Законодавчі дива на політико-правовій ниві.
Про амністію окремих учасників майдану, які вчинили злочини під час Революції Гідності.
21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів країни».
У правовому акті висунута ідея амністії окремих учасників майдану, які вчинили злочини під час Революції Гідності. Подібні кроки в деякій мірі логічні. Але щоб зрозуміти правильний їх вибір слід розглянути історію цього питання.
Почнемо з того, що представники політичної сили за часів Януковича стали безкарно чинити незаконні дії, це підірвало будь яку віру в справедливість, чесність, прихильність влади до ідеї верховенства права. У той період державні мужі певно забули, що саме народ призначає своїх «вождів», а коли вони починають шкодити суспільству в досягненні мети воно має право на запровадження нового керманича, який втілював би свою владу в такі форми, які найбільше сприяють безпеці і щастю кожного громадянина окремо. Натомість, замість забезпечення населення вищим рівнем соціального добробуту президентське оточення продовжувало робити численні спроби за будь-якими мотиваційними факторами домагатися необмеженої влади. Не витримавши цинічного до себе ставлення, потенційно дієздатні громадяни 21 листопада 2013 року вийшли на майдан. Це була мирна акція. Перше силове протистояння із заподіянням тілесних ушкоджень протестувальникам відбулося 30 листопада 2013 року. А буквально через два місяці, внаслідок бойових дій між учасниками майдану і правоохоронцями, смертельні поранення отримали 82 особи, з них 71 демонстрант та 11 співробітників силових структур. Щоб захистити учасників майдану від свавілля тодішньої влади, парламентом в форсованому порядку був прийнятий згаданий вище закон. В правозастосовчій практиці він значиться як закон «про амністію майданівців». Юридична спільнота, окремі міжнародні експерти вважають його дискримінаційним, оскільки базується на хибних концептуальних засадах, багато його ключових моментів є юридично необґрунтованими. Однак, ревізувати закон ніхто не наважився, для його скасування або зміни змісту окремих норм не було бажання. Він діє і по нині. А тепер, коли пройшло понад вісім років і пристрасті від тодішньої законодавчої новації дещо вляглися, давайте подивимося на її складову на тверезу від емоцій голову.
По- перше, оцінювати його на конституційність немає сенсу, для цього існує Конституційний Суд. Правда він уже більше року не спромігся дати висновок з цього питання. Та хай це буде на його совісті, а ми спробуємо розібратися в правових перекосах поспіхом прийнятого закону, в основу якого була закладена амністія учасників мирних акцій на майдані. Якщо бути послідовним, то варто визнати, парламент минулого скликання, ухвалюючи цей нормативно-правовий акт за відсутністю відповідних експертних висновків, рішення профільного комітету, без обговорення в першому і другому читаннях, грубо порушив норми прийнятого ним же регламенту. Основою закону, як це випливає з його назви, є звільнення від відповідальності та покарання у вигляді позбавлення волі осіб, які були учасниками масових акцій протесту. Дія норм цього правового документу поширюється на підозрюваних, обвинувачених та засуджених за правопорушення, які передбачені майже 70-тю статтями КК України. За своєю класифікацією це в основному тяжкі і особливо тяжкі злочини. На наш погляд депутати, в даному разі дотримувалися принципу «мета - виправдовує засоби». Ця думка випливає із показників прийнятого законодавчого документу, які не завжди узгоджуються з якістю та ефективністю чіткого механізму його реалізації. Судіть самі.
Почнемо з назви закону. За його змістом можна розуміти так, що предмет правового регулювання, включає в собі всі мирні зібрання, навіть ті, які не мали відношення до майдану. Водночас диспозиція започаткованих в законі норм містить в собі лише випадки силового протистояння, як правило, з тяжкими наслідками, що відбулися за певний період. А це, погодьтеся, не одне і теж. Отже назва закону дещо звужує його зміст.
Ще один момент. Деякі його положення свідчать про те, що в питанні амністії порушені окремі гуманістичні ідеї, які напрацьовані українським законодавством на цей час. Така неузгодженість потребують остаточного визначення: Що це за положення? На жаль, за браком місця, не має можливості докладно їх проаналізувати, а тому зупинимося на деяких суттєвих моментах. Почнемо з того, що парламентарії прийнятим законом про амністію порушили принципи рівності громадян перед законом та незворотності відповідальності тих, хто вчинив протиправні дії. Наступне. В законі із загальної кількості статей кримінального кодексу, а їх в особливій частині нараховується більше трьохсот, визначено лише 72, які є підставою для застосування амністії до учасників майдану. З цього приводу виникає риторичне питання. Чому в законодавче поле амністії попали лише ті суб’єкти, які скоїли злочини, передбачені тільки цими статтями, тоді як інші учасники акції протестів, вчинивши не тяжкі правопорушення, фактично позбавлені цих привілеїв? Як показав час подібне вибіркове застосування амністії до майданівців ні до чого путнього, крім спекуляції , не призвело. Цьому підтвердження практичне застосування закону навколо якого і сьогодні точаться суперечки. Без сумніву подібні новації не можуть піддаватися навіть елементарному осмисленню. Далі. Ніхто не буде заперечувати, що під час майданівських подій мали місце випадки, коли учасники революції, замість того щоб виборювати з побратимами на барикадах свободу Україні та гідність, вчиняли поза межами майдану жорстокі за своїми наслідками злочини проти мирного населення. Однак, притягнути таких осіб до відповідальності за скоєне не існує правового підгрунтя. На заваді цьому став наданий законодавцем імунітет недоторканності в формі подачі заяви до відповідного органу про участь ними в майданівських подіях.
