн. та 32 тис. 900 доларів США.

На підтвердження отримання зазначених коштів Особа 2 склала відповідні розписки.

Вимог Особа 1 про повернення отриманих у позику коштів Особа 2 не виконала.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки відповідачка свої грошові зобов’язання з повернення отриманої позики не виконала, спірна сума підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.

У заяві Особа 3 посилається на невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р. викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи обставини, визначені п. 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, заявник посилається на рішення ВСУ від 28 березня 2012 р. та Аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві.

Аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві не є постановою ВСУ, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V цього Кодексу, а тому не може бути підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.

Особа 3 також зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали ВССУ від 29 травня 2013 р. й 9 липня 2014 р., а також рішення ВСУ від 28 березня 2012 р.

Надане заявником для порівняння рішення ВСУ від 28 березня 2012 р. не може бути підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, оскільки ухвалене в порядку перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами відповідно до ст. 353 цього Кодексу в редакції, яка була чинною до 22 жовтня 2010 р.

Ухвалами ВССУ від 29 травня 2013 р. та 9 липня 2014 р. суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, послався на те, що:

• визначення в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України (далі – Держкомстат) індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті;
• положення ст. 625 ЦК України про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням інфляційних втрат може бути застосоване тільки в разі, якщо валютою виконання зобов’язання є гривня.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 3 липня 1991 р. індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписок, за змістом яких Особа 2 позичила у Особа 1 у тому числі грошові кошти в іноземній валюті – 32 тис. 900 доларів США, суди помилково застосували до таких грошових зобов’язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З наведених підстав оскаржувані судові рішення в частині відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання, визначеного у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до розрахунку індексу інфляції та трьох відсотків річних, долученого до позовної заяви, сума інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання щодо повернення 32 тис. 900 доларів США складає 17 тисяч 940 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 143 тис. 340 грн. 60 коп.

Відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

За таких обставин ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р., ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 р. та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 р. слід змінити, зменшивши розмір стягуваної з Особа 2 на користь Особа 1 суми боргу з 517 тис. 658 грн. 10 коп. до 374 тис. 317 грн. 50 коп., що складається з боргу в розмірі 66 тис. 415 грн. та 32 тис. 900 доларів США, трьох відсотків річних у розмірі 3 тис. 50 доларів США та 3 тис. 554 грн., а також 17 тис. 108 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання, визначеного у гривнях.

Суд постановив

Керуючись ст.ст. 355, 360 3, 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 3 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 грудня 2014 р., ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 р. та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 р. змінити: зменшити розмір стягуваної з Особа 2 на користь Особа 1 суми боргу до 374 тис. 317 грн. 50 коп.