Cудова влада потребує допомоги Нині проблема невиконання рішень судів турбує не лише пересічних українців, а й державу загалом. Адже подібна ситуація не може не турбувати через те, що рішення судів, по суті, нівелюються їх невиконанням, що, врешті-решт, призведе до колапсу судової системи. У свою чергу, результати останніх соцопитувань у країні переконливо доводять, що ДВС є чи не найбільш корумпованою службою. Це й не дивно, адже в Україні виконується від 6 до 30 відсотків рішень судів. Аби обговорити ці та багато інших проблем, ми зустрілися із директором Центру комерційного права Валентиною ДАНІШЕВСЬКОЮ.
– Пані Валентино, чому, на вашу думку, досі не знайдено ефективного механізму запобігання невиконанню судових рішень? Що породжує подібну тяганину і що заважає виконавчій службі належним чином виконувати свої обов’язки?
– Ми вивчали цю проблему і дійшли висновку, що на стан виконання судових рішень впливають декілька чинників, при цьому, далеко не все залежить від самої виконавчої служби. Як це не парадоксально, чи не найголовнішою з причин невиконання судових рішень у державі є наявність законодавчих перешкод для цього, а саме: неможливість примусового стягнення боргів з держави, її установ і підприємств, а також товариств, у статутному фонді яких доля держави становить 25 і більше відсотків. За роки існування мораторію в виконавчих службах накопичилося чимало виконавчих документів, що не виконуються через неможливість звернення стягнення на майно боржника. А щорічна відсутність у видатковій частині Державного бюджету хоча б якоїсь суми на виконання рішень судів про стягнення бюджетних коштів говорить сама за себе. Щороку, приймаючи закони про Державний бюджет, наша держава декларує відсутність наміру виконувати судові рішення. Крім того, недосконалість законів у деяких випадках надає можливість легального ухилення від виконання рішень судів. Наприклад, достатньо боржникові прийняти рішення та подати до засобів масової інформації оголошення про ліквідацію, щоб державний виконавець закрив виконавче провадження і передав виконавчі документи до ліквідаційної комісії. А там, як кажуть, кінці у воду…Тобто, державний виконавець на цьому етапі вже не бере участі у процесі, а покладається на примарну ліквідаційну комісію, яка, до речі, може не бути сформованою або ніколи не здійснить запланованої ліквідації. Та й повноваження державного виконавця, надані йому законами України, не дозволяють отримати швидко та в необхідному обсязі інформацію про божника і його активи. В таких умовах навряд чи об'єктивно можна розраховувати на швидке виконання багатьох рішень.
Як це не дивно, але інколи самі суди роблять виконання своїх рішень неможливим. Для того, щоб рішення було виконано належним чином, суддя має діяти у межах повноважень, у порядку та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. І це не декларація. Коли суддя задовольняє позов і захищає право у спосіб, що не передбачений законом, таке рішення не може бути виконане, хоча особа розраховує на його виконання. Існує також проблема взаємовиключних рішень суду, коли спір із застосуванням різних способів його вирішення розглядається в різних судах. Ясна річ, що за таких обставин до судового виконавця можуть надійти два рішення, що суперечать один одному та відповідно не підлягають виконанню. Такі випадки не поодинокі, на жаль. Не останнє місце займає також проблема гідного матеріального та технічного забезпечення працівників ДВС та, безумовно, їх зацікавленість і сумлінність.
Отже проблем, як бачимо, чимало, і Центр комерційного права, впроваджуючи міжнародну технічну допомогу, намагається допомогти уряду і парламенту вирішити проблеми, що існують. Наразі вже вдалося внести деякі зміни до законів та підвищити кваліфікацію більш ніж 2 500 виконавців. Попереду - протягом двох років разом з Міністерством юстиції будемо розгортати так звану Порогову програму для України корпорації «Виклик тисячоліття», що передбачає запровадження моніторингу виконання судових рішень через Державний реєстр виконавчих проваджень, оприлюднення через мережу Інтернет інформації про продаж арештованого майна, а також необхідні зміни до законодавства. Ця програма саме і направлена на боротьбу з корупцією у системі Державної виконавчої служби.
– Проблема невідповідності ЦК та ГК в Україні обговорюється на різних рівнях дуже давно. Пропонуються різні варіанти виходу із ситуації, що склалася – від скасування ГК до подолання проблем, які виникли у зв’язку з одночасним прийняттям обох кодексів через розмежування предмета їх правового регулювання. Який вихід, на вашу думку, з цієї ситуації?
– Проблема невідповідності двох кодексів залишається актуальною, хоча на практиці до неї вже і звикли, і дещо пристосувалися. Ми працювали над цією проблемою майже у всіх напрямах - як у складі робочої групи Міністерства юстиції, що мала на меті підготувати законопроект щодо скасування ГК, так і у парламентській робочій групі, що готувала законопроект, метою якого було узгодження двох кодексів. Робота виявилася достатньо складною в обох напрямах. По-перше, на сьогодні безболісне скасування ГК практично неможливе, бо виникнуть прогалини. Тож потрібен комплексний закон, яким будуть врегульовані ті відносини, що регулюються зараз тільки Господарським кодексом. Враховуючи усі ці чинники, Центр комерційного права підготував та надав Міністерству юстиції концепцію скасування ГК. Сподіваємося, що вона буде використана. Що ж до узгодження кодексів, то зробити це не вдалося через абсолютно різні методи регулювання, закладені у кодексах. Прийнятий Верховною Радою Закон вніс деякі поправки, але не вирішив проблему в цілому.
Однак життя триває, і питання правильного застосування норм обох кодексів залишається вкрай важливим. Тому ми зосередилися на суддівській практиці, на конкретних випадках застосування ЦК та ГК у щоденній діяльності суддів та допомагаємо їм визначитися під час семінарів, які успішно виконуємо у тісній взаємодії з Академією суддів України. Разом із Вищим господарським судом України Центр комерційного права підготував для суддів відповіді на найактуальніші питання, що виникають у практиці.
– Як ви особисто бачите побудову судової системи в Україні, зокрема, яке ваше ставлення до створення вищих судів цивільної і кримінальної юрисдикції, а також окружних кримінальних судів із розгляду справ, підсудних нині апеляційним судам загальної юрисдикції як першій інстанції.
– Особисто я не є прихильницею якоїсь конкретної концепції реформування судової системи: чи бути їй триланковою, чи чотирьохланковою. Може бути і так, і так. Мене більше хвилює питання різноланковості юрисдикцій. Якщо образно уявити нашу судову систему у вигляді ялинки, то з одногу боку в неї зараз три гілки, а з іншого – чотири. Певна річ, за таких обставин ялинка не матиме рівноваги. Здається, що саме цю проблему зараз намагаються вирішити у державі. Я не чула більш-менш переконливих аргументів щодо того, чому господарська справа повинна розглядатися у чотирьох інстанціях, а цивільна – у трьох? Реформи, як стосовно створення нових судів, так і стосовно ліквідації існуючих, завжди є достатньо болісними для суспільства. Тому необхідно пам’ятати, що будь-яке реформування судової системи має поліпшувати загальну систему захисту прав, а не навпаки. Вже майже два роки, як запровадили адміністративну юстицію. Я як фахівець розумію переваги цієї реформи, та навряд чи ви знайдете людину, що зверталася до суду, яка була б у захваті від цих змін. І перехідний період занадто затягнувся.
– На нещодавньому засіданні Правничого клубу, що його заснував і регулярно проводить Центр комерційного права, обговорювалося питання можливості та доцільності надання права законодавчої ініціативи ВСУ, який, до речі, сам виступає за це нововведення. Ваша думка щодо цього непростого питання?
– Дійсно, в контексті обговорення питання про суддівське правотворення на засіданні обговорювали і це. Лунало чимало різних, іноді діаметрально протилежних, думок. Я думаю, що таке важливе питання не повинно вирішуватися на фоні потреби втрутитися в законодавчий процес, що виникла в період впровадження судової реформи. Про це повинні подумати науковці, фахівці в галузі конституційного права, працюючи суто на абстрактному рівні, а не на рівні конкретних потреб. Знаю, що не завжди розширення прав того чи іншого органу йде на користь самому органу - інколи може навіть звузити його можливості. Чим ширше розпишеш права, тим вужчі вони будуть. Не потрібно забувати й про те, що з правом одночасно приходить і відповідальність. Судова система має бути самодостатньою. У неї є свої, надані тільки їй, можливості брати участь у регулюванні суспільних відносин через рішення у справах. Судова практика - це завжди більше, ніж закон. Нагадаю ще думку, яка належить не мені: законодавчий процес – це певною мірою торг. Про це багато говорять самі депутати. То не дай нам Боже, щоб Верховний Суд брав участь у цих торгах.
– Ваш Центр допомагав ВГСУ приєднатися до Єдиного реєстру судових рішень. Розкажіть, будь ласка, про цю співпрацю.
Це дуже плідна співпраця, і ми пишаємося нею. Агентство США з міжнародного розвитку надало потужну допомогу господарським судам для того, щоб вони, по-перше, своєчасно могли надсилати всі рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень (до речі, на цей час саме система господарських судів забезпечує наповнення Реєстру майже на 70 відсотків), а по-друге, оприлюднили на своєму сайті постанови Вищого господарського суду починаючи з 2001 року (саме цей доступ юридична громадськість України вважає найбільш корисним з огляду на можливості пошукової системи). Впроваджуючи цю допомогу, ми, крім того, долучилися до удосконалення автоматизованої системи «Діловодство», одна із функцій якої передбачає можливість розподілу справ за випадковим принципом в автоматичному режимі. Маємо надію, що невдовзі ця новація запрацює на всю потужність, і неупереджений розподіл справ підніме авторитет господарських судів и всієї судової системи на декілька щаблів.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|