З’ясування змісту корпоративних відносин як передумови вирішення корпоративних спорів Термін «корпоративні відносини», так само як і «корпоративні права», походить від терміна «корпорація», в якому й слід шукати корені відповіді на численні запитання, що виникають у судовій практиці. Адже від того, що розуміється під корпорацією, залежить те, чи підвідомчі господарським судам спори між учасниками певних юридичних осіб (наприклад, приватних та колективних підприємств, кооперативів тощо) та цими юридичними особами. Зв’язок між термінами «корпорація» та «корпоративні права» або «корпоративні відносини» є безперечним не тільки з лінгвістичної, а й формально логічної точки зору. Тому з’ясуємо ці поняття.
Непорозуміння в термінології…
У ЦКУ відсутній термін «корпорація», як, власне, й корпоративні відносини та корпоративні права. У ГКУ ця термінологія вживається, але надто суперечливо. Так, у ст. 120 ГКУ надається визначення поняття «корпорація», у ч. 5 ст. 63 ГКУ – поняття «корпоративне підприємство», а в ст. 167 ГКУ – поняття «корпоративні права». При цьому виходить, що корпорація і корпоративне підприємство не є тотожними поняттями, адже корпорація за ст. 120 ГКУ являє собою об’єднання підприємств (тобто її учасниками можуть виступати лише підприємства, а не фізичні особи). Корпоративні ж підприємства – це господарські товариства та інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГКУ). До них належать також кооперативні підприємства.
…щодо приватних підприємств
Не може не звернути на себе увагу перекручена термінологія, що при цьому вживається. Залишимо поза критикою те, що господарське товариство визначається через поняття «підприємство» всупереч ЦКУ, яке підприємство вважає об’єктом права (майном), а не суб’єктом права. З цього хоча б ясно, що господарські товариства однозначно розуміються ГКУ як корпоративні організації. Але які ще юридичні особи (або за ГКУ – господарюючі суб’єкти) вважатимуться корпоративними, не зовсім зрозуміло. Якщо це приватні підприємства, то за ст. 113 ГКУ ними визнаються підприємства, що діють на основі приватної власності одного або кількох фізичних осіб або на основі приватної власності юридичної особи. Відтак, приватним за ГКУ є підприємство, що може мати як одного, так і кількох учасників. Але якщо його учасником виступатимуть фізичні особи, то для ГКУ не важлива їхня кількість – все одно створюване ними підприємство вважається приватним. Коли ж у такій якості виступатиме юридична особа, то вона має бути лише єдиним засновником (учасником) приватного підприємства.
Такий підхід ніяк не можна зрозуміти, враховуючи, що за ч. 1 ст. 79 ГКУ та за ч. 2 ст. 114 ЦКУ господарські товариства можуть мати одного учасника. Тоді виходить, що всі господарські товариства (незалежно від складу учасників) є корпоративними підприємствами, а приватні підприємства будуть корпоративними лише в разі якщо в них беруть участь дві або більше фізичні особи. Чому така градація – сказати важко, тим більше, що в ч. 5 ст. 63 ГКУ визначається критерій, за яким підприємство вважатиметься корпоративним. Це наявність у його учасників корпоративних прав. Їх визначення надається у ст. 167 ГКУ, і в ній не простежується залежність наявності цих прав від кількості учасників (засновників) корпоративного підприємства або господарського товариства. Отже, навряд чи навіть прихильники значущості ГКУ зможуть спростувати алогічність такого підходу та явні вади у визначеннях, вживаних у ньому, а також використані класифікації підприємств, господарюючих суб’єктів та інших утворень.
…щодо кооперативних підприємств
Стосовно кооперативних підприємств, згадуваних у ч. 5 ст. 63 ГКУ, то, крім ч. 5 ст. 63 ГКУ, з якої взагалі не зрозуміло, що мається на увазі, в ч. 2 ст. 94 ГКУ визначається, що кооперативними підприємствами є виробничі кооперативи. По тексту ГКУ часто ці терміни вживаються як тотожні (наприклад, в ст. 102 ГКУ). Отже, спори між учасниками (членами) виробничого кооперативу та цим кооперативом можна вважати корпоративними.
…щодо колективних підприємств
Що стосується колективних підприємств, то ГКУ такого виду підприємств не вирізняє, хоча в главі 10 ГКУ містяться так звані підприємства колективної власності. Тоді виникає логічне запитання: чи тотожні поняття «колективне підприємство» і «підприємство колективної власності»? В нині нечинному Законі «Про підприємства в Україні» колективне підприємство визначалося як підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської і релігійної організації. З часом стало зрозумілим, що про власність трудового колективу йтися не може, бо трудовий колектив не є суб’єктом права, і тому основна кількість існуючих раніше колективних підприємств перетворилася на господарські товариства, хоча деякі колективні підприємства у такому вигляді лишилися дотепер. Інші ж різновиди колективних підприємств (тобто тих, засновниками яких виступили громадські та релігійні організації) фактично збігаються з підприємствами колективної власності, що передбачає ст. 93 ГКУ.
Відтак, виходить, що за логікою ГКУ поняття «підприємства колективної власності» передбачає як юридичних осіб з корпоративним устроєм (виробничі кооперативи), так і унітарні підприємства (ч. 4 ст. 63 ГКУ). Щодо створених за колишнім законодавством колективних підприємств, то вони, по суті, є корпоративними, адже різняться від господарських товариств лише тим, що його члени мають у ньому працювати.
…щодо корпорації
Зрештою, корпорація, під якою ч. 3 ст. 120 ГКУ розуміє об’єднання підприємств. Не торкаючись того, що фактично всі види об’єднань, перенесені до ГКУ зі ст. 3 ЗУ «Про підприємства в Україні», є економічними, а не юридичними поняттями, не становлять собою окрему організаційно-правову форму, зауважимо, що знов-таки розбіжності між корпоративним підприємством і корпорацією містяться в складі засновників (учасників), а не в сутності відносин між ними. Якщо в корпоративному підприємстві можуть виступати засновниками як фізичні, так і юридичні особи, і публічні утворення, то засновниками корпорації можуть бути лише підприємства (тобто юридичні особи). Зрозуміло, що й їхня кількість не може бути меншою за два, бо корпорація є договірним об’єднанням, а договір один учасник укласти не може аж ніяк.
Таким чином, критерій, обраний для виділення корпорацій і їхнього відокремлення від корпоративних підприємств, має також істотні вади. Звичайно, в будь-якому випадку слід виходити з наявності або відсутності корпоративних прав учасників. Якщо вони є, то матиме місце організація з корпоративним устроєм, а якщо цих прав в учасників немає, відповідно, організація не буде вважатися такою. Під організацією з корпоративним устроєм і слід розуміти корпорацію, якою, по суті, є господарські товариства, виробничі кооперативи, ті колективні підприємства, котрі залишилися як створені на основі власності трудового колективу та так звані приватні підприємства. Останні, як би не називалися ГКУ, є господарськими товариствами, якщо вони мають одного або кількох учасників.
Втім слід звертати увагу, що за ст. 167 ГКУ корпоративні права являють собою такі права учасника корпоративної організації, які надають йому право брати участь в її управлінні та отримувати частину її прибутку (та ще кілька можливостей). З цього слідує, що про корпоративні права можна вести річ лише стосовно прав учасників підприємницьких товариств, бо тільки вони можуть отримувати прибутки. Це має значення, наприклад, для відповіді на запитання: чи будуть корпоративними спори між засновником (учасником) і створеною ним юридичною особою. При цьому можуть виникати такі моделі: 1) засновник-фізична особа і ТОВ (АТ або ТДВ), яке вона створила; 2) засновник-юридична особа і ТОВ (АТ або ТДВ), яке вона створила; 3) засновник-юридична особа (підприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила (наприклад, залежне товариство – ст. 118 ЦКУ); 4) засновник-юридична особа (непідприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила (наприклад, громадська або релігійна організація виступила засновником іншої організації, яка може бути як суб’єктом підприємницької діяльності, так і не бути ним, наприклад, при створенні музею, лікарні тощо). В останньому випадку не може йтися про корпоративні відносини.
Корпоративні відносини та ІСІ
Стосовно інститутів спільного інвестування (ІСІ), то згідно з Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» вони можуть створюватися у вигляді АТ (корпоративні інвестиційні фонди) і не мати прав юридичної особи (пайові інвестиційні фонди). Відтак, відносини стосовно корпоративних прав корпоративних інвестиційних фондів слід прирівнювати до відносин у звичайних АТ. Відповідно, відносини щодо участі в пайовому фонді не можна вважати корпоративними.
Щодо питання про спори, пов’язані з управлінням активами інститутів спільного інвестування (інвестиційними фондами) та недержавних пенсійних фондів, то оскільки цю діяльність здійснює компанія з управління активами, яка діє на підставі відповідного договору, то і спори щодо здійснення нею діяльності є договірними.
Хто є учасниками корпоративних відносин?
Позаяк корпоративні права існують і реалізуються в корпоративних відносинах, то учасниками останніх є носії корпоративних прав та ті суб’єкти, з якими вони перебувають у відносинах щодо їх реалізації. Зазвичай вважається, що це господарське товариство. Тобто корпоративні відносини складаються між учасником господарського товариства та цим товариством. Ураховуючи наведене стосовно організації з корпоративним устроєм та наявність корпоративних відносин, називатимемо узагальнено їх корпораціями.
Водночас, в юридичній літературі почасти зазначається, що учасниками корпоративних відносин є і органи корпорації. Проблема тут у тому, що вони не є суб’єктами права і не є особами. Втім у практиці господарських судів не зустрічалося спорів між, скажімо, правлінням та наглядовою радою, або між правлінням та АТ. Проблематика спорів, як правило, призводить до позовів між учасником та корпорацією або посадовою особою та корпорацією про ті чи інші питання, пов’язані з корпоративним управлінням або вчиненими правочинами. Це можуть бути позови про визнання недійсними правочинів, рішень загальних зборів учасників (акціонерів) або інших органів.
Щодо першого виду позовів, то вони не охоплюються поняттям корпоративних прав, наданих у ст. 167 ГКУ та, відповідно, корпоративних відносин.
Стосовно другого виду позовів, то ситуація протилежна, бо формально вони підпадають під реалізацію корпоративних прав, але можливі варіанти.
1. Якщо рішення органу корпорації оскаржує не учасник, а найманий працівник (менеджер, директор, член правління тощо), то тут не буде мати місце спір із реалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГКУ.
2. Якщо рішення органу корпорації оскаржує хоча й учасник, тобто особа, яка має корпоративні права, але, будучи членом виконавчого органу корпорації, вона не згодна з рішенням про зміщення її з посади, то тут також не буде мати місце спір із реалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГКУ.
3. Якщо рішення органу корпорації оскаржує учасник, якого безпосередньо не стосується це рішення, тобто не його зміщують з посади (або переобирають), то тут слід ураховувати підстави для такої заяви. Якщо нею буде порушення корпоративних прав, правил корпоративного управління, то буде мати місце спір із реалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГКУ, хоча б, врешті-решт, це стосувалося посади якоїсь людини.
Це питання є не менш заплутаним, ніж проблематика корпорацій і, знов-таки, цьому сприяє неналежне його регулювання як у ГКУ, так і в ЦКУ. Так, за ч. 6 ст. 98 ГКУ ототожнюються поняття «виключення з виробничого кооперативу» та «звільнення члена кооперативу з кооперативного підприємства», хоча в першому випадку це є корпоративним спором, а в другому – трудовим.
У ч. 4 ст. 92 ЦКУ встановлюється відповідальність членів органу юридичної особи за збитки, завдані ними цій особі. Якщо перевести це в процесуальну площину, то буде позов юридичної особи до свого працівника, адже член органу є таким, бо його відносини ґрунтуються на трудовому договорі. Виходить, що в таких випадках спір не має розглядатися в господарських судах.
Інша ситуація, коли учасник ТОВ (або акціонер АТ) подає позов про притягнення до відповідальності керівника товариства або членів його колегіального виконавчого органу, то це буде вписуватися в розуміння захисту його корпоративних прав. Тим часом, такий позов має своїм підґрунтям якісь порушення, котрих припустився керівник або члени колегіального виконавчого органу, наприклад, уклав завідомо збиткові правочини. А це слід довести в іншому процесі – про визнання правочинів недійсними або за іншими підставами, що розглядатиметься в судах загальної юрисдикції. Втім це не завжди, а лише якщо учасник (акціонер) – фізична особа.
Виникають спори, породжені діяльністю реєстратора, зокрема його діями, розцінюваними як неправомірні, щодо внесення змін до реєстру. Звичайно, так чи інакше, але діяльність реєстратора впливає на корпоративні права учасників, а часто – безпосереднім чином, адже без запису в реєстрі учасник не зможе довести свої корпоративні права, а значить належним чином їх здійснити. З іншого боку, реєстратор не вступає до правовідносин з учасниками, а перебуває у правовідносинах з самим товариством, з яким укладає договір на надання відповідних послуг. Отже, виходить, що правовідносини за участю реєстратора є договірними, але вони впливають на корпоративні права учасників.
У такому разі, очевидно, слід виходити з наступного. Якщо спір виникає навколо здійснення корпоративних прав, то при цьому основоположним мають бути саме ці права, порушення яких сталося внаслідок певних неправомірних дій. Очевидно, це дії органу корпорації, який відповідає за скликання зборів та ведення інших справ щодо реалізації корпоративних прав. А вже орган має забезпечити корпоративне управління і він звертається для цього до реєстратора, який надає йому відповідні відомості. Відтак, сторонами у справі будуть учасник і корпорація, а реєстратор – третя особа, оскільки саме корпорація (в особі її органу) не забезпечила механізму належної реалізації корпоративних прав. Якщо це сталося внаслідок неправомірних дій реєстратора, то ці питання вирішуються в цьому ж судовому процесі. Здається, що неправильно було б одразу заявляти позов до реєстратора, бо він не є учасником корпоративних відносин.
Інша справа, якщо неправомірні дії реєстратора виявила корпорація (можливо, при підготовці до загальних зборів), і це має розглядатися не стосовно порушень корпоративних прав учасників, а щодо належного виконання реєстратором договору. Тоді це буде звичайним договірним спором. Можливі й спори з приводу порушення прав осіб, які не є учасниками (акціонерами) господарського товариства, але на права та/або інтереси яких впливають рішення загальних зборів. Такі спори не можна вважати корпоративними, оскільки особи, права яких захищаються, не є корпоративними, і вони не перебувають у корпоративних відносинах. Тому навіть якщо ними оскаржуються рішення загальних зборів, це не можна вважати корпоративним спором, бо вони захищають свої права (договірні, спадкові, право власності тощо).
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|