Поняття, ознаки і класифікація корпоративних спорів Наталія КУЗНЄЦОВА:
«Нам імпонує позиція ВСУ, викладена в Узагальненні (с. 6), відповідно до якої спори, пов’язані з діяльністю інших юридичних осіб, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні підприємства, колективні підприємства тощо), хоча і є близькими до спорів, що виникають з корпоративних відносин, але якщо хоча б однією зі сторін спору є фізична особа, підвідомчі загальним судам» Термін «корпоративні спори» застосовується в судовій практиці давно, водночас як зміст самого поняття, так і межі його застосування чітко не визначені ні в законодавстві, ні в правовій доктрині. Ситуація не тільки не спростилася, а, навпаки, певною мірою загострилася з внесенням 15 грудня 2006 р. змін до ст. 16 ГПКУ. Оскільки мова йде про передання на розгляд господарських судів спорів, незалежно від суб’єктного складу їх учасників, тобто про виключну підвідомчість цих спорів господарським судам, особливої актуальності набуває проблема критеріїв відмежування цих спорів від інших дотичних, близьких за характером. У зв’язку з відмовою законодавця від суб’єктного критерію (спори розглядаються господарськими судами незалежно від складу їх учасників) – весь «тягар» розмежування перекладається на предметний критерій. Відтак виникає потреба звернутися до аналізу самого поняття «предмет спору» і визначити його зміст щодо категорії «корпоративний спір». Предмет спору Оскільки процесуальною формою захисту порушеного суб’єктивного права виступає позов, то будь-який спір, якщо він не вирішується сторонами добровільно, зрештою переходить у стадію судового розгляду, і відтак поняття «предмет спору» збігається з поняттям «предмет позову», які можуть розглядатися як тотожні, тобто співпадаючі за своїм основним змістом. У цивільно-процесульній доктрині під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами – суб’єктивним правом і обов’язком позивача і відповідача. Цю позицію поділяють і дослідники господарського (арбітражного) процесу. Таким чином, для того, щоб визначити предмет позову, слід звернутися до аналізу змісту спірних матеріально-правових відносин, тобто до характеристики корпоративних правовідносин. Досліджуючи поняття, зміст і загальну характеристику корпоративних відносин, можна дійти певних висновків. Перше. Законодавець не дає легального визначення самих корпоративних відносин, натомість визначає поняття «корпоративних прав». У зв’язку з наведеним постає важливе питання: чи є для визначення корпоративних відносин це достатнім, чи можемо ми точно «відмоделювати» повний склад правовідношення за одним його елементом – суб’єктивним правом? Відповідь на це питання навряд чи буде однозначною. Водночас, не можна не погодитися з тим, що у вирішенні проблеми відмежування корпоративних спорів від близьких до них за своїм характером, важливим чинником виступають особи (тобто суб’єкти), між якими існують спірні відносини, бо ж саме вони в майбутньому набувають статус сторін – позивача і відповідача. Друге. В доктрині можна виділити два загальних підходи до визначення корпоративних відносин: широкий і вузький. У широкому розумінні корпоративними відносинами розглядаються всі правовідносини, де одним із учасників виступає корпорація як організаційно-правова форма юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. У вузькому (власному) розумінні – це зобов’язальні відносини між корпорацією (її органами) та учасниками з приводу управління, ведення справ, надання інформації тощо. Аналізуючи проблему виключної підсудності корпоративних спорів та визначення її меж, тобто визначення кола тих спорів, які мають розглядатися господарськими судами, незалежно від суб’єктного складу, вочевидь слід виходити з розуміння поняття спірних корпоративних відносин як предмету позову виключно у вузькому (власному розумінні), оскільки користуючись іншим підходом (тобто розглядаючи як корпоративні всі спори за участю корпорації), ми безпідставно розширимо межі цієї виключної підсудності, що не буде в цілому відповідати самому змісту і призначенню цього інституту і зрештою «розмиїмо» і саме поняття корпоративних відносин, і корпоративних спорів. Відтак корпоративними спорами, на наш погляд, є такі спори, предметом яких є вимоги учасників корпоративних відносин, тобто відносин, пов’язаних із здійсненням управління корпоративним утворенням або веденням його справ, про захист їх корпоративних прав способами, передбаченими законом. Хто може бути стороною у процесі Важливим питанням є, кого слід відносити до осіб, що можуть розглядатися «належними» суб’єктами подання такого