Субсидіарна відповідальність менеджменту та акціонерів кредитної організації, визнаної банкрутом У загальному вигляді можливість покладання субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні юридичної особи до банкрутства, передбачена ст. 56 Цивільного кодексу Російської Федерації (ЦК РФ). Відповідні положення, з певними уточненнями, дублюються у федеральних законах «Про товариства з обмеженою відповідальністю» та «Про акціонерні товариства». Дана норма відтворена у п. 4 ст. 10 Федерального закону «Про неспроможність (банкрутство)» від 26 жовтня 2002 р. (з уточненням, що притягнення до відповідальності можливе лише за наявності провини зазначених осіб).
Однак, попри те що положення про субсидіарну відповідальність закріплені в російському корпоративному законодавстві та законодавстві про неспроможність (банкрутство) тривалий час, вони фактично не діяли до початку 2005 р. Здебільшого вимоги про притягнення до субсидіарної відповідальності засновників (учасників) комерційних організацій або їхнього менеджменту у зв’язку з доведенням до банкрутства руйнувалися запереченням щодо обмеження відповідальності засновників (учасників) у корпоративному праві (ця концепція досі живе у свідомості більшості суддів), або недоведеності причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і банкрутством. Сфера регулювання банкрутства кредитних організацій стала однією з перших, де даним нормам було знайдено реальне застосування.
Стосовно банкрутства кредитних організацій питання покладання субсидіарної відповідальності врегульовані в спеціальному Федеральному законі «Про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій» від 25 лютого 1999 р. (ст. 14 у редакції від 20 серпня 2004 р.).
У випадку банкрутства кредитної організації з вини її засновників (учасників), членів ради директорів, керівників кредитної організації, які мають право давати обов’язкові для даної кредитної організації вказівки або мають можливість іншим способом визначати її дії, на зазначених осіб суд загальної юрисдикції або арбітражний суд можуть покладати субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями кредитної організації. При цьому має бути встановлено, що зазначені особи давали вказівки, які безпосередньо спрямовані на доведення кредитної організації до банкрутства, або не вчинили тих дій, яких вони відповідно до закону були зобов’язані вчинити для запобігання банкрутству кредитної організації.
Таким чином, субсидіарна відповідальність може наступати як при активних діях, які призвели до банкрутства, так і за умови бездіяльності менеджменту та засновників банку.
Наслідки для винних
Встановлені також додаткові негативні наслідки для осіб, визнаних винними в доведенні кредитної організації до банкрутства: засновники не вправі протягом 10 років з дати винесення арбітражним судом рішення про визнання кредитної організації банкрутом скуповувати акції (частки) іншої кредитної організації, які складають більше 5% її статутного капіталу; члени ради директорів, керівники кредитної організації можуть бути позбавлені права обіймати посади керівників кредитних організацій.
Серед ознак, які необхідно виявити суду або арбітражному суду для притягнення до субсидіарної відповідальності, слід зазначити: наявність у відповідної особи права давати обов’язкові для товариства вказівки або можливість іншим чином визначати його дії; наявність причинного зв’язку між відповідними діями (бездіяльністю) керівника й/або засновника (учасника) і банкрутством банку; наявність вини.
Оскільки видача кредитів є одним з основних способів розміщення коштів з метою отримання прибутку, виходячи з правильної оцінки всіх супутній кредитній угоді ризиків, у кредитних організаціях введений проміжний етап ухвалення рішення про надання кредиту, а саме: схвалення операції спеціальним колегіальним органом – кредитним комітетом. Недотримання банківських правил, надання кредитів без належного забезпечення сумнівним позичальникам свідчить про свідомий намір власника або менеджменту ввести банк у свідомо невигідну та ризикову операцію.
За загальним правилом право подавати позови щодо субсидіарної відповідальності належить конкурсному керуючому кредитної організації. Водночас, судова практика свідчить, якщо така відповідальність не була покладена в позовному порядку конкурсним керуючим на таких осіб, то відповідні позовні вимоги можуть бути пред’явлені кожним конкурсним кредитором або уповноваженим державним органом, який бере участь у справі про банкрутство.
Якщо розглядати суб’єктний склад ймовірних відповідачів за позовом про субсидіарну відповідальність, то до неї можуть бути притягнуті: 1) акціонери (засновники, учасники) кредитної організації; 2) члени ради директорів (спостережної ради); 3) керівники (одноособовий виконавчий орган, його заступники, члени колегіального виконавчого органу); 4) інші особи, які мають право давати обов’язкові для даної організації вказівки або іншим чином впливати на її діяльність (перелік не є вичерпним).
Особливості вимог до акціонерів
Важливо відзначити, що російське законодавство, яке регулює діяльність кредитних організацій, встановлює підвищені вимоги до осіб, котрі можуть бути акціонерами кредитної організації. Відповідно до Федерального закону «Про банки й банківську діяльність» від 2 грудня 1990 р. придбання більше 5% акцій кредитної організації вимагає повідомлення Банку Росії, більше 20% – попередньої згоди Банку Росії. При цьому встановлено, що у придбанні акцій може бути відмовлено при встановленні незадовільного фінансового становища набувача, порушенні їм антимонопольних правил, а також у випадках, коли стосовно такої особи є судові рішення, що вступили в законну силу, і які встановили факти здійснення нею неправомірних дій у процесі навмисного або фіктивного банкрутства.
Підвищені вимоги до визначення акціонеру кредитного товариства цілком виправдані, оскільки специфікою діяльності кредитної організації є та обставина, що кошти, якими вона розпоряджається, були залучені ззовні, зокрема, від вкладників – фізичних осіб.
Закон «Про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій» імперативно встановив обов’язок акціонерів при погіршенні показників банку вживати необхідних та своєчасних заходів для фінансового оздоровлення та реорганізації банку. Обов’язок щодо розгляду можливих варіантів подібних дій може, зокрема, випливати з відповідного доручення Банку Росії як заходу щодо реагування на порушення нормативів банківської діяльності.
Судова арбітражна практика
Значну роль у розвитку практики арбітражних судів у галузі субсидіарної відповідальності щодо зобов’язань кредитних організацій, визнаних неспроможними (банкрутами), відіграла низка судових процесів, виграних у 2005-2006 рр. Державною корпорацією «Агентство зі страхування внесків» (ДК «АСВ»), що здійснює функції конкурсного керуючого кредитних організацій, визнаних неспроможними (банкрутами).
У справі за позовом ДК «АСВ» як конкурсного керуючого комерційного банку «Російської Фінансової Групи» («РФГ-банк») до субсидіарної відповідальності було притягнуто низку компаній – акціонерів даної кредитної організації. Підставою для притягнення до субсидіарної відповідальності була та обставина, що акціонери банку не вжили жодних заходів для стабілізації становища кредитної організації, фактично кинувши напризволяще керований ними банк, усвідомлюючи, що це призведе до визнання банку неспроможним (банкрутом). Кількаразові вимоги Банку Росії виконати низку заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення товариства, були проігноровані.
У даній справі арбітражний суд запропонував низку нових правових підходів до оцінки поведінки акціонерів (засновників) кредитних організацій, які вплинули на розвиток подальшої судової практики: 1) підвищене суспільно-соціальне значення діяльності банківських кредитних організацій, яке вимагає дотримання особливих вимог до засновників та менеджменту банків; 2) істотна економічна, організаційно-управлінська та правова залежність банку як комерційної організації від дій його засновників; 3) неприпустимість бездіяльності та самоусунення від управління акціонерів банку, які мають можливість впливати на його діяльність, при виникненні реальної загрози банкрутства; 4) необхідність оперативного вирішення питань щодо вживання заходів фінансового оздоровлення, зокрема, прийняття до моменту відкликання ліцензії заходів до скликання загальних зборів акціонерів і внесенню до порядку денного питань, пов’язаних із відновленням нормального фінансового становища, скликанню засідань ради директорів банку для розгляду та виконання розпоряджень Банку Росії, зміцнення (заміна) керівництва банку тощо; 5) використання акціонерами (засновниками) банку правової можливості надання фінансової допомоги банку відповідно до норм законодавства про банкрутство кредитних організацій.
Наостанку доцільно зауважити, що розвиток судової арбітражної практики в галузі субсидіарної відповідальності слід розглядати як істотний крок у напрямі зміцнення довіри суспільства до банківської системи загалом.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|