«Невиїзний» боржник Андрій АВТОРГОВ:
«Закон, відповідно до якого можна заборонити виїзд несумлінному боржнику за кордон, нібито є, але механізму його реалізації немає. Існує нагальна потреба внесення змін до нашого законодавства стосовно заборони виїзду боржникам за кордон, аналогічних тим змінам, що були нещодавно внесені в законодавство РФ» Нещодавно ЗМІ Росії повідомили про те, що Комітет Ради Федерації з правових питань погодив поправки до законів «Про внесення змін до Закону «Про виконавче провадження» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів РФ» стосовно заборони виїзду боржників за кордон, які Державна Дума прийняла 6 липня 2007 р. У прес-службі Федеральної служби судових приставів підкреслили, що «закон вперше на законодавчому рівні закріплює такі важливі на сьогодні положення, як право судового пристава-виконавця тимчасово обмежити право боржника на виїзд з РФ». До прийняття цих змін судові пристави-виконавці запровадили практику заборони виїзду боржників із РФ на підставі Федерального закону від 15 серпня 1996 р. «Про порядок виїзду з РФ та в’їзду в РФ». При цьому виникало чимало дискусій серед юристів та судових спорів, оскільки таке право судових приставів не було прямо прописано в законодавстві про виконавче провадження. Подібні зміни були б дуже актуальними і для нашої країни. Але спочатку прослідкуємо історію цього питання в РФ. Закордонний досвід 25 лютого 2005 р. Конституційний Суд Російської Федерації прийняв ухвалу № 291-О «Про відмову в прийнятті скарги громадянина Хлюстова В’ячеслава Ігоревича на порушення його конституційних прав п. 5 ст. 15 Федерального закону «Про порядок виїзду з РФ та в’їзду в РФ». Вказаний громадянин звернувся до КС РФ зі скаргою на порушення своїх конституційних прав, посилаючись на те, що у зв’язку з відкритим щодо нього виконавчим провадженням щодо стягнення боргу судовий пристав-виконавець обмежив йому виїзд за кордон, а Тушинський районний суд м. Москви відмовив йому у задоволенні скарги на такі дії судового пристава, та визнав їх законними та правомірними. Незважаючи на те що в прийнятті скарги громадянина Хлюстова було відмовлено в зв’язку з її непідвідомчістю КС РФ, в мотивувальній частині суд, зокрема, вказав на наступне. Здійснення прав і свобод людиною та громадянином не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Статтею 27 (ч. 2) Конституції РФ гарантується право кожного вільно виїжджати за межі РФ, але яке, в силу ст. 55 (ч. 3) Конституції РФ може бути обмежено федеральним законом в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного устрою, здоров’я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни та безпеки держави. Саме з вказаних конституційних положень виходив законодавець, закріплюючи в ст. 15 Федерального закону «Про порядок виїзду з РФ та в’їзду в РФ» підстави обмеження прав громадян на виїзд з РФ «…». В усіх випадках тимчасового обмеження конституційного права на виїзд із РФ орган внутрішніх справ зобов’язаний повідомити громадянина про підстави та строк такого обмеження, вказати дату та реєстраційний номер відповідного рішення, повне найменування та юридичну адресу органу, що прийняв на себе відповідальність щодо обмеження права даного громадянина на виїзд із РФ (ст. 16), що зобов’язує цей орган обґрунтувати необхідність такого обмеження. З наведеного випливає, що передбачена п. 5 ст. 15 Федерального закону «Про порядок виїзду з РФ та виїзду РФ» можливість тимчасового обмеження права громадянина на виїзд із РФ у випадку ухилення від зобов’язань, накладених на нього судом, спрямована на захист конституційно значимих цілей і не може розглядатися як така, що порушує права заявника. Щодо заходів примусового виконання В Україні державні виконавці не застосовують як додатковий засіб впливу на боржника заборону на його виїзд за кордон, посилаючись на те, що ЗУ «Про виконавче провадження» прямо не вказує на можливість прийняття державним виконавцем рішення щодо заборони боржнику виїздити за межі України. Не вказує він і форму такого рішення. Немає державної виконавчої служби або Міністерства юстиції України і в переліку органів, які здійснюють тимчасове затримання або вилучення паспорта згідно з ЗУ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України». Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Проте відповідно до того ж Закону, а саме абзацу 24 ч. 3 ст. 5, в якій перелічені права державного виконавця, державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження, окрім всього переліченого, має право здійснювати й інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Тепер звернімося до законодавства, що регулює порядок виїзду громадян з України. Згідно із ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, зокрема, якщо: 1) він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов’язань; 2) щодо нього подано цивільний позов до суду – до закінчення провадження у справі. Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у перелічених випадках. Хто має право обмежити виїзд за кордон? Громадянин України, який має паспорт, у разі, коли існують згадані обставини, що обмежують право його виїзду за кордон, зобов’язаний здати свій паспорт на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин. За наявності достатніх підстав паспорт, що зберігається в органі внутрішніх справ, повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника. Паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено з вказаних підстав. Тимчасове затримання або вилучення паспорта здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України. Згідно зі ст. 8 цього ж Закону відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання. Відповідно до п. 8 постанови КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» на контрольно-пропускному пункті Державної прикордонної служби у ході перевірки паспортів службові особи КПП з’ясовують також наявність обмежувальних обставин, за яких громадянину може бути тимчасово відмовлено у виїзді з України, а у разі потреби проводять опитування громадян, які прямують через державний кордон, для з’ясування питань, пов’язаних із їх пропуском через державний кордон. За наявності обмежувальних обставин, вказаних у ЗУ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» та у згаданій постанові, громадянину може бути тимчасово відмовлено у виїзді з України. Про ці обставини Державна прикордонна служба України повинна дізнаватися на підставі доручення правоохоронного органу, форма якого затверджена додатком до постанови КМУ від 22 січня 2001 р. № 35 «Про затвердження Положення про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України». Згідно з цією постановою доручення приймається лише за підписом міністра внутрішніх справ або його заступників, начальників ГУ МВС в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь, відділів МВС на транспорті або їх заступників; голови СБУ або його заступників, начальників обласних управлінь СБУ або їх заступників; голови Служби зовнішньої розвідки або його заступників; начальників регіональних управлінь Держприкордонслужби або їх заступників. начальника Управління державної охорони або його заступників; голови Державної податкової адміністрації або його заступників, голів ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі або їх заступників; голови Державного департаменту з питань виконання покарань або його заступників, начальників управлінь (відділів) зазначеного Департаменту в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі або їх заступників; Генерального прокурора України, прокурора АР Крим, прокурорів областей, містах Києва та Севастополя, міських, районних, міжрайонних прокурорів, військових прокурорів, транспортних прокурорів, інших прокурорів або їх заступників. Посадові особи державної виконавчої служби і навіть суд у цьому переліку відсутні. Замкнуте коло По одній зі справ, що знаходилась в провадженні автора цих рядків, ним від імені стягувача направлялись клопотання до Міністерства внутрішніх справ та до Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо унеможливлення виїзду за кордон боржника по виконавчому провадженню. До клопотання були додані рішення суду та матеріали виконавчого провадження, з яких випливало, що боржник ухиляється від обов’язків, покладених на нього судом. У відповідь МВС повідомило про взяття на контрольний облік паспорта боржника, та порадило самостійно звернутися до Адміністрації Державної прикордонної служби України в порядку, передбаченому постановою КМУ від 22 січня 2001 р. № 35, про яку йшлося. Адміністрація Державної прикордонної служби України, посилаючись на цю постанову, повідомила, що автор звернення не входить у перелік осіб, які мають право давати доручення Державній прикордонній службі. На цьому коло замкнулось. Таким чином, закон, відповідно до якого можна заборонити виїзд несумлінному боржнику за кордон, нібито є, але механізму його реалізації немає. На мою думку, існує нагальна потреба внесення змін до нашого законодавства стосовно заборони виїзду боржникам за кордон, аналогічних тим, що були внесені в законодавство РФ. Посадові особи Міністерства юстиції та ДВС, виправдовуючи незадовільну роботу державних виконавців, посилаються, зокрема, на те, що відсутня відповідальність фізичних осіб за невиконання судових рішень. Проте частіше борги не сплачують не ті, хто не може, а ті, хто не хоче їх платити, розуміючи безсилість державних виконавців примусити їх це зробити. Але ж можна законодавчо закріпити всі можливі засоби впливу на несумлінних боржників. Пересічні українці звикли відпочивати за кордоном, деякі, більш заможніші, мають там нерухомість, власний бізнес, ділові стосунки тощо, проте, на відміну від європейців, живуть за принципом «борги віддають боягузи», і тому введення таких обмежень буде дуже дієвим чинником, що позитивно вплине на статистику виконання судових рішень.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|