Всі рубрики


Аксіологія міжнародного приватного права

Олександр МЕРЕЖКО:
«Щоб відповісти на запитання щодо способів розв’язання аксіологічних колізій, необхідно також мати на увазі, що, незважаючи на існування різних правових культур і різних систем вартостей, між ними повинно бути щось спільне, якийсь найменший спільний знаменник, без якого неможливо було б мати діалог та взаємодію між різними правовими культурами» Згідно із загальноприйнятою концепцією міжнародного приватного права (далі – МПрП) головною метою цього права є розв’язання колізій між матеріальними нормами національного приватного права (цивільного, сімейного, трудового тощо) різних держав. З іншого боку, в літературі з МПрП немає цілковитої визначеності стосовного того, між чим саме виникають колізії в рамках МПрП, оскільки якщо одні автори говорять про колізії між законами різних країн, то інші – про колізії між нормами національного приватного права або між системами приватного права різних держав. Однак, на наш погляд, питання щодо того, між якими саме правовими явищами мають місце колізії в сфері МПрП, є однією з ключових проблем сучасної науки МПрП. Поняття правової культури Для вирішення цієї проблеми необхідно виходити з того, що право, по-перше, є явищем культури, і, по-друге, право складається не тільки з юридичних норм, але й також із таких «макро-одиниць», як «система», «родина», «традиція» або «тип» права. Причому різні автори вкладають різний зміст у ці поняття. Так, наприклад, філософи і теоретики права часто користуються поняттям система або тип права, соціологи та етнологи права – родина права, а історики права – традиція права. Деякі компаративісти, наприклад, відомі німецькі вчені Цвайгерт і Кьотц, віддають перевагу поняттю «стиль права», під яким вони розуміють такі явища, як специфіка історичного розвитку, спосіб правового мислення, оригінальність правових інституцій, види джерел права, а також правову ідеологію. Однак найбільш всеохоплюючою категорією, яку можна трактувати як таку, що органічно об’єднує в собі основні аспекти згаданих понять, є категорія правової культури. Як слушно вказує відомий польський дослідник сучасних правових культур професор Роман Токарчик (Roman Tokarczyk), кожна з відомих нам одиниць права – норма, інститут, галузь, система, родина, тип, культура – містить в собі культуротворчий аспект і виводиться з культури. На думку професора Токарчика, в кінцевому рахунку правова культура базується на моралі, яка, у свою чергу, випливає з релігії. Причому професор Токарчик бачить такі можливі комбінації взаємозв’язків між правом, мораллю та релігією: 1) редукція моралі та права до релігії – сакралізація моралі та права; 2) редукція права і релігії до моралі – моралізація права і релігії; 3) редукція моралі і релігії до права – легалізація моралі та релігії. Звідси випливає, що в рамках МПрП не можна недооцінювати роль таких факторів, як мораль та релігія, оскільки вони також мають значний вплив на колізійну проблематику. Аксіологічні колізії в міжнародному приватному праві З огляду на викладене в контексті МПрП ми можемо говорити про те, що деякі колізії між системами приватного права різних країн можуть насправді приховувати надзвичайно складні колізії між різними правовими культурами. Причому, на нашу думку, в основі таких колізій між правовими культурами знаходиться колізія між різними культурними вартостями (цінностями), оскільки саме вартості є справжнім ядром правової культури. Слід нагадати, що аксіологія (тобто теорія вартостей) є відносно новим явищем у філософії права, а сам термін «вартість» став філософським терміном лише наприкінці XIX ст. під впливом філософії Фрідріха Ніцше, який здійснив «переоцінку вартостей». До цього моменту термін «вартість» використовувався в основному в сфері економіки, де вартість найчастіше ототожнювали з ціною. У сучасній науці права дедалі більше визнається, що в основі національних систем права, а також в основі засад і принципів, на яких ці системи базуються, знаходяться певні культурні вартості. Так, наприклад, коли йдеться про європейське право як специфічну правову культуру не можна не пригадати, що в основі цієї культури лежать свої особливі вартості. Достатньо пригадати преамбулу «Хартії засадничих прав Союзу», яка міститься в проекті Договору про запровадження конституції для Європи, і в якій, зокрема, говориться: «Народи Європи, створюючи дедалі ближчий союз, рішуче прагнуть жити разом у мирному майбутньому на ґрунті спільних вартостей. Свідомий свого духовного й морального спадку Союз ґрунтується на неподільних універсальних вартостях людської гідності, свободи, рівності та солідарності». У загальному плані, з точки зору основної вартості, різні правові культури можна поділити на індивідуалістичні, в яких найвищою вартістю вважається індивід та його права і свободи, та колективістичні, в яких перевагу мають колективні права, а також на світські, де релігія не має вирішального значення у суспільному та правовому житті, та релігійні, в яких найвищою вартістю вважається не людина, а Бог. На думку соціолога Макса Вебера, однієї істинної системи вартостей не існує, а існують численні вартості одного й того самого рангу, чиї вимоги конфліктують одна з одною і чиї конфлікти (колізії) не можуть бути розв’язані людським розумом. Це означає, що аксіологічні колізії, що виникають між системами вартостей різних правових культур, іноді не можуть бути розв’язані на раціональній основі, оскільки такі вартості не були штучно сконструйовані за допомогою розуму, а є, по суті, предметом ірраціональної віри. Суддя, перед яким виникають такі аксіологічні колізії, як сказав би Густав Радбрух, подібно до палеонтолога, котрий намагається реконструювати на основі окремої кістки скелет доісторичної істоти, повинен відбудувати всю систему вартостей у цілому, виходячи з окремої правової оцінки. У МПрП аксіологічні колізії найчастіше трапляються в сфері