Відповідальність менеджменту і засновників за боргами кредитної організації, визнаної банкрутом
У загальному вигляді можливість покладання субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні юридичної особи до банкрутства, передбачена в ст. 56 ЦК РФ. Відповідні положення, з певними уточненнями, продубльовані у федеральних законах «Про товариства з обмеженою відповідальністю» та «Про акціонерні товариства». Дана норма відтворена й в п. 4 ст. 10 Федерального Закону «Про неспроможність (банкрутство)» від 26 жовтня 2002 р. (з уточненням про те, що покладання відповідальності можливе за наявності провини вказаних осіб).
Проте, попри те що положення про субсидіарну відповідальність закріплені в російському корпоративному законодавстві й законодавстві про неспроможність (банкрутство), вони фактично залишалися неробочими до початку 2005 р. Здебільшого вимоги про притягання до субсидіарної відповідальності засновників (учасників) комерційних організацій або їх менеджменту у зв’язку з доведенням до банкрутства розбивалися об заперечення про обмеження відповідальності засновників (учасників) у корпоративному праві (концепція, яка все ще переважає в свідомості більшості суддів) або недоведеність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і банкрутством. Сфера регулювання неспроможності (банкрутства) кредитних організацій стала однією з перших, де даним нормам було знайдено реальне застосування.
Законодавче регулювання
Питання банкрутства кредитних організацій урегульовано в спеціальному Федеральному Законі «Про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій» від 25 лютого 1999 р. (ст. 14 у редакції від 20 серпня 2004 р).
У разі банкрутства кредитної організації з вини її засновників (учасників), членів ради директорів (наглядової ради), керівників кредитної організації, які мають право давати обов’язкові для даної кредитної організації вказівки або мають можливість іншим чином визначати її дії, на вказаних осіб судом загальної юрисдикції або арбітражним судом може бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями кредитної організації. При цьому повинно бути встановлено, що вказані особи давали вказівки, прямо або побічно спрямовані на доведення кредитної організації до банкрутства, або
не вчинили тих дій, які вони відповідно до закону були зобов’язані вчинити для запобігання банкрутству кредитної організації. Таким чином, субсидіарна відповідальність може наступити як при активних діях, що призвели до банкрутства, так і при бездіяльності менеджменту і засновників (учасників).
Встановлені також додаткові негативні наслідки для осіб, визнаних винними в доведенні кредитної організації до банкрутства:
- засновники не мають права протягом 10 років з дня винесення арбітражним судом рішення про визнання кредитної організації банкротом набувати акцій (часток) іншої кредитної організації більше 5% її статутного капіталу;
- члени ради директорів (наглядової ради), керівники кредитної організації можуть бути позбавлені права посідати посади керівників кредитних організацій.
Серед ознак, які необхідно виявити суду або арбітражному суду як підстави субсидіарної відповідальності, слід зазначити такі:
- наявність у відповідної особи можливості давати обов’язкові для організації вказівки або можливості іншим чином визначати його дії;
- наявність причинного зв’язку між відповідними діями (бездіяльністю) керівного працівника і/або засновника (учасника) і банкрутством банку;
- наявність провини.
Оскільки видача кредитів є зазвичай одним з основних способів розміщення грошових коштів з метою отримання прибутку, виходячи з важливості правильної оцінки всіх супутніх кредитній операції рис, у кредитних організаціях введений проміжний етап ухвалення рішення про надання кредиту, а саме: схвалення операції спеціальним колегіальним органом – кредитним комітетом.
За загальним правилом право пред’являти позови про покладання субсидіарної відповідальності надане конкурсному керівникові кредитної організації. Водночас, судова практика, завдяки роз’ясненням Вищого арбітражного суду Російської Федерації, виходить з того, що якщо особи, на яких може бути покладена субсидіарна відповідальність, не були притягнуті до неї за допомогою пред’явлення позову конкурсним керівникам, відповідні позовні вимоги можуть бути пред’явлені до них кожним конкурсним кредитором або уповноваженим державним органом, що беруть участь в справі про банкрутство.
Якщо розглядати суб’єктний склад можливих відповідачів за позовом про субсидіарну відповідальність, то до неї можуть бути притягнуті: 1) акціонери (засновники, учасники) кредитної організації, 2) члени ради директорів (наглядової ради), 3) керівники (одноособовий виконавчий орган, його заступники, члени колегіального виконавчого органу, наприклад, правління банку), 4) інші особи, що мають право давати обов’язкові для даної організації вказівки або іншим чином визначати її дії (перелік не є вичерпним).
Особливості вимог до акціонерів (учасників)
Важливо відзначити, що російське законодавство встановлює підвищені вимоги до осіб, які можуть бути акціонерами кредитної організації.
