13 лютого 2018 р. Європейський Суд з прав людини виніс рішення по справі «Цезар та інші проти України», заяви №73590/14, 73593/14, 73820/14, 4635/15, 5200/15, 5206/15 та 7289/15, які стосувалися подій на тимчасово окупованій території у Донецькій області.

У цій справі заявники (особи пенсійного віку та особи, які мають право на отримання соціальної допомоги) скаржилися на порушення їхніх прав, гарантованих статтями 6 §1 (Право на справедливий суд) та/або статтями 13 (Право на ефективний засіб правового захисту), 14 (Заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (захист прав власності), у зв’язку із припиненням соціальних виплат з бюджету України в 2014 р. внаслідок тимчасової окупації частини Донецької області. Троє з них у 2015 р. звернулися до Уряду України щодо поновлення соціальних виплат.

«У своєму рішенні ЄСПЛ відзначив, що головна відмінність обставин ситуацій перших трьох заявників відносно інших осіб, які проживають на підконтрольній Уряду території, полягає в тому, що у місті, де вони проживають, Уряд України не здійснює своїх повноважень. Очевидно, що це суттєво обмежує, якщо не позбавляє, можливості Уряду України ефективно підтримувати роботу судів та забезпечувати соціальні виплати на цій території. Об’єктивний фактор триваючих бойових дій, що відбуваються в регіоні, де проживають перші троє заявників, змушують Уряд застосовувати заходи, спрямовані на виправлення ситуації, в яких немає потреби на підконтрольній території» – зазначив заступник міністра юстиції – Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Іван Ліщина.

Взявши до уваги зазначене, ЄСПЛ визнав, що перші троє заявників не знаходяться у «аналогічній ситуації» з тими, хто мешкає на території, що контролюється Урядом України.

Жоден із заявників не оскаржував в українських судах рішення Уряду України про припинення здійснення соціальних виплат, пояснивши це тим, що у м. Донецьк не діють органи української системи правосуддя, які у вересні 2014 р. через бойові дії були перенесені з непідконтрольної території тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей до сусідніх регіонів.

Вивчивши обставини справи ЄСПЛ повторно наголосив, що так само, як у нещодавньому рішенні щодо справи «Хлєбік проти України» (заява №2945/16, рішення від 25.07.2017 р.), вказана справа має розглядатися із врахуванням загальної ситуації та наявності триваючого конфлікту на сході нашої держави і що для жодного із заявників право на доступ до суду, гарантоване положеннями Конвенції, не було неспівмірно обмежено.

Іван Ліщина зауважив – «ЄСПЛ погодився з Урядом України, що державні органи України вживали заходи, які від них могли бути розумно очікуваними, для забезпечення належного функціонування судової системи, доступної для осіб, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Уряду території. З огляду на об'єктивні перепони, з якими стикається українська влада, ЄСПЛ одноголосно постановив, що у контексті обставин цієї справи Україною не було порушено прав заявників». Зокрема, українські суди були переміщенні з непідконтрольних територій до сусідніх регіонів і заявники не були непропорційно обмеженими в своєму доступі до засобів правового захисту стосовно їхніх скарг про неотримання пенсій.

Це рішення можна справедливо вважати ще одним маленьким кроком до юридичної перемоги України над країною-агресором.