сімейно-шлюбних відносин з іноземним елементом, а також у сфері особистих немайнових прав фізичних осіб. Так, скажімо, питання про визнання полігамних шлюбів, які є інститутом деяких правових культур, є прикладом згаданої аксіологічної колізії, коли виникає конфлікт між вартостями європейської правової культури і правової культури ісламу. Власне кажучи, використання інституту публічного порядку іноді має на меті врегулювання таких аксіологічних колізій. Справа сіамських близнюків Як приклад аксіологічної колізії наведемо досить відому справу сіамських близнюків, яка розглядалася в англійському суді. Фабула цієї справи така. У батьків, які проживали на острові Гоцо (Мальта), народилися сіамські близнюки – дівчинки Джоді та Мері, які зрослися нижче поясу. Батьки цих близнюків приїхали до Англії, щоб отримати консультацію з приводу стану здоров’я обох дітей. Англійські лікарі з’ясували, що мозок однієї з дівчинок, Мері, є слабо розвиненим. Постачання тіла Мері кров’ю також залежало від роботи серця та легенів Джоді, яка, на думку лікарів, була досить нормальною дитиною. Лікарі також дійшли висновку, що якщо залишити справи такими, які вони були на момент медичного обстеження близнюків, тоді обидві дівчинки можуть вмерти протягом найближчих місяців. Якщо ж розділити близнюків шляхом операції, тоді Джоді отримає непогані шанси на виживання. Проблема, однак, полягала в тому, що внаслідок проведення такої операції Мері була приречена на загибель. Якщо лікарі рішуче виступили за проведення операції, то батьки близнюків, будучи набожними католиками, висловилися проти цієї операції, наполягаючи на тому, що вбивати Мері шляхом операції неможна, а необхідно залишити дівчинок «волі Бога». Цікаво, що Ватикан підтримав позицію батьків. Батьки звернулися до англійського суду. Проте лікарі виграли цю справу і провели операцію, внаслідок якої Мері загинула, а Джоді залишилася живою. Згадана справа є надзвичайно цікавою з погляду філософії права взагалі, оскільки йдеться про філософсько-правове осмислення права людини на життя, а також з точки зору МПрП, позаяк у цій справі йдеться про особисте немайнове право (право на життя) в контексті колізійної проблематики (колізія між правом Мальти, звідки походять Мері та Джоді, та правом Англії, де розглядається справа). Зауважимо також, що право на життя вважається таким, що, принаймні в країнах Європи, має абсолютний характер, тобто в жодному разі не може порушуватися, про що, зокрема, свідчить зміст ст. 2 Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод 1950 р. Однак, як бачимо, в реальному житті можуть траплятися ситуації, що ставлять під сумнів це право та його абсолютний характер. З точки зору аксіології перед нами типова аксіологічна колізія, пов’язана з різним розумінням такої вартості, як життя, в різних правових культурах. Згадана справа свідчить також про те, що аксіологічні колізії можуть не мати раціонального розв’язання. Спроби розв’язання аксіологічних колізій Проте перед нами постає запитання: чи можливо все-таки якось вирішувати аксіологічні колізії? Як відомо, з приводу вартостей у науці склалося два основних підходи: абсолютистський та релятивістський. Якщо абсолютисти говорять про існування єдиної універсальної системи вартостей, то релятивісти, навпаки, заперечують можливість існування такої системи вартостей, наголошуючи на релятивності (відносності) всіх вартостей. Релятивістський підхід до вартостей набув поширення серед представників постмодерністського напряму в філософії права. Цікаву спробу синтезу обох крайніх підходів до вартостей зробив у свій час польський філософ права Чеслав Знамєровський. З одного боку, цей вчений погоджувався з тією тезою релятивізму, що вартості безпосередньо залежать від людини, яка здійснює оцінку; однак, з іншого боку, він сформулював застереження щодо цього, згідно з яким така оцінка не залежить від особистості людини, котра здійснює оцінку. У такий спосіб пан Знамєровський хоча і заперечував існування абсолютних вартостей, однак, водночас, стверджував, що існують вартості, які випливають з «почуття загальної зичливості». Цей принцип загальної зичливості Чеслав Знамєровський сформулював так: кожна людина повинна бути зичливою до інших і керуватися зичливістю у кожному акті своєї волі. Згаданий принцип зичливого ставлення можна також використовувати і при розв’язанні аксіологічних колізій, оскільки він передбачає зичливе та толерантне ставлення як до людини, так і до вартостей інших правових культур. Щоб відповісти на запитання щодо способів розв’язання аксіологічних колізій, необхідно також мати на увазі, що, незважаючи на існування різних правових культур і різних систем вартостей, між ними повинно бути щось спільне, якийсь найменший спільний знаменник, без якого неможливо було б мати діалог та взаємодію між різними правовими культурами. Власне кажучи, такий загальний фундамент, на якому взаємодіють різні правові культури, іноді називають природним правом. Очевидно найбільш реальним кандидатом на місце такого спільного фундаменту можуть бути загальновизнані права і свободи людини, які втілюють у собі загальнолюдські вартості. Ми маємо на увазі Загальну декларацію прав людини 1948 р., яка іноді вважається втіленням природного права. З іншого боку, ми не можемо не враховувати і той факт, що окремі права людини можуть по-різному інтерпретуватися в різних правових культурах, що неминуче впливає на реалізацію цих прав у конкретних умовах. Аксіологічні колізії можна також спробувати розв’язувати на основі «загальних принципів МПрП», якщо розуміти під такими принципами метод порівняльного аналізу вартостей та засад різних правових культур і пошук компромісу між ними. Таким чином, хоча аксіологічні колізії і є надзвичайно складним різновидом колізій у МПрП, все-таки в рамках самого МПрП можуть існувати певні правові засоби їх розв’язання.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________