Всі рубрики


Як реформується адміністративне право

Як повідомлялося в позаминулому числі газети, 15-17 червня 2007 р. в м. Одесі у приміщенні Одеської національної юридичної академії проходила V Національна науково-теоретична конференція на тему «Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування». Відкрив конференцію президент Одеської національної юридичної академії Сергій Ківалов. Парадоксально, але здається, що адміністративне право реформується від початку його фактичного становлення. Так, ще своїм розпорядженням від 12 травня 1997 р. № 257-р уряд створив робочу групу для підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України. Через рік Президент України підписав Указ від 22 липня 1998 р. «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні». З того часу пройшло вже 10 років, але адміністративне право й досі блукає на роздоріжжі. В чому причина такого стану й чи не пора покласти цьому край – саме ці питання турбували не лише «корифеїв» українського права, але й значну частину суддівського корпусу країни. Недаремно у своєму виступі на конференції, голова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України Віктор Кривенко зазначив, що реформування адміністративного права ставить багато серйозних питань перед суддями адміністративних судів щодо вдосконалення адміністративної юстиції у цілому. Ці питання на думку доповідача повинні вирішуватися на теоретико-методологічній основі з урахуванням досягнень адміністративної науки та науки адміністративного права. Практичні проблеми в діяльності суддів, що пов’язані із формуванням судової практики, мають вирішуватися вже сьогодні, спираючись на досягнення правової науки. Саме на цьому поступі можливо вирішення актуальних проблем щодо повноваженням адміністративних судів, їх юрисдикції, засобів вирішення судових адміністративних спорів, запровадження судового прецеденту тощо. Наука адміністративного права повинна вже сьогодні дати відповіді на актуальні проблеми судової практики. Такі ж думки щодо завдань сучасного адміністративного права та перспектив його реформування були висловлені головою Вищого адміністративного суду України Олександром Пасенюком та першим заступником міністра юстиції Валерієм Бондиком. Завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Вадим Авер'янов, який є основним розробником Концепції реформи адміністративного права, підкреслив, що поступове реформування адміністративного права є не найкращим способом для його розвитку, притаманного демократичним країнам. На думку пана Авер’янова, проблемою реформування адміністративного права є недостатня активізація процесу принципового перегляду теоретичної конструкції адміністративно-правової науки в цілому. І це вже не кажучи про те, що власне й сама необхідність глибокого реформування адміністративного права об’єктивно зумовлена тим, що впродовж попереднього радянського періоду роль і призначення адміністративного права було істотно деформовано. Адже всі пам’ятають, що для радянської юридичної науки була властива абсолютизація суспільної ролі (цінності) адміністративного права: по-перше, воно оцінювалось як «управлінське» право (тобто як засіб владно-організуючого впливу держави на суспільні відносини і процеси), а по-друге, – як «юрисдикційне» право, що забезпечувало застосування державою у відносинах з громадянами різноманітних засобів адміністративної відповідальності та інших заходів адміністративного примусу. Головний же сенс сучасного реформування адміністративного права полягає у відмові від старої і одночасному формуванні нової адміністративно-правової доктрини. Зрештою, в результаті трансформації адміністративного права на засадах «людиноцентриської» ідеології ця галузь має стати основним засобом гармонізації відносин між публічною адміністрацією і людиною. Однак визнання принципово нового характеру та спрямованості адміністративного права аж ніяк не може бути самоціллю. Необхідно, щоб це знайшло практичне втілення у новій якості чинного адміністративного законодавства, відповідно до якого адміністративні суди повинні всебічно сприяти забезпеченню пріоритету прав людини, її правомірних інтересів і вимог. Як стверджує Вадим Авер’янов, адміністративне право не повинно сприйматись ані суто управлінським, ані суто юрисдикційним. Навпаки – і це головне – в адміністративному законодавстві людина повинна вбачати чи не найголовніший засіб забезпечення у сфері публічно-правових відносин максимально ефективної реалізації своїх прав і свобод, а також їх дієвого захисту у випадку будь-яких порушень. Свої думки також висловили професор Одеської національної юридичної академії Євген Додін,  професор Одеського державного економічного університету Іван Пахомов,>професор>та інші. Цікавим був виступ відомого представника науки цивільного права, доктора юридичних наук, професора, академіка Академії правових наук України Наталії Кузнєцової. На її думку, на сьогодні існує велика проблема визначення юрисдикції судів. Інколи навіть самі судді не знають, в якому суді слід розглядати справу, наприклад, з приводу скасування акту на землю, оспорювання догани директору державного підприємства тощо. Саме про проблеми розмежування адміністративної та господарської юрисдикції розповіла присутнім Наталія Кузнєцова. Вона вважає, що з метою становлення критеріїв розмежування юрисдикцій необхідно визначити завдання і функції певної галузі судочинства. Так, згідно ст. З КАСУ справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, але визначення самого поняття «публічно-правовий спір» закон не надає. «І в