Відповідно до Федерального Закону «Про банки і банківську діяльність» від 2 грудня 1990 р. придбання більше 5% акцій кредитної організації вимагає повідомлення Банку Росії, більше 20% – попередньої згоди Банку Росії. При цьому встановлено, що в придбанні акцій може бути відмовлено при встановленні незадовільного фінансового становища набувача, порушенні ним антимонопольних правил, а також у разі якщо стосовно такої особи є судові рішення, що набули чинності, які встановили факти здійснення ним неправомірних дій при банкрутстві, навмисного і (або) фіктивного банкрутства.
Таким чином, на думку законодавця, акціонером кредитної організації, з урахуванням її особливого статусу, може бути не будь-яка особа, а тільки та, яка раніше сумлінно і успішно здійснювала ведення бізнесу. Підвищені вимоги виправдані, оскільки специфікою діяльності кредитної організації є та обставина, що грошові кошти, якими вона розпоряджається, залучені ззовні, зокрема, від вкладників – фізичних осіб. Обмеження на придбання статусу акціонера кредитної організації спрямовані на те, аби до управління банком були допущені тільки добросовісні учасники господарської діяльності. Федеральний Закон «Про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій» імперативно встановив обов’язок акціонерів при погіршенні показників банку приймати необхідні і своєчасні заходи з фінансового оздоровлення і (або) реорганізації банку.
Як правило, банкрутство є наслідком не одиничних, а послідовних дій або тривалої бездіяльності власника або менеджменту. Внаслідок цього для встановлення причинно-наслідкового зв’язку слід зіставляти динаміку погіршення фінансового стану товариства з недобросовісними діями (бездіяльністю) вказаних осіб. Це завдання вимагає глибокого аналізу всієї внутрішньої фінансової документації кредитної організації. Таке дослідження може бути проведене особами, котрі володіють спеціальними знаннями в галузі економіки і бухгалтерського обліку. У цьому контексті особливе значення набуває перевірка на предмет виявлення ознак навмисного банкрутства, що проводиться в рамках справи про банкрутство. У висновку, що надається конкурсним керівником до арбітражного суду за підсумками даної перевірки, відбиваються висновки фахівців про причини настання банкрутства кредитної організації.
Судова практика
Значну роль у розвитку практики арбітражних судів щодо субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями кредитних організацій, визнаних неспроможними (банкрутами), зіграв ряд судових процесів, виграних у 2005-2006 рр. держкорпорацією «Агентство зі страхування внесків» (ДК «АСВ»), що здійснює функції конкурсного керівника керуючого? кредитних організацій, визнаних неспроможними (банкрутами) (у даних судових процесах брали участь адвокати колегії «Юков, Хренов і Партнери»).
У справі за позовом ДК «АСВ» як конкурсного керівника комерційного банку «Російської Фінансової Групи» («РФГ-банк») до субсидіарної відповідальності притягнуто низку компаній – акціонерів даної кредитної організації. Підставою для покладання субсидіарної відповідальності послужила, зокрема, та обставина, що акціонери банку не застосували абсолютно ніяких заходів для стабілізації стану кредитної організації, фактично залишивши банк напризволяще, знаючи, що це призведе до визнання банку неспроможним (банкрутом). Неодноразові вимоги Банку Росії про виконання заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення, також були проігноровані.
У даній справі арбітражний суд запропонував ряд нових правових підходів до оцінки поведінки акціонерів (засновників) кредитних організацій, які вплинули на розвиток подальшої судової практики:
- підвищене суспільно-соціальне значення діяльності банківських кредитних організацій, що вимагає дотримання особливих вимог до засновників (учасників) і менеджменту банків;
- істотна економічна, організаційно-управлінська і правова залежність банку як комерційній організації від дій його засновників (учасників);
- неприпустимість бездіяльності і самоусунення від управління акціонерів банку, що володіють можливістю впливу на його діяльність, при виникненні реальної загрози банкрутства;
- необхідність оперативного вирішення питань щодо вжиття заходів фінансового оздоровлення, зокрема, скликання засідань ради директорів банку для розгляду і виконання розпоряджень Банку Росії, зміцнення (заміна) керівництва банку тощо;
- використання акціонерами (засновниками) банку правової можливості надання фінансової допомоги банку відповідно до норм Закону про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій.
Наостанку доцільно зауважити, що розвиток судової арбітражної практики в галузі субсидіарної відповідальності слід розглядати як істотний крок у напрямі зміцнення довіри суспільства до банківської системи загалом. Посилення юридичних гарантій прав кредиторів, а також реального дотримання стандартів добросовісної комерційної практики, що є в банківській діяльності одними з найбільш суворих, призводять до підвищення привабливості вкладень у банківські продукти, що, як наслідок, сприяє подальшому зростанню всієї економіки.