Верховний Суд України. Постанова від 4 жовтня 2017 р. Справа № 6-3006цс16.
Справа про скасування державного акта про право власності на землю.
За позовом Особа 1 до Особа 2, Особа 3, Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 4, про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державного акта про право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації за заявою Особа 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 21 вересня 2016 р. Головуючий на засіданні – суддя Верховного Суду України Валентина Сімоненко.
Обставини справи
У серпні 2014 р. Особа 1 звернулась до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 жовтня 1996 р. сільською радою було прийнято рішення про передачу Особа 2 земельної ділянки, проте державний акт було видано відповідачу на більшу площу земельної ділянки для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства. Тобто під час розроблення технічної документації до державного акта на право приватної власності на землю розмір земельної ділянки було необґрунтовано збільшено. Крім того, межа ділянки, виділеної Особа 2, проходить по одному з об'єктів нерухомості, що належить позивачці, а саме сараю, що підтверджується топографічною зйомкою земельної ділянки.
З огляду на наведене позивачка вважає, що рішення про надання у власність Особа 2 земельної ділянки прийнято сільською радою з порушенням чинного законодавства та її прав, а тому просила визнати незаконним та скасувати рішення Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 4 жовтня 1996 р. у частині передачі у власність Особа 2 земельної ділянки, скасувати державний акт про право приватної власності від 9 квітня 2001 р. та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 7 серпня 2012 р., укладений між Особа 2 та Особа 3
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 р., у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою ВССУ від 21 вересня 2016 р. касаційну скаргу Особа 1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
У грудні 2016 р. Особа 1 звернулася до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВССУ від 21 вересня 2016 р. і просить скасувати судові рішення у цій справі та прийняти нове рішення про задоволення позову з передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 4 ст. 268 ЦК України та п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» №4176-VI від 20 грудня 2011 р. (далі – Закон №4176-VI).
На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на ухвали ВССУ від 19 березня 2014 р. та 20 травня 2015 р.
Суд встановив
Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст. 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень ВСУ, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, суди установили, що Особа 1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 листопада 1993 р. належить житловий будинок та інші господарські споруди: сарай цегляний, прибудова цегляна, гараж, вбиральня, погріб, колодязь та огорожа.
4 жовтня 1996 р. рішенням Рожнівської сільської ради Особа 2 передано у власність земельну ділянку.
На підставі вказаного рішення 9 квітня 2001 р. Особа 2 видано державний акт про право приватної власності на землю серії, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, за яким їй передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства.
Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо виготовлення обмінного файлу для введення в базу даних і присвоєння кадастрового номера на земельну ділянку Особа 2, яка виготовлена ТОВ «Український земельний кадастр» у 2010 р. на підставі державного акта на право приватної власності на землю, в описі меж від точки «Б» до точки «В» зазначено землевласником Особа 1. Крім того, у вказаній технічній документації міститься заява Особа 2 про те, що вона не заперечує, що під час геодезичних робіт площа земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства зменшилася, про що виготовлено відповідний абрис.
Рішенням виконавчого комітету Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 26 грудня 2003 р. Особа 1 було передано безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку, де розташовані вищевказаний житловий будинок та господарські споруди. На підставі вказаного рішення Броварським науково-виробничим землевпорядно-архітектурним бюро у грудні 2003 р. було розроблено технічну документацію для виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку, на підставі якої 22 березня 2004 р. Особа 1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку. З опису меж у цьому державному акті вбачається, що дана земельна ділянка від точки «Б» до точки «В» є суміжною із земельною ділянкою Особа 2.
7 серпня 2012 р. між Особа 2 та Особа 3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки на якій розташований житловий будинок.
Також суди установили, що порядок користування земельними ділянками склався давно, фактично із часу отримання Особа 1 та Особа 2 державних актів на право власності на земельні ділянки, жодних суперечок між ними не виникало. Межі сторонами самовільно не переносилися.
У травні 2014 р. було складено акт обстеження належної Особа 1 земельної ділянки, у якому зазначено, що під час обстеження та геодезичного обміру земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд було виявлено, що фактична межа цієї земельної ділянки не відповідає державному акту, а саме: частина її земельної ділянки, на якій розташовано сарай, перебуває у власності Особа 3. В акті також зазначено, що державні акти на право власності на землю Особа 1 та Особа 3 виготовлені неправильно, а саме допущено помилку при визначенні координат та конфігурації суміжних земельних ділянок.
У справі, про перегляд якої подано заяву, ВССУ, залишивши без змін рішення судів попередніх судових інстанцій про відмову в позові, виходив з того, що при прийнятті рішення від 4 жовтня 1996 р. про передачу земельної ділянки Особа 2 Рожнівська сільська рада діяла у межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом; договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений із дотриманням вимог чинного законодавства; з вимогою про скасування акта про право власності на землю позивачка звернулася з пропуском позовної давності, перебіг якої почався із часу встановлення меж земельних ділянок.
Натомість в ухвалах ВССУ від 19 березня 2014 р. та 20 травня 2015 р. суд касаційної інстанції зазначив, що перебіг позовної давності щодо вимог власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, починається з 15 січня 2012 р., з огляду на положення ЗУ №4176-VІ.
Отже існує неоднакове застосування судами положень ч. 4 ст. 268 ЦК України та п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4176-VI.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише у випадку, коли позов доведений.
Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.
Зокрема у ч. 4 цієї статті у редакції до 15 січня 2012 р. зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Згідно з п.п. 2 п. 2 розділу І Закону №4176-VI п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 р.
Згідно із ч. 1 та 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Отже, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України в редакції до 15 січня 2012 р. позовна давність на вимоги власників та інших осіб на захист права власності або іншого речового права, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування не поширювалась.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 р., особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Суди встановили, що позивачка звернулась до суду з позовом про визнання державного акту недійсним у серпні 2014 р., тобто протягом трьох років, починаючи з 15 січня 2012 р., при цьому також зазначала, що про порушене право довідалась після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки Особа 3, оскільки земельною ділянкою у фактичних її розмірах користувалась до цього часу.
За таких обставин суди необґрунтовано дійшли висновку про пропуск позивачкою позовної давності на звернення з вимогою про визнання державного акта, виданого Особа 2, незаконним, а тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню.
Крім того, оскільки підставою для відмови в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між Особа 2 та Особа 3, була відмова в задоволені позову про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, виданого Особа 2, то судові рішення в частині відмови в задоволенні зазначених позовних вимог також підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд постановив
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, ст.ст. 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 1 задовольнити частково.
Ухвалу ВССУ від 21 вересня 2016 р., ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 р., рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 р. у частині відмови у задоволені позовних вимог про скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|