Закон Корнацького

Верховна Рада 17 червня 2004 р. розглянула і прийняла за основу проект Закону України № 2600-1 «Про ринок земель», підготовлений групою депутатів ВР 4-го скликання, серед яких Павло Сулковський («Партія регіонів»), Іван Томич («Наша Україна»), Михайло Зубець та Михайло Гладій («БЮТ»), Василь Калінчук («Народна партія»). Існують також інші проекти законів, покликані врегулювати земельний ринок. З-поміж них виділимо проект «Про ринок земель сільськогосподарського призначення», розроблений робочою групою Секретаріату Президента, та власний проект «Про земельний ринок» учасника цієї робочої групи, юриста-практика та сільськогосподарського інвестора Аркадія Корнацького. Саме останній проект закону і став приводом для зустрічі з його автором, на якій, зокрема, йшлося про недоліки та переваги зазначених вище проектів законів. – Закони – це правова основа існування держави, суспільства. На жаль, ідеальних законів не існує, у тому числі й в Україні. Яку б сторону життєдіяльності ми не взяли, скрізь чути одне – недосконалість законодавства заважає рухатись вперед, досягати цілей. Певною мірою це стосується і земельного законодавства, з яким ви, Аркадію Олексійовичу, знайомі і як юрист, і як сільськогосподарський інвестор. Що ви можете сказати з приводу земельно-правової проблематики та перспектив вдосконалення земельного законодавства після перших днів роботи ВР 6-го скликання? – Цілком згоден з тим, що досконалих законів не було і нема. Більше того, впевнений, що і не буде, причому не лише в Україні, а й де б то не було. Українське земельне законодавство на цьому тлі – досить приємний виняток. Я маю на увазі, перш за все, Земельний кодекс України (ЗК). Безумовно, його доробляли високопрофесійні фахівці, і якщо навіть він не бездоганний, то наближений до цього. Вірніше – був. До тих пір, поки до нього не доклали рук політики. Перехідні положення ЗК – їх робота. Всього декілька пунктів антиринкового спрямування, сформовані у вигляді правових норм, – і земельного законодавства, яке могло дати поштовх відродженню села і держави, нема! Обмовлюсь, що я говоритиму про законодавче регулювання прав на землі сільськогосподарського призначення, оскільки мораторій на їх ринковий обіг та інші обмеження, установлені Перехідними положеннями ЗК, є найбільш одіозними явищами земельного права України. Та частина ЗК, що не стосується сільськогосподарських земель, працює, а негативні явища, що масово квітнуть при цьому на земельному ринку, – не результат недосконалості законодавства, а логічний наслідок тотальної корумпованості органів влади, у тому числі правоохоронних та судових. Легальний ринок сільгоспземель міг би запрацювати відразу ж після скасування пунктів 13-15 Перехідних положень Кодексу. Норм та механізмів, передбачених ЗК, для цього досить, але є ще одна умова його запровадження, на мій погляд, надумана депутатами: «…тільки після затвердження законів «Про ринок земель» та «Про державний земельний кадастр». До речі, останній законопроект підготовлено, він має відношення до технічної сторони земельного ринку, але головним є закон «Про ринок земель». Наскільки мені відомо, офіційні інстанції не спромоглися за 6 років розробити адекватного проекту; цим особливо ніхто і не опікувався. А тепер, коли «припекло», бо наближається чергова дата подовження мораторію, заспішили. Та чудес не буває: досконалий проект Закону «Про ринок земель» у задуманому та прийнятому у першому читані обсязі за декілька місяців не розробиш, адже потрібно врегулювати обіг земель державної, комунальної та приватної власності з усіма притаманними їх статусу особливостями. Серед них і сільськогосподарські землі, обіг яких заплановано регламентувати особливо. На це потрібен час. І запевняю вас та нагадую про сказане на початку бесіди – навіть такий закон, після ретельної роботи над ним, буде недосконалим, потребуватиме постійних доповнень та змін, і завжди знайдуться лазівки для охочих обійти його. У такому разі виникає логічне запитання: чи варто город городити? Як на мене – ні! Повторюсь, чинний ЗК є достатньою правовою основою для функціонування земельного ринку, у тому числі ринку сільгоспземель, за умови відміни пунктів 13-15 Перехідних положень. Вся інша регламентація – справа підзаконної нормотворчості. – Так що все ж таки потрібно вдосконалити, які «білі плями» закрити, що дійсно слід прийняти якнайшвидше? – Всім нам за останні роки набили оскомину голосіння політиків щодо необхідності захисту селянина-землевласника від недобросовісного покупця землі, щодо суцільного переводу земель під забудову, щодо небезпеки вивозу чорноземів за кордон тощо. Прошу вас звернути увагу на те, що я зараз скажу: жоден із так званих захисників селян жодного разу не назвав жодної конкретної норми чи заходу на захист селянина! Не можна ж серйозно приймати за міру захисту селянина повну заборону продажу ним своєї власності – земельної ділянки. Загроза несправедливого обезземелення селян дійсно існує, як і проблеми незаконного чи нераціонального використання сільгоспземель. Ось ці аспекти й слід врегулювати, причому відповідно до Конституції та ЗК України. На моє переконання, захистити селянина-землевласника можливо лише такими способами: перший – встановити мінімальну ціну первинного відчуження землі, у разі несплати якої правочини будуть вважатися нікчемними; другий – передбачити надання довічної ренти у разі первинного відчуження землі за мінімальною ціною; третій – запровадити механізм державного контролю за дотриманням істотних умов правочинів та фінансової відповідальності держави у разі неналежного контролю. Все це можна було б (і потрібно було б) давно узаконити і не мучити селян та сільське господарство мораторіями та іншими обмеженнями. Щоб зробити це тепер, не потрібно приймати Закон «Про ринок земель» у тому вигляді, в якому він є у Верховній Раді, потрібно затвердити лише невеликий за обсягом, простий та зрозумілий селянам Закон «Про особливості первинного відчуження приватизованих земель сільськогосподарського призначення» або ж «Про порядок первинного відчуження…». Можна також зробити його не окремим законом, а самостійною частиною великого Закону «Про ