Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 7 вересня 2016 р. Справа №6-801цс16.

 

 

Справа про поділ спільного майна подружжя


За позовом Особа 1 до Особа 2 про поділ спільного майна подружжя за заявою Особа 2 про перегляд ВСУ ухвали ВССУ від 23 грудня 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Наталія Лященко.


Обставини справи


У січні 2015 р. Особа 1 звернулась до суду з позовом до Особа 2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що перебувала у шлюбі із Особа 2 із 7 червня 2006 р. по 24 січня 2012 р., за час спільного проживання вони придбали автомобіль «Mitsubishi lancer», меблі та побутову техніку. Вказане майно залишилося в користуванні відповідача, який відмовляється добровільно провести його поділ. Ураховуючи, що реальний поділ вбудованої техніки, меблів та автомобіля здійснити неможливо, позивачка просила стягнути на її користь 1/2 частину вартості зазначеного майна.


Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2015 р. в задоволенні позову Особа 1 відмовлено.


Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2015 р. рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача компенсації половини вартості автомобіля «Mitsubishi lancer» скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто із Особа 2 на користь Особа 1 компенсацію половини вартості спірного автомобіля у розмірі 66 тис. 165 грн.


Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 23 грудня 2015 р. касаційну скаргу Особа 2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.


У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 2 порушує питання про скасування рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій у частині задоволених вимог і направлення справи на новий апеляційний розгляд з передбачених п. 1 та 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст.ст. 57, 60, 65, 71 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.


На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень Особа 2 посилається на ухвали ВССУ від 23 грудня 2015 р. (6-31644ск15, 6-25963ск15), 27 квітня 2016 р. та постанови ВСУ від 19 червня, 2 жовтня 2013 р., 3 червня, 1 липня, 16 грудня 2015 р.


Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.


Суд встановив


Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.


За положеннями п. 1 та 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.


Згідно зі ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.


У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 7 червня 2006 р. по 24 січня 2012 р. Особа 1 та Особа 2 перебували в зареєстрованому шлюбі.


У цей період Особа 2 придбав автомобіль «Mitsubishi lancer» за кредитним договором від 19 січня 2007 р.


Скасовуючи рішення першої інстанції в частині відмови в стягненні з відповідача компенсації половини вартості спірного автомобіля та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення із Особа 2 на користь Особа 1 компенсації половини вартості спірного автомобіля, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний автомобіль було придбано сторонами у період шлюбу, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя.


Разом з тим у постановах ВСУ від 3 червня, 1 липня, 16 грудня 2015 р., наданих для підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у них висновкам, та ухвалах ВССУ від 23 грудня 2015 р. (6-31644ск15), 23 грудня 2015 р. (6-25963ск15), 27 квітня 2016 р., наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок суду про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.


Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (ст.ст. 57 та 60 СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.


Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Норми СК України у ст.ст. 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.


Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.


У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.


Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.


Проте суди першої та апеляційної інстанцій на наведене належної уваги не звернули та не з’ясували джерела коштів, за які було придбано автомобіль. Зокрема, встановивши, що його придбано за кредитним договором від 19 січня 2007 р., невід’ємною частиною якого є графік погашення кредиту, суди не з’ясували, яка частина коштів була сплачена у період шлюбу, хто та за які кошти сплачував кредит після припинення шлюбних відносин, чи повністю виплачений кредит отриманий для придбання спірного автомобіля.


Зазначені порушення вимог закону залишилися й поза увагою суду касаційної інстанції.


За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.


Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди неправильно застосували норм ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст.ст. 57, 60, 65, 71 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст. 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.


Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 1 ст. 3602 ЦПК України справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.


Відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України.


Суд постановив


Керуючись п. 1, 4 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 3603, ч. 1, п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 2 задовольнити частково.


Ухвалу ВССУ від 23 грудня 2015 р., рішення Апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2015 р. та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2015 р. в частині стягнення компенсації половини вартості автомобіля «Mitsubishi lancer» скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.


Постанова ВСУ є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.




 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№9-14 | 24 вересня
Тема тижня:
Банкрутство
Тема тижня
  • Урахування процесуальних нюансів допоможе боржникам і кредиторам уникнути зайвих витрат.
  • Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________