За заявою Особа 1, заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», Особа 2, Особа 3, товариство з обмеженої відповідальністю ФТД «Наташа-М», приватне підприємство «Ніанат», про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» за заявою Особа 1 про перегляд ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 4 вересня 2014 р., ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 7 жовтня 2014 р., ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2014 р. Головуючий на засіданні – суддя Верховного Суду України Анатолій Ярема.

Обставини справи

У серпні 2014 р. Особа 1 звернулася до суду із зазначеною заявою, посилаючись на те, що на підставі рамкової угоди від 12 вересня 2007 р. 10 листопада 2011 р. між публічним акціонерним товариством Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») та Особа 1 укладено договір про надання траншу й 21 жовтня 2013 р. – додаткову угоду до цього договору.

10 листопада 2011 р. між ПАТ «Альфа-Банк» та Особа 2, Особа 3, товариством з обмеженою відповідальністю ФТД «Наташа-М» (далі – ТОВ ФТД «Наташа-М»), приватним підприємством «Ніанат» (далі – ПП «Ніанат») укладено договори поруки.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 травня 2014 р. (справа №1371-9/539/14) стягнуто солідарно з ТОВ ФТД «Наташа-М», Особа 2, Особа 1, Особа 3, ПП «Ніанат» на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за вказаним договором про надання траншу та судові витрати.

Вважаючи, що рішення третейського суду є необґрунтованим і незаконним, оскільки воно було ухвалено без її відома та участі; ця справа у спорі щодо захисту прав споживачів і не підвідомча третейському суду третейський суд вийшов за межі власних повноважень та в порушення третейської угоди й власного регламенту не припинив провадження, а розглянув справу по суті; заборгованість стягнута за договорами поруки, яка вже припинилися; третейський суд не врахував, що заборгованість, яка виникла за рамковою угодою, була стягнута рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2009 р. в іншій справі, Особа 1 просила скасувати зазначене рішення третейського суду від 14 травня 2014 р.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 4 вересня 2014 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 7 жовтня 2014 р., у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2014 р. у відкритті касаційного провадження Особа 1 відмовлено.

У заяві Особа 1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та рішення третейського суду з передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» №1701-IV від 11 травня 2004 р. (далі – Закон України «Про третейські суди»).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви Особа 1 посилається на постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України:

від 20 травня 2015 р. у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсною умови кредитного договору (№6-64цс15);

від 2 вересня 2015 р. у справі за заявою фізичної особи про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 26 грудня 2014 р. в справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором (№6-856цс15).

Так, приймаючи постанову від 20 травня 2015 р. у справі №6-64цс15, Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки на час укладання кредитного договору щодо отримання споживчого кредиту ЗУ «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), то третейське застереження в кредитному договорі між фізичною особою (споживачем) і банком було укладено в порушення вимог п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди».

Верховний Суд України в постанові від 2 вересня 2015 р. у справі №856цс15 висловив правову позицію, про те, що спір виник щодо заборгованості за кредитним договором, заявник є споживачем послуг банку, тому третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» така справа не підвідомча.

Натомість, у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що правові підстави для скасування рішень третейського суду, визначені ЗУ «Про третейські суди» та ст. 3895 ЦПК України, відсутні, третейський суд діяв у межах своєї компетенції.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права (п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди»).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 травня 2014 р. (у справі №1371-9/539/14) солідарно з стягнуто з Особа 1 (позичальника за договором про надання траншу від 10 листопада 2011 р.), ТОВ ФТД «Наташа-М», Особа 2, Особа 3, ПП «Ніанат» (поручителів за договорами поруки від 10 листопада 2011 р.) на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за вказаним договором, що складається з грошових коштів за кредитом, за відсотками та пені, а також судові витрати.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» (ч. 1 ст. 6 цього Закону доповнено п. 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 р. № 2983-VI «Про внесення зміни до ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам») третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», про скасування якого просила Особа 1, ухвалено 14 травня 2014 р., тобто після внесення зазначених змін до ЗУ «Про третейські суди».

Проте у справі, яка переглядається, ні суд першої інстанції, ні суди апеляційної та касаційної інстанції, які з ним погодилися, не визначилися, чи є Особа 1 споживачем послуг банку, права якої захищаються ЗУ «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12 травня 1991 р. і чи в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» така справа підвідомча третейському суду.

Суди, розглядаючи заяву Особа 1, на вказану обставину не звернули уваги та помилково відмовили в її задоволенні.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд постановив

Керуючись ст.ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила заяву Особа 1 про перегляд судових рішень задовольнити.

Ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 4 вересня 2014 р., Апеляційного суду Чернігівської області від 7 жовтня 2014 р. та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.