позову, тобто стороною у процесі? Вважаємо що, слід виходити у вирішенні цієї проблеми, керуючись наступним положенням: «Позивачем у корпоративному спорі може бути особа, чиї корпоративні права: 1) порушуються; 2) оспорюються; 3) не визнаються». За таких умов, особа, яка вчиняє позов, повинна обґрунтувати свій «корпоративний інтерес» шляхом подання доказів порушення, оспорення або невизнання її корпоративних прав. Що стосується самого поняття «корпорація», то навряд чи доцільно розширювати його тлумачення аж до приватних або колективних підприємств. Сумнівно і кооперативи, в тому числі виробничі, відносити до корпорацій. Тому нам імпонує позиція ВСУ, викладена в Узагальненні (с. 6), відповідно до якої спори, пов’язані з діяльністю інших юридичних осіб, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні підприємства, колективні підприємства тощо), хоча і є близькими до спорів, що виникають з корпоративних відносин, але якщо хоча б однією зі сторін спору є фізична особа, підвідомчі загальним судам. Однак допоки законодавець не визначив, що у його розумінні означає термін «корпорація», серед правознавців будуть точитися дискусії, а у правозастосовчій практиці не виключені різні підходи до вирішення цього питання. Відтак, принаймні до законодавчого врегулювання цього питання доцільно визначитися з ним хоча б на рівні постанови Пленуму ВСУ. Важливим є також питання, а наскільки доповнення до ст. 16 ГПКУ, що міститься у Законі від 15 грудня 2006 р., відповідає викладеному вище поняттю «корпоративні спори», тобто чи охоплюються спори, що за своїм характером є корпоративними, визначенням «спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, що вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства»? Вирішуючи цю проблему, можна виокремити два її аспекти: 1) чи названі всі можливі суб’єкти корпоративних відносин; 2) чи повністю відбивається в цьому визначенні характер можливих корпоративних спорів? На наш погляд, крім товариства, його учасників (засновників, акціонерів), в тому числі учасників, які вибули, до суб’єктів цих відносин слід віднести й інших осіб, чиї корпоративні права порушуються, оспорюються або не визнаються. Ця позиція обґрунтовується тим, що вимоги таких осіб мають розглядатися тим самим судом і за тими самими правилами (в такому самому порядку), що і спори між товариством та його учасниками або між учасниками. Інша справа, що такі особи мають довести, що вони пов’язані своїм корпоративним інтересом саме з цим спором. Розмежування спорів У зв’язку з наведеним виникають ускладнення при розгляді відповідних спорів, пов’язані з необхідністю розмежування корпоративних спорів й інших «дотичних», близьких до них. Зокрема, це спори, пов’язані із реалізацією спадкових прав. Спори спадкоємців померлого учасника господарського товариства (акціонера ЗАТ і товариства про визнання права на частку, права на акції ЗАТ) за своєю природою не є корпоративними, оскільки мають інший матеріально-правовий характер: це спадок і відносини. Аналогічно мають вирішуватися і питання про розмежування корпоративних і сімейних спорів. Спори між подружжям про права на частки (акції) в разі розподілу спільного майна не слід відносити до корпоративних, бо в їх основі лежать інші матеріально-правові відносини – сімейні. Таким же чином мають вирішуватися й інші спори, що пов’язані з переходом права власності на акції (паї) – за своїм характером це також не корпоративні спори. Водночас, ми знову повертаємося до проблеми розмежування відносин, предметом яких є: а) права на акції (паї); б) права з акцій (паїв). До корпоративних відносин безумовно належать такі, які пов’язані із правами з акцій (паїв). Відповідно до чинного цивільного і корпоративного законодавства це: право на управління акціонерним або іншим господарським товариством; право на одержання дивідендів; право на одержання інформації; право на одержання частки майна (її вартості) при ліквідації товариства. Особливу проблему становить розмежування корпоративних і трудових спорів. Причому ускладнення виникають у зв’язку з вирішенням тих трудових спорів, учасниками яких є посадові особи товариства, зокрема, учасники органів корпоративного управління, призначення (обрання) або звільнення (відкликання) яких ґрунтується на прийнятті рішень загальних зборів, спостережної ради тощо. Законодавець вилучив трудові спори з тих, що належать до виключної підвідомчості (юрисдикції) господарських судів. Однак у зв’язку з такою позицією залишилося багато питань про порядок їх вирішення у загальних судах.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|