Всі рубрики


Алгебра юриспруденції

Василь КИСІЛЬ:
«Аби стати гарним фахівцем у галузі міжнародного приватного права, слід бути обізнаним із порівняльним правом, правовими системами основних країн Європи, Азії та Америки і, поза сумнівом, досконало знати хоча б дві мови» Чинний з 2005 р. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок правового врегулювання приватних відносин у разі наявності «іноземного елемента», тобто якщо хоча б один з учасників правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Наприклад, це стосується шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, майнових відносини такого подружжя, прав та обов’язків батьків і дітей, які мають різне громадянство. Проте практика застосування цього нормативно-правового акта протягом двох років виявила низку недоліків та неузгодженостей між іншими законодавчими актами. Отже, яким має бути оновлений Закон, яка його роль у житті українського суспільства та яка практика застосування норм міжнародного приватного права у наших найближчих сусідів – ці та багато інших запитань стали приводом для спілкування з відомим фахівцем у галузі міжнародного приватного права в Україні, старшим партнером ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» Василем Кисілем.  Пане Василю, нормами якого права слід керуватися при визначені прав та обов’язків сторін у правовідносинах громадян різних країн. Від яких параметрів це залежить? – На це запитання і дає відповідь міжнародне приватне право, яке стосується цивільно-правових відносин, передусім, між організаціями і громадянами різних країн. А основна функція міжнародного приватного права – це вирішення колізії, з якою зіткнулися правові системи різних країн. МПрП має так звані колізійні норми, які вказують, яку саме правову систему в тому чи іншому випадку слід застосовувати для вирішення того чи іншого спору.  А як тоді бути з виконанням подібних рішень, сторонами в яких є громадяни з різних країн? Яким чином виконуються рішення судів інших держав і хто контролює цей процес? – Існує низка заходів, пов’язаних із виконанням судових рішень іноземних країн. У Законі України «Про міжнародне приватне право», який був прийнятий більше двох років тому, Розділ ХІІІ регламентує процедуру визнання та виконання рішень іноземних судів. Додам, що автоматично судове рішення на території іноземної країни без легітимізації не виконується. Тобто необхідна наявність відповідного рішення національного суду, адже на території країни може діяти лише виконане рішення такого суду. Окрема процедура передбачена тільки для виконання рішень Європейського Суду з прав людини, яка регламентується Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». Отже, судове рішення іноземних судів може бути виконане на території України, якщо, відповідно, суд другої інстанції (здебільшого апеляційний суд) не дійде висновку, що це рішення не може бути виконано через суперечку із, наприклад, публічним порядком.  До речі, Україна є однією з небагатьох країн колишнього Радянського Союзу, яка прийняла ЗУ «Про міжнародне приватне право». А яка практика вирішення цього питання існує у наших найближчих сусідів? – Так, ми дійсно одна з небагатьох країн пострадянського простору, яка прийняла подібний закон. Проте, наприклад, Росія пішла іншим шляхом і не приймала окремого закону, який би регулював приватноправові відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж російський правопорядок. Тобто в російському цивільному, господарському, сімейному законодавстві існують окремі норми, які так чи інакше стосуються міжнародного приватного права. Подібний шлях не підтримали Грузія, Азербайджан, Естонія та наша країна. В цьому я особисто вбачаю позитивну тенденцію, адже в Законі України «Про міжнародне приватне право» ми зібрали всі колізійні норми, що, наприклад у росіян, «розкидані» по всьому законодавству. До речі, вони вже зрозуміли хибність свого підходу до проблеми вирішення приватноправових спорів їх громадян з іноземцями та, відповідно, підготували проект закону про міжнародне приватне право. Та й у нас плануються зміни та доповнення до Закону, аби внести до нього всі колізійні норми.  А як із процесуальними питаннями, адже вони також не до кінця вирішені в ЗУ «Про міжнародне приватне право»? – Саме так. Справа в тому, що норми процесу – це норми не приватного, а публічного права. Вони визначаються державою. Тому виникла ситуація, коли одні й ті ж самі предметні питання вирішувалися і в ЦПКУ, і ГПКУ, і в ЗУ «Про міжнародне приватне право» по-різному. Певна річ, за такої ситуації виникав конфлікт. Тому зараз процесуальні норми, що містяться у цьому законі та які мають відношення до іноземного елемента, повинні бути узгоджені з процесуальними кодексами (більшість норм – із ЦПКУ). Більше того, крім процесуальних моментів, у Законі існує безліч технічних та стилістичних помилок, які, безперечно, потребують уточнень та змін. – Які найбільш цікаві приклади врегулювання приватноправових спорів з іноземним емітентом зустрічалися у вашій практиці і який їх правовий характер? – ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» має великий досвід у вирішенні міжнародних приватноправових спорів. Зокрема, у свій час ми мали чималу кількість справ, пов’язаних із спадковим правом, коли спадкоємцями були громадяни України, натомість спадщина знаходилася за кордоном. Це були доволі непрості справи, адже гроші, вивезені у ті часи за кордон нашими співвітчизниками, були зароблені переважно незаконним шляхом. І ми як адвокати мали вести справу таким чином, аби не ускладнити ситуацію для наших клієнтів. Нині маємо також цікавий досвід у веденні справ у суднобудівній галузі. Вельми корисним виявився досвід роботи у галузі інтелектуальної власності, коли ми захищали авторське право українського музиканта Олега Скрипки на його пісні та музику, що використовувалися російськими каналами в озвучуванні різних передач без його дозволу. Можна також згадати справи щодо використання схожих логотипів різними телеканалами тощо. – Ваша книга «Міжнародне приватне право: питання кодифікації», яка вийшла друком у 2000 р., присвячена проблемам структурування міжнародного приватного законодавства. В ній аналізуються кодифікаційні процеси у сфері міжнародного приватного права та досліджуються оптимальні форми кодифікації. Які найбільші проблеми в цій галузі і що змінилося за ці сім років, що минули з того моменту, коли ця монографія побачила світ? – За цей час відбулося чимало подій і, певна річ, багато чого змінилося в законодавстві, а відтак, і у питаннях кодифікації міжнародного приватного права. Саме тому в 2005 р. вийшло друге видання, доповнене і перероблене. Найсуттєвіша зміна полягає у тому, що моя монографія була і залишається в узгодженості із основними положеннями прийнятого у 2005 р. Закону України «Про міжнародне приватне право». До того ж після виходу цієї книги з’явилася низка країн, в яких була здійснена кодифікація міжнародного приватного права у формі окремого закону про міжнародне приватне право. Ще одним позитивним моментом цього видання, про що, до речі, говорять українські судді, є те, що я вперше в додатку до цієї книги надав переклад швейцарського закону про міжнародне приватне право, який дотепер лишається найбільш досконалим та ґрунтовним законом у цій галузі. Він суттєво допомагає українським суддям при вирішенні міжнародних приватноправових спорів і слугує певним еталоном. Отже, основний позитив від написання цієї книги я вбачаю у тому, що ті положення, які я обґрунтовував сім років тому у цій монографії, знаходять продовження та закріплення в національній кодифікації сьогодення. – Ми багато говорили про проблеми міжнародного приватного права, а чи достатньо взагалі, на вашу думку, фахівців у нашій державі в галузі міжнародно-приватних спорів? Можливо, існує якась окрема методика їх підготовки? – Справа в тому, що міжнародне приватне право, як говорили класики, є алгеброю юриспруденції. Це дуже складна у плані навчання галузь права, що вирішує безліч колізійних питань. Аби стати гарним фахівцем у галузі міжнародного приватного права, слід бути обізнаним із порівняльним правом, правовими системами основних країн Європи, Азії та Америки і, поза сумнівом, досконало знати хоча б дві мови. Якщо говорити про заклади, котрі готують фахівців у цій галузі, то, насамперед, необхідно виокремити Інститут міжнародних відносин, який має кафедру міжнародного приватного права зі своїми сталими традиціями, сильним викладацьким складом тощо. Але останнім часом, на мою думку, доволі непогано готують фахівців з питань міжнародного приватного права на юридичному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка, юридичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, економіко-правовому факультеті Донецького національного університету та у «Києво-Могилянській академії». Головне, на мою думку, у підготовці фахівців будь-якої галузі – наявність сталої наукової школи. Коли викладач починає «бігати» з одного навчального закладу до іншого – це вже ремесло, а не професійна підготовка. Студент, аби відчути цінність юридичної професії, повинен бути причетний до школи права, відчувати його особливий, шляхетний «смак» – як смак справжнього марочного витриманого вина. Саме це й є квінтесенцією підготовки майбутніх професіоналів у галузі міжнародного приватного права. – І останнє запитання, яке стосується не проблеми міжнародного приватного права, а нещодавньої пропозиції Президента щодо створення Національної конституційної ради. Який, на вашу думку, правовий статус матиме таке зібрання, і, найголовніше, яку правову силу матимуть рішення подібного органу? – Пропозиція Президента цілком розумна, адже зараз всі гілки влади знаходяться у дуже серйозному правовому конфлікті. І єдиним виходом з цієї ситуації є якщо й не зміна Конституції, то кардинальна її переробка, яку, на моє глибоке переконання, повинні зробити тільки фахівці з конституційного права. І лише потім з ключових питань Основного Закону держави своє слово має сказати народ. Але ж у кінцевому варіанті Конституцію повинен приймати єдиний законодавчий орган країни – парламент. Тому, на мою думку, пропозиція Президента щодо створення національної конституційної ради дуже доречна. Розмову вів Микола ЛАРІН
«Правовий тиждень»
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________