Справа про визнання протиправним та скасування наказу про позбавлення премії

За позовом Особа 1 до ПАТ «Київенерго», Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго», третя особа – директор Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» Особа 2, про визнання протиправним та скасування наказу про позбавлення премії та повернення коштів за заявою ПАТ «Київенерго» про перегляд Верховним Судом України ухвали ВССУ від 29 серпня 2016 р. Головуючий на засіданні – суддя Верховного Суду України Наталія Лященко.

Обставини справи

У грудні 2015 р. Особа 1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Київенерго», Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» (далі – СВП «Київські теплові мережі») ПАТ «Київенерго» про визнання протиправним та скасування наказу від 9 листопада 2015 р. в частині позбавлення його премії за листопад 2015 р., зобов’язання адміністрації СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» повернути належну йому премію, а також покласти на директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» Особа 2 обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну ПАТ «Київенерго» його незаконними діями.

Особа 1 зазначав, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог ст. 252 КЗпП України, ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зокрема без попередньої згоди виборного профспілкового органу, членом якого він є.

Позивач вважав наказ безпідставним, оскільки не вчиняв жодних порушень, а відповідач не проводив службового розслідування відносно нього, не складав відповідного акта за результатами його проведення, пояснень від нього та згоди профспілки, членом якої він є, не отримував.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 квітня 2016 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 р., позов Особа 1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано п. 2 наказу директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» Особа 2 від 9 листопада 2015 р. в частині позбавлення позивача премії за листопад 2015 р. за виробничо-господарські показники. У задоволенні решти позовних вимог Особа 1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою ВССУ від 29 серпня 2016 р. у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Київенерго» на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Київенерго» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст. 97 КЗпП України, ст. 15 ЗУ «Про оплату праці».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Київенерго» посилається на ухвали ВССУ від 11 листопада 2015 р., 27 жовтня 2016 р.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Суд встановив

Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі наказу Особа 1 з 7 травня 2013 р. переведений на посаду майстра виробничої дільниці І групи квартальних котелень РТМ «Голосієво» філіалу «ЖитлотеплоенергоКиївенерго» ПАТ «Київенерго».

Пунктом 2 наказу від 9 грудня 2015 р., виданого директором СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» Особа 2, визначено, що майстру І групи виробничої дільниці квартальних котелень РТМ «Голосієво» Особа 1 за порушення вимог п. 2.4, 2.50, 4.2, 4.24 посадової інструкції майстра виробничої дільниці І групи дільниці квартальних котелень РТМ «Голосієво», п. 5.18 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України та згідно з п. 5 таблиці 2 Положення про преміювання працівників ПАТ «Київенерго» за виконання виробничо-господарських показників вирішено премію за виробничо-господарські показники за листопад 2015 р. не нараховувати.

Ухвалюючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення Особа 1 премії за листопад 2015 р. за виробничо-господарські показники, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань, входять до структури заробітної плати. Згідно з ч. 4 ст. 97 КЗпП України відповідач не мав права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

Крім того, зміна умов праці позивача, який є членом виборного профспілкового органу, відбулася без попередньої згоди виборного профспілкового органу.

Разом з тим в ухвалах ВССУ від 11 листопада 2015 р. та 27 жовтня 2016 р., наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що преміювання працівників є правом, а не обов’язком роботодавця і здійснюється з урахуванням показників у роботі працюючих на підставі відповідного наказу керівника підприємства.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених ч. 2 цієї статті.

Відповідно до змісту ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.

Частина 3 ст. 97 КЗпП України тільки зобов’язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.

Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов’язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).

Частина 4 ст. 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

Разом з тим у справі, судові рішення в якій переглядаються, суди не з’ясували, які нормативно-правові акти діють у відповідача, якими визначено умови та порядок виплати премій, та чи дотримано їх при виданні оспорюваного наказу про невиплату премії позивачу.

Беручи до уваги наведене, Судова палата у цивільних справах ВСУ встановила, що рішення, які переглядаються з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, в частині визнання протиправним та скасування п. 2 наказу директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» Особа 2 від 9 листопада 2015 р. в частині ненарахування Особа 1 премії за листопад 2015 р. за виробничо-господарські показники, є незаконними.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 1 ст. 3602 ЦПК України справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу в зазначеній частині слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України.

Суд постановив

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 3603, ч. 1, п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву пат «Київенерго» задовольнити частково.

Ухвалу ВССУ від 29 серпня 2016 р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 р. та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 квітня 2016 р. в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування п. 2 наказу директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» Особа 2 від 9 листопада 2015 р. у частині ненарахування Особа 1 премії за листопад 2015 р. за виробничо-господарські показники скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.