У судовій практиці трапляються випадки, коли суди, завершуючи розгляд кримінального провадження, не вирішують питань, що стосуються стягнення процесуальних витрат. Означені випадки мають місце як у разі ухвалення вироку, так і в разі закінчення розгляду шляхом прийняття процесуального рішення у вигляді ухвали. Як же за таких обставин потім повернути витрачене?

Дискусійні питання

Частина практиків уважає, що питання про процесуальні витрати може бути вирішене лише у вироку, стверджуючи, що ухвалою воно не може вирішуватися. Виникає також питання про те, чи є невирішення питання про процесуальні витрати за Кримінальним процесуальним кодексом у межах кримінального провадження істотним порушенням вимог КПК і чи тягне за собою скасування прийнятих рішень, в яких це питання упущено.

З-поміж іншого слід звернути увагу на те, що часто суми нестягнутих процесуальних витрат сторони намагаються отримати, звертаючись із позовами в порядку цивільного судочинства.

Велика палата Верховного Суду у своїх постановах вирішила низку дискусійних питань, зокрема:

• як співвідносяться між собою процесуальні витрати та шкода, завдана кримінальним правопорушенням?

• який процесуальний порядок стягнення зазначених витрат?

• питання про процесуальні витрати вирішується тільки вироком чи й ухвалою суду?

• чи є невирішення питання про процесуальні витрати істотним порушення вимог КПК?

Процесуальні витрати v. завдана шкода

КПК встановлює такі види процесуальних витрат:

• витрати на правову допомогу;

• витрати, пов’язані з прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

• витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

• витрати, пов’язані зі зберіганням і пересиланням речей та документів (ст.118 КПК).

Процесуальні витрати виникають і пов’язані зі здійсненням кримінального провадження. Це матеріальні витрати органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників провадження. Натомість шкода в кримінальному провадженні пов’язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими — учиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов проти підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Порядок вирішення питання

У справі №462/6473/16-ц ВП ВС зазначила, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду в кримінальному провадженні вирішується в тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

У справі №598/1781/17 ВП ВС зазначила, що процесуальні витрати, понесені в кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову проти обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.

Процесуальна форма

У ч.1 ст.124 КПК встановлено, що в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі понесені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

У ч.1 ст.126 КПК визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі.

ВП ВС дійшла висновку, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливості вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.

Суд повинен визначитися з розподілом процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо. Таким чином, ВП ВС уважає, що це питання може бути вирішене й ухвалою суду.

Нормами КПК встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п.13 ч.1 ст.368, ч.4 ст.374 КПК).

Оскільки в ст.126 КПК визначено, що означене питання може бути вирішено й ухвалою, ВП ВС робить висновок, що в разі заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.

Отже, КПК не обмежує процесуальної форми вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.

Щодо істотності порушенням вимог КПК

У ст.438 КПК визначено підстави для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи судом касаційної інстанції. ВП ВС уважає, що невирішення питання про розподіл процесуальних витрат судами першої або ж апеляційної інстанції не може бути підставою для скасування рішення у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

У ч.1 ст.412 КПК встановлено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Залишення без розгляду питання про розподіл процесуальних витрат не є істотним порушенням вимог КПК, не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судових рішень.

Що робити, якщо питання не вирішили

ВП ВС вважає, що вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову в стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами в розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат.

Потерпілий може повторно звернутися з клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання про розподіл процесуальних витрат, яке мало бути вирішене судом під час прийняття остаточного рішення в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.5 ст.534 КПК процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим кодексом. Оскільки інші питання, пов’язані з виконанням вироку, вирішує суд, який ухвалив такий вирок (п.4 ч.2 ст.539 КПК), то й питання, що підлягали вирішенню ухвалою суду, повинні бути вирішені судом, який виніс ухвалу.

Таким чином, ВП ВС розмежовує порядок стягнення процесуальних витрат за КПК і шкоди, яка може бути предметом стягнення за цивільним позовом у межах КПК або ж самостійним предметом позову в порядку цивільного судочинства. Якщо в кримінальному провадженні суд розглянув цивільний позов і є підстави для скасування рішень саме в частині цивільного позову, то в цій частині вони підлягають скасуванню й новому розгляду в порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати, які виникли у зв’язку з розглядом кримінального провадження, мають бути вирішені саме в межах цього провадження. Окремо ініціювати розгляд у порядку цивільного судочинства не потрібно. Питання процесуальних витрат вирішується в рамках кримінальної юрисдикції.

Наталія АНТОНЮК, суддя Великої палати Верховного Суду

Джерело: www.zib.com.ua