цьому, мені здається, полягає вся глибина проблеми, оскільки далі кожен, виходячи із того розуміння цього терміну, починає конструювати коло тих спорів, які мають розглядатися адміністративним судом», – зазначила пані Кузнєцова. Свої висновки щодо стану, в якому зараз перебуває адміністративне право, висвітлив директор Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко. На його переконання, дореволюційне російське адміністративне право більшістю своїх основних доктринальних підходів повністю співпадає із теперішнім європейським адміністративним правом. «Щодо радянського адміністративного права – це вже щось зовсім інше», – зазначив пан Коліушко. Якщо говорити загалом про галузь адміністративного права в СРСР, то в 30-х роках воно фактично було під забороною для викладання та науки. Адміністративне право в своєму чистому вигляді не може існувати в тоталітарній державі, оскільки при такому політичному режимі влада робить що завгодно без будь-яких правових обмежень. «І саме тоді, коли адміністративне право з’являється, – воно обмежує державу», – вважає доповідач. Це обмеження сваволі держави наявне навіть тоді, коли адміністративне право регулює лише державне управління або присвячене регулюванню адміністративної відповідальності. Це – теж обмеження держави, оскільки, якщо цієї галузі права немає, то є чиновник, поліцейський чи інший носій державної влади, який має право робити з громадянином все, що завгодно, позаяк його ніщо не обмежує. І саме тому адміністративне право в демократичних країнах основним своїм завданням називає захист прав громадян. На цьому напрямку повинно відбуватися реформування сучасного адміністративного права України. Важливі теоретико-методологічні питання реформування адміністративного права були підняті у виступі доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента Академії правових наук України Євгена Кубка.>На його>думку, головним напрямком повинна бути синхронізація реформи адміністративного права та вдосконалення адміністративної юстиції, тому що адміністративна юстиція це фактично процесуальна форма існування самого матеріального адміністративного права. Така синхронізація вимагає також подолання історично-обумовленого «дуалізму» адміністративного права, фактичного поділу його на право адміністративної відповідальності та право позитивного адміністративного (управлінського) регулювання. Вдосконалення адміністративного права сьогодні вимагає також вирішення суто наукових питань побудови дифініціарних рядів основних правових понять, без чого вдосконалення адміністративного права, його реформування буде малоефективним. Важливо також забезпечити вирішення питань юрисдикції судових органів, для чого слід на законодавчому рівні запровадити обов’язкову стадію судового адміністративного процесу – визначення юрисдикції суду, який приймає до розгляду адміністративну справу. Таке визначення повинно оформлятися судовою постановою, яка може бути оскаржена сторонами до вищестоящого суду. Важливого значення набуває також практичне й>наукове розуміння механізму запровадження судового прецеденту в судову практику, а також юридичні механізми розвитку адміністративного прецеденту, який може будуватися на відповідній судовій практиці. На пленарному засіданні виступив директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Юрій Шемшученко. Як і належить справжньому академіку та правознавцю, пан Шемшученко не став притримуватися ортодоксальних поглядів щодо реформування адміністративного права, а закликав підійти до вирішення поставленого завдання в комплексі, тобто оновити не лише адміністративне законодавство, але й норми Конституції України, які регулюють відносини у сфері державного управління та статусу органів державної влади. Адже очевидно, що подальший розвиток цієї галузі права не можливий без удосконалення відповідних норм Основного Закону. Не обійшов увагою керманич Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України й іншу не менш нагальну проблему, яка стосується євроінтеграційного напряму формування адміністративно-правової доктрини України. Свої думки з приводу наукових підходів до вирішення практичних проблем висловили під час дискусії також заступник голови Судової палати ВСУ з адміністративних справ Олександр Терлецький, судді ВСУ Микола Гусак, Петро Панталієнко, голова Вищої кваліфікаційної комісії cуддів Ігор Самсін, заступник голови ВАСУ Микола Сірош. *** Безумовно, на даному етапі становлення адміністративного права слід більше надавати уваги реформуванню та оновленню змісту викладання курсу «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Але... Складається дивна ситуація, коли викладачі вимушені читати студентам те, про що ще й досі «сперечаються» науковці і що ще не закріплене в законодавстві. Як наслідок – з ВНЗ виходять спеціалісти, яким невідомі основи суперечок науковців. До чого це може призвести? А до будь-чого! Наприклад, можуть з’являтися документи на кшталт висновків науково-експертного управління ВРУ, в яких зазначається, що концепція розвитку галузі права не може бути прийнята в такій-то редакції, оскільки в ній вживані терміни, що відсутні в українському законодавстві. Тож освіті майбутніх юристів (в аспекті викладання адміністративного права) дійсно потрібно надавати підвищену увагу, але й правникам та науковцям вже давно слід виробити єдиний підхід до розвитку адміністративного права. Тим більше, що нині умови його розвитку потребують значних змін, а отже, треба шукати нові відповіді на старі питання.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________