Всі рубрики


Проблема визначення об’єкта податку з реклами

Згідно зі ст. 11 Декрету Кабміну «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р. № 56-93 (далі – Декрет КМУ), який визначає види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення, об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Тобто єдиною умовою оподаткування є саме вартість замовлених послуг рекламодавця у виробника реклами. Що мається на увазі під поняттям «виробництво реклами» – законодавство не визначає. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» виробник реклами – це особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами. Як бачимо, навіть це поняття є не досить чітким та не зовсім зрозумілим. Аналогічне визначення Закон дає й поняттю «рекламодавець» – це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження. Механізм справляння податку на рекламу Відповідно до ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» (далі – Закон) податок з реклами є одним з двох податків, які належать до місцевих. Відповідно до п. 3 цієї ж статті місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Податок на рекламу за Законом не є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків і зборів. Водночас, маючи право встановлювати місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати, органи місцевого самоврядування мають дотримуватись норм законів та нормативних актів, прийнятих парламентом та урядом. Зважаючи на даний припис Закону, слід згадати про положення Київради від 17 травня 1994 р. № 9Б (далі – Положення № 9Б), в якому до переліку платників податку з реклами були включені підприємства і організації незалежно від форм власності і відомчої підлеглості, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями; громадяни України, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстровані у встановленому законодавством порядку як підприємці, котрі рекламують свою продукцію; філії та інші аналогічні підрозділи підприємств і організацій, які мають окремий баланс і розрахунковий рахунок; іноземні юридичні особи. Але в даному Положенні визначення поняття «рекламодавець» відрізняється від того, яке дає Закон України «Про рекламу». В розділі «Загальні положення» акта Київради рекламодавці визначаються як юридичні і фізичні особи, від імені яких здійснюється реклама. А якщо виробник реклами є її споживачем? Ряд суб’єктів господарювання мають змогу власними силами задовольнити свої потреби у рекламі через самостійне її виробництво, використовуючи при цьому лише послуги поліграфічних підприємств для друку. В такому випадку, зважаючи на чинне законодавство України, ці поліграфічні підприємства не набувають статусу виробників реклами, оскільки не розробляють дизайн самої реклами. Чи матиме в нашому випадку місце оподаткування суб’єкта господарювання, який виступив як виробником реклами, так і її замовником? Згідно зі ст. 11 Декрету КМУ податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, що передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Вочевидь, опираючись на це положення, Державна податкова адміністрація України в своєму листі від 23 лютого 2001 р. № 91/4/18-1114 «Щодо сплати податку з реклами» зазначила, що «згідно зі ст. 1 Закону України від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу» реклама – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. Тобто заклик передплатити газету є рекламою, яка повинна оподатковуватися за порядком, встановленим рішенням органу місцевого самоврядування. У випадку, якщо газета розміщує на своїх сторінках власну рекламу, вона повинна нараховувати податок з реклами із розрахунку тарифів на платні послуги за розміщення реклами, затверджених для розрахунків із сторонніми організаціями. Якщо газета розміщує тільки власну рекламу і тарифів на розміщення реклами не існує, вона повинна обчислити податок із розрахунку собівартості виготовлення друкованого засобу пропорційно питомій вазі від місця, яке займає реклама». Водночас, згідно з Положенням № 9Б, якщо рекламодавець виконує рекламні роботи самостійно (виготовляє власними силами ілюстровано-образотворчі та інші засоби розповсюдження реклами тощо), то вартість таких робіт для мети оподаткування визначається, виходячи з фактичних проведених витрат, використаних при виготовленні засобів розповсюдження реклами. Але варто нагадати, що Київрада в своєму акті дає власне визначення поняття «рекламодавець». Посилаючись на Декрет КМУ, можна з впевненістю сказати, що у випадку виробництва своєї реклами самим замовником реклами відсутній об’єкт оподаткування. Тобто оподатковувати, спиратись на положення Декрету КМУ, немає чого, оскільки даний нормативно-правовий акт уряду чітко визначає об’єкт оподаткування. Точка зору авторів проекту Податкового кодексу Автори проекту Податкового кодексу України (далі – ПКУ) змінили назву «податок з реклами» на «податковий збір» та віднесли його до Розділу XVI «Місцеві податки і збори». Вони в ст. 6 даного розділу виділили три групи платників рекламного збору. 1. Юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені (структурні) підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України, або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи, а також фізичні особи – підприємці, що є замовниками реклами для її виробництва та/або розповсюдження (розміщення). 2. Податковий агент у разі, коли він має у своєму складі підрозділ, що розташований на території іншої, ніж податковий агент, територіальної громади і не перебуває на податковому обліку як платник податків, зборів (обов’язкових платежів). В такому випадку податковий агент самостійно сплачує збір до місцевих бюджетів за місцезнаходженням підрозділу або уповноважує на це такий підрозділ та подає у такому порядку податкові декларації органові державної податкової служби. Про прийняте рішення податковий агент офіційно повідомляє орган державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу та своїм місцезнаходженням (місцем податкової реєстрації). 3. Виробники та/або розповсюджувачі реклами, якщо вони самі є рекламодавцями. Але, на жаль, у проекті залишився недолік, який стосується третьої групи платників податку. Об’єктом оподаткування відповідно до ПКУ є вже не вартість послуг, а самі послуги з виробництва та/або розповсюдження (розміщення) реклами, що надаються рекламодавцю виробником та/або розповсюджувачем реклами на телебаченні та радіо; у друкованих засобах масової інформації; у кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ фільмів; за допомогою комп’ютера; в мережі Інтернет; під час провадження виставкової діяльності; внутрішньої і зовнішньої реклами; на/у транспорті, метрополітені та товарах широкого вжитку. Вартість наданих рекламодавцю послуг з виробництва та/або розповсюдження (розміщення) реклами, без урахування суми внесених (нарахованих) відповідно до ПКУ податків, зборів (обов’язкових платежів), є вже базою оподаткування. У випадку, якщо рекламні роботи виконуються власними силами рекламодавця, базою оподаткування є вартість понесених витрат на самостійне виготовлення та/або розповсюдження (розміщення) своєї реклами. Що ж таке послуги? Проаналізувавши ряд договорів, які передбачені ЦК України, можна сказати, що послуги – це діяльність виконавця з метою задоволення потреб замовника і отримання за цю діяльність певної винагороди. То чи можна назвати діяльність рекламодавця з виробництва своєї реклами послугами? Це питання, мабуть, треба більш чітко виписати в проекті майбутньої «податкової конституції». Проте безумовно, що роботи з виготовлення власної реклами самими рекламодавцями повинні оподатковуватися, оскільки метою цієї діяльності є формування або підтримання обізнаності споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________