Деякі питання захисту корпоративних прав в Україні

Проблеми захисту прав учасників корпоративних відносин набули особливої актуальності в сучасній період, зокрема, у зв’язку із розбіжностями та суперечностями, викликаними неузгодженістю нормативно-правових актів з питань корпоративного права. Поняття і зміст корпоративних відносин Перш ніж розкривати поняття та сутність корпоративних спорів, потрібно з’ясувати поняття і зміст корпоративних відносин і корпоративних прав. У літературі можна віднайти чимало суперечливих думок як з приводу визначення понять «корпоративне право» та «корпоративні відносини», так і кола його суб’єктів. Дискусійною, зокрема, є позиція Вінник О.М. , яка вважає, що корпоративні правовідносини – це такі відносини, котрі виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників  (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб. Широке коло суб’єктів корпоративних  відносин викликає сумнів, бо призводить до визнання корпоративними будь-яких відносин (цивільних, адміністративних, фінансових тощо), в яких хоча б одним учасником є корпоративне утворення. Хіба змінюється, наприклад, характер договірного зв’язку з поставки товарів від того, що покупцем у ньому виявилось господарське товариство (а не якийсь інший суб’єкт), яке заборгувало перед постачальником (кредитором) за одержані товари? Як відомо, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів» від 15 грудня 2006 р. до компетенції господарських судів відносить справи, що виникають із господарських відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), зокрема учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Цей Закон доповнює ст. 167 ГК України визначенням поняття «корпоративні відносини», під якими розуміються відносини, що виникають та припиняються щодо корпоративних прав, визначення яких, у свою чергу, закріплено у ч. 1 ст. 167 ГК України. Крім того, для корпоративних спорів, що розглядаються господарськими судами, встановлена виключна підсудність. Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майна) господарської організації, що визначають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої. Згідно із ч. 1 ст. 88 ГК України, крім зазначених корпоративних прав, учасники господарських товариств мають права: а) вийти в установчому порядку з товариства; б) здійснити відчуження часток у статутному фонді (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому законом; в) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Сторони корпоративних відносин та їх права Учасниками корпоративних відносин є, насамперед, ті суб’єкти господарювання, у статутному фонді (майні) яких є частки осіб як учасників такого об’єднання. Ними є господарські товариства і виробничі кооперативи як підприємницькі товариства. Тому не слід вважати спорами з корпоративних відносин спори між тими суб’єктами господарювання, які не мають у своєму статутному фонді часток їх учасників. Спори, які виникають у зв’язку з управлінням корпоративним інвестиційним фондом спільного інвестування, є корпоративними спорами. Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про інститут спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. корпоративний інвестиційний фонд – це інститут спільного інвестування, який створюється у формі ВАТ і проводить діяльність із спільного інвестування. Щодо спорів, пов’язаних з управлінням активами недержавних пенсійних фондів, то відповідно до ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. НПФ є непідприємницькими організаціями, тому спори за участю цих фондів не можна розглядати як корпоративні спори. Іншою стороною в корпоративних відносинах виступають учасники підприємницьких товариств. Тут учасники наділяються суб’єктивними корпоративними правами, для яких характерно, що: вони виникають в результаті створення юридичної особи; виражають відносини між засновником та юридичною особою; мають організаційно-майновий характер, тобто передбачають право на управління, право на доходи; пов’язані з впливом засновника на формування волі юридичної особи; пов’язані з опосередкованим правом на майно юридичної особи при її ліквідації. Отже, учасниками корпоративних відносин є господарські товариства, які набули статусу юридичної особи (з дня їх державної реєстрації, – ч. 4 ст. 87 ЦК України), а також фізичні та юридичні особи, право участі яких у діяльності товариства як учасників підтверджене відповідним документом (акцією в АТ, рішенням зборів учасників або статутом ТОВ, установчим договором повного товариства тощо). Спори щодо корпоративних відносин На погляд автора, до корпоративних спорів належать: а) позов до фізичної особи про переведення прав покупця акцій закритого акціонерного товариства на позивача – акціонера або акціонерного товариства; б) спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій ЗАТ з підстав порушення переважного права, яке належить акціонеру або товариству; в) спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, зокрема, такий спір підвідомчий господарському суду, якщо сторонами договору є фізичні особи – акціонери; г) спір, в якому об’єднано вимоги про визнання недійсним наказу ФДМУ про визначення способу продажу належних державі акцій ВАТ та про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, який укладено на підставі оспорюваного наказу; д) спір про визнання права власності на акції. Чи успадковуються корпоративні права у разі смерті учасника господарського товариства? Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Так, не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК України). Оскільки право власності на акції і права мають переважно майновий характер, акції за правом спадкоємства (за законом чи за заповітом) переходять до спадкоємців. Після отримання свідоцтва про право на спадщину потрібно здійснити перереєстрацію прав власності на акції у реєстроутримувача або у зберігача, в якого померлим акціонером був відкритий рахунок у цінних паперах. Права спадкоємців померлого учасника товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю визначені у ч. 5 ст. 147, ст. 151 ЦК України і ст. 55 ЗУ «Про господарські товариства». Відповідно до ч. 1 ст. 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи – учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства або відмови товариства йому видається у грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала спадкодавцеві. Вартість цієї частки визнається на день смерті учасника. У цьому випадку розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню. Стосовно прав спадкоємця померлого учасника повного товариства, то у ст. 69 ЗУ «Про господарські товариства» зазначено, що правонаступник має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. У договорі повного товариства має бути передбачено положення про можливість прийняття до товариства спадкоємця померлого учасника. До корпоративних слід віднести і спори про оскарження неправомірних дій реєстратора щодо внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів та про спонукання реєстратора внести відповідні зміни до реєстру. Водночас, не можна вважати корпоративним спір про визнання недійсним рішень загальних зборів за позовом фізичної особи, яка не є учасником (акціонером) господарського товариства. Корпоративними слід вважати і такі спори: 1) спір за позовом учасника (акціонера) господарського товариства про визнання недійсною угоди, укладеної товариством, умови якої, на думку позивача, позбавляють товариства можливості отримання додаткових прибутків; 2) справи про визнання недійсним договорів купівлі-продажу майна господарського товариства, укладених на підставі рішень загальних зборів акціонерних товариств; 3) позов фізичної особи-члена наглядової ради акціонерного товариства про визнання недійсною угоди, укладеної керівником акціонерного товариства за відсутності рішення (згоди) наглядової ради, яке є обов’язковим для укладання такої угоди; 4) спори щодо припинення юридичної особи – господарського товариства (скасування державної реєстрації); 5) будь-який спір стосовно визнання недійсним положень установчих документів або установчих документів господарських товариств у цілому; 6) право акціонера бути обраним до спостережної ради акціонерного товариства; 7) зловживання правом у корпоративних правовідносинах. Щодо розмежування трудових і корпоративних спорів слід зазначити, що спори з приводу звільнення з посади голови правління або членів інших органів товариства (наприклад, наглядової ради), якщо вони не є акціонерами (учасниками), підлягає розгляду судами загальної юрисдикції за нормами трудового законодавства.