Оскільки складовими частинами любого закону є чіткість і правова грамотність, тоді незрозуміло, ким і в який спосіб має здійснюватися перевірка достовірності таких заяв. На жаль, парламент з цього приводу відповіді не дав., знаючи наперед, що через подібну невизначеність такою можливістю можуть скористатися авантюристи, які до революційних подій не мали жодного відношення. Без сумніву, в цьому законодавчому інституті відбувається цікава річ. Є злочин, знаємо хто вчинив, де, коли, а притягнути до відповідальності не можемо. Давайте на якусь мить зануримося у вирій історії і згадаємо революційні події далеких років. Перш за все вони відзначалися суворістю покарання за будь-які злочинні прояви проти мирного населення. Під кримінальні жорнова попадали не лише дикласичні елементи, а й учасники революційних подій. Чому така жорстокість. Відповідь одна. Вони своїми вчинками дискредитували саму ідею революції, підривали бойовий дух солдат, створювали у населення невіру в її чистоту. Для ворогів революції діяли закони воєнного часу, які передбачали в своїй більшості смертну кару. Ми, всупереч конституційним принципам та основам чинного українського законодавства, зробили протилежне, пішли більш гуманним шляхом, фактично пообіцяли майданівцям на законодавчому рівні покривати будь-які їх дії. Наслідки цієї новизни відомі. Плодами свободи зразу ж скористалася велика кількість кримінальних елементів, що призвело до зростання злочинності в країні. Парадокс полягає ще і в тому, що такими законодавчими перекосами ми створили на цій ниві «правовий казус», пропонуючи звільнити від покарання категорію осіб, які за вимогами базового закону України під амністію не підпадають. Принагідно нагадуємо, що звільнення осіб, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини є дискримінацією стосовно тих, хто скоїв злочини невеликої тяжкості, позаяк вони опинилися в гіршому становищі. Більш того, за конституційними канонами всі особи, які вчинили злочини мають рівні права і одинакові обмеження. Явно юридично невиправданим є відсутність в законі норми, за якою підозрюваний обвинувачений, підсудний чи засуджений міг би відмовитися від застосування до нього амністії, оскільки не вважає себе злочинцем. Не витримує випробувань парафоксальне використання в документі таких оціночних категорій і понять, як «відповідний орган», «відповідна посадова особа». Хто ці загадкові істоти можна лише догадуватися… Наразі ми вкотре стикаємося з юридичними актами, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності, закриття всіх слідчих справ і справ, не розглянуті судами, про злочини, вчинені особами, які підпадають звільненню за амністією. Наведені підстави досудового звільнення лягли і в основу прийнятого закону. Це при тому, що подібні інституції порушують основний конституційний принцип, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду. Вважати особу злочинцем з моменту пред'явлений йому підозри є правовим нігілізмом. Якщо така практика і надалі увійде в наше життя, то це буде глузуванням над Конституцією, положення якої не допускають звуження змісту і об'єму існуючи прав і свобод.
Поза сумнівом, головна ідея закону була спрямована не тільки на звільнення від кримінальної відповідальності учасників масових акцій протесту, а й на заборону будь-якого переслідування цих осіб.
Для ствердження цієї думки зазернемо до його ст. 9 закону.
В первісному варіанті вона виглядає так: «заборонити збирання персональних даних, накопичення, зберігання, використання, реалізація персональних даних осіб, які є учасниками масових акцій протесту. Всі персональні дані підлягають знищенню». Така воля законодавця, а з ним, як відомо, не посперечаєшся. Так думають прибічники закону, так розмірковують окремі правники, які в своїх прилюдних виступах поспішили назвати норму «достатньою, абсолютно придатною для використання». Дивно про це чути від кваліфікованих юристів, які знають, що елементарною вимогою до якісного правового документу є відсутність у ньому внутрішніх суперечностей. Прийнятий же закон своїми положеннями висвітлює цілу низку проблем, які залишаються відкритими і потребують вирішення. Скажімо, як в процесуально-правовому полі визначити кваліфікацію злочину, вчиненими учасниками майдану, якщо за вимогою ст. 9 правоохоронним органам категорично забороняється проводити щодо них будь-які слідчі дії? Складно? Цілком. Адже правильне встановлення структури злочину має неабияке значення для його кваліфікації. Однак наявність жорстких санкцій на заборону збирання та реалізацію персональних даних учасників протесту, не дає можливості відповідним структурам вишукати саме ту статтю, яка необхідна для правильного застосування до них акту амністії, Якщо залишити все так як є, свято законності може перетворитися на трагедію, де безкарність одних і незаконне покарання інших може зап’ятнати не одну репутацію. Проте шкідливість ст. 9 закону не лише в цьому. Вона гальмує здійснення чесного і справедливого розслідування вбивств не тільки мітингувальників, а й тих, хто стояв по другу сторону барикад. Особливо, коли мова йде про 13 молодих солдат, які на той час відслужили лише кілька місяців строкової служби. Вони були поставлені за наказом командира в оточення без зброї, без будь якого наміру втручатися в революційні події. Їх взяли і убили. Певно це зробили не свої. Тоді хто?
Далі. Згоріло заживо десятки людей в будинках профспілок. Хто вчинив ці пожежі.? Невідомо. Питання «хто в кого стріляв і хто кого підпалював». «Дамокловим мечем» буде висіти над слідчими і прокурорами, які причетні до розслідування цих подій майдану, до того часу, поки на шляху об’єктивності стоятиме прийнятий закон з його суперечливими нормами.
Давно відшуміли революційні баталії, змінилося керівництво країни, а віз з розслідуванням справ майдану так і не зрушено з місця. Може вже пора новій владі повернутися обличчям до людей і по справжньому узятися за вирішення цього питання. А то якось становиться незручно за державу, яка зі своїм потужним кадровим потенціалом впродовж восьмирічного періоду так і не спромоглася знайти винуватців убивств та пожеж, установити імена всі невинних жертв.
Дещо незрозумілою виявилась позиція парламенту, який визнаючи Євромайдан історичною подією, не спромігся створити правоохоронним органам умови для вчасного і неупередженого розслідування злочинів, скоєних під час революції гідності, викриття винних у їх вчиненні та забезпечити справедливе правосуддя. Натомість Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні рекомендує скасувати закон про амністію учасників Революції Гідності, забезпечивши незалежне та неупереджене розслідування,всіх без виключення вбивств, скоєних під час протестів на майдані незалежності. Це серйозний сигнал. Гріх не взяти його до уваги, оскільки. безкарність є основною трагедією нашої дійсності. Отже, ми є свідками, коли один правовий акт, створив стільки суперечностей, сумніву в правильності дій парламенту, державних органів, силових структур. Як у такому правовому безладі пересічним громадянам довідатися на чиєму боці правда, хто тут переступив межу об'єктивності. Вони хочуть почути істину, нехай навіть гірку, в тім, хто винен у смерті їх синів, які по призову пішли боронити свою батьківщину від зовнішнього ворога, а загинули від своїх. Чому за це ніхто не поніс покарання. З цим питанням вони майже вісім років стукають у чиновницькі кабінети з надією бути почутим, але завжди отримують не втішну відповідь про неспроможність знайти убивць. Повірте, з їхнього боку це не бюрократичні відмовки. Ні. Сьогодні через недолуге законодавство посадова особа, який би мундир не носила, не в змозі дослідити такі обставини і довести їх до логічного завершення.
Напевно ця теза досить уразлива для високопосадовців усіх рангів. Вони можуть по-щирому поспівчувати потерпілим в їх горі, проте розуміють, милостивість не повинна стояти на заваді викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, аби кожний, хто вчинив злочин, був покараний. Родини загиблих хочуть розуміти, чому близькі їм люди загинули,а той хто це вчинив перебуває на свободі.
Важко собі уявити, щоб цей закон, в його первозданному вигляді, може задовольнити вимоги сотні ображених, зневірених душею людей, які залишаються наодинці зі своєю бідою.
Отже, сьогодні з повною мірою можна констатувати - закон про амністію учасників майдану випробуванням часом на життєдіяльність не пройшов. Виходячи з визначених позицій, вихід з цієї правової пастки має бути одним - закон слід скасувати. Іншого шляху домогтися повноти слідства просто не існує. І напослідок політикам, які отримавши владу, намагаються використовувати законодавчу базу для власних уподобань, підриваючи віру суспільства в демократичні цінності, засновані на рівності усіх перед законом.. Давайте поважати велику людську відвагу та самовідданість, силу духу громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави. Мало жити у демократичній країні з її високою правовою культурою пора навчитися сіяти розумне і правильне.
Борис СВИРИДОВ
Заслужений юрист України