Корпоративній спір: що за ним стоїть?

Андрій КУЗНЕЦОВ:
«Реєстратор є дуже важливою фігурою у корпоративних відносинах. Його діяльність безпосередньо пов’язана з посвідченням корпоративних прав. Саме дані реєстру на момент проведення загальних зборів є підставою для участі в них в якості акціонерів тих чи інших осіб. Однак далеко не всі спори за участю реєстратора за своєю природою є корпоративними, оскільки можуть виникати конфлікти між емітентом (самим акціонерним товариством) і реєстратором, що випливають з фактів невиконання або неналежного виконання реєстратором договору про ведення реєстру» Корпоративні спори за своїм характером можна віднести без особливих перебільшень до категорії найскладніших. Це обумовлено кількістю і складом учасників, наявністю не однієї, а зазвичай декількох позовних вимог і, насамкінець, станом вітчизняного корпоративного законодавства. В практиці нашої фірми ми неодноразово стикалися з «рейдерськими атаками», які здійснювалися на успішні господарські товариства (як правило, акціонерні), і «левова» частка всіх проблем була пов’язана з певними судовими рішеннями. Можна навести доволі довгий перелік «інструментів», які так звані рейдери використовують з метою захоплення контролю над підприємством. Законодавець у грудні 2006 р. визнав за необхідне сконцентрувати у господарських судах розгляд всіх справ по спорах, що виникають у господарських відносинах між господарським товариством та його учасником (засновником чи акціонером), включаючи тих учасників, які пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням, припиненням цього товариства, а також спори з учасниками, які вже вибули з товариства. Виключення з цього правила становлять трудові спори. Про використання інституту преюдиційності судових рішень На перший погляд такі зміни мали покласти край ситуаціям, які пов’язані з недобросовісним використанням інституту преюдиційності судових рішень. Непоодинокими були випадки, коли за сотні і тисячі кілометрів від місця діяльності акціонерного товариства у місцевому загальному суді між двома фізичними особами розпочинався спір про право власності на акції цього товариства. І традиційно розпочинався з прийняття ухвали про забезпечення позовних умов шляхом заборони проводити загальні збори акціонерного товариства, вносити зміни до реєстру тощо. Суддя відкладав справу «на полицю», а ухвала про забезпечення розпочинала своє окреме життя. Як правило, у день проведення загальних зборів у акціонерному товаристві з’являвся державний виконавець, нерідко у супроводі охоронців і зацікавлених осіб, пред’являв судовий припис, і для акціонерного товариства розпочинався справжній «кошмар», пов’язаний з необхідністю оскаржувати ухвалу (з часом їх кількість збільшувалась, а «географія» розширювалася), і енергія, яка мала спрямовуватися на вирішення виробничих проблем, «розтавала» у судовій тяганині. Картина відома кожному, хто пов’язаний з корпоративними конфліктами. Після внесення змін до ГПК України начебто можна було перевести дух, оскільки законодавець поставив крапку в цій сумній історії. Відтепер всі корпоративні спори мають розглядатися господарськими судами, які будуть обов’язково залучати до участі в їх розгляді акціонерні та інші господарські товариства, і не буде більше безпідставних ухвал про забезпечення. Проте аналіз змісту Закону України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів» свідчить про те, що залишилося немало проблемних питань, які потребують принаймні тлумачення і роз’яснення. Корпоративні спори бувають різними Насамперед, саме поняття «спори, пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням товариства» є прикладом доволі широкого формулювання, межі якого визначити не зовсім просто. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» кожен учасник товариства має право на управління товариством (перш за все через участь в загальних зборах, включаючи можливість голосування за прийняття відповідних рішень; через участь у виконавчих і контрольних органах товариства). Відтак слід визначитися з природою позовів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій (часток, паїв), оскільки їх вирішення безпосередньо пов’язане з визнанням (оспоренням) права власності на акції, які і є підтвердженням наявності у особи корпоративних прав. Пов’язаними із процесом переходу корпоративних прав є спори про оскарження неправомірних дій реєстратора щодо внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів або спори про спонукання реєстратора до внесення відповідних змін. Безумовно, реєстратор є дуже важливою фігурою у корпоративних відносинах. Його діяльність безпосередньо пов’язана з посвідченням корпоративних прав. Саме дані реєстру на момент проведення загальних зборів є підставою для участі в них в якості акціонерів тих чи інших осіб. Однак далеко не всі спори за участю реєстратора за своєю природою є корпоративними, оскільки можуть виникати конфлікти між емітентом (самим акціонерним товариством) і реєстратором, що випливають з фактів невиконання або неналежного виконання реєстратором договору про ведення реєстру. Водночас, виникає немало конфліктів, пов’язаних із реалізацією сімейних або спадкових прав. Скажімо, коли звертається до суду один з подружжя з позовом про визнання права власності на частину акцій (часток) у зв’язку з розподілом майна внаслідок розірвання шлюбу з особою, яка є акціонером (учасником) товариства. Аналогічні позови можуть пред’являти до корпорацій і спадкоємці померлого акціонера (учасника). Прямої відповіді в законодавстві (корпоративному, сімейному, спадковому, процесуальному) ми не знайдемо. Однак вирішення питання про підвідомчість цих спорів є важливим з огляду забезпечення належних гарантій права власності, а також безумовно впливає на нормальне функціонування корпоративних структур. Трудові конфлікти та діяльність корпорацій Не менш гострим є питання про порядок вирішення трудових конфліктів, що пов’язані з діяльністю корпорацій. Хоча законодавець дав достатньо категоричну відповідь про непідвідомчість трудових спорів, пов’язаних з діяльністю підприємницьких товариств господарським судам, проблему не можна визнати вирішеною. Трудові відносини, що складаються між товариством як роботодавцем і працівником, можна розділити на дві великі групи. До першої слід віднести договори, що укладаються з працівниками на загальних умовах, до другої належать договори, що укладаються з особами, які беруть участь у роботі органів корпоративного управління в якості найманих працівників (члени правління (дирекцій), спостережної ради, ревізійної комісії тощо). Укладання та розірвання трудових договорів з цією категорією працівників пов’язане з процедурою призначення (обрання) їх на відповідну посаду або звільнення з посади на підставі рішення загальних зборів (інколи, за певних умов, спостережної ради). Не викликає сумнівів, що заява голови правління товариства про поновлення його на посаді і виплату відповідних компенсацій є трудовим спором, а відтак підлягає розгляду загальними судами в порядку, передбаченому трудовим законодавством, однак як бути, коли у зв’язку з незаконним звільненням позивач оскаржує низку актів, прийнятих органами корпоративного управління – рішення загальних зборів, спостережної ради тощо. Це є особливо актуальним за умов, що підставою для прийняття рішення загальних зборів товариства про зміщення з посади голови правління було, скажімо, незабезпечення останнім належного рівня прибутковості діяльності товариства, який був обумовлений у трудовому контракті з головою правління. У зв’язку з наведеним необхідно з’ясувати чи є обов’язковим в разі задоволення позовної заяви голови правлінням про поновлення на посаді, визнання недійсними відповідних рішень органів корпоративного управління й контролю? Також логічним є питання про можливість застосування загальним судом в якості забезпечення позову голови правління будь-яких заборон стосовно корпоративної діяльності (укладання договорів про відчуження майна, кредитних договорів, договорів застави тощо). Замість висновку Як бачимо, складних питань у зв’язку з вирішенням корпоративних спорів ще залишилося достатньо. Самий факт їх існування є чинником нестабільності судової практики. На нашу думку, вищі судові інстанції, зокрема Верховний Суд України, усвідомлюючи значущість і обсяги проблем, що пов’язані з вирішенням корпоративних спорів, мають спрямувати судову практику (і загальних, і господарських судів) в єдине русло з метою забезпечення ефективного функціонування корпоративних відносин як невід’ємної складової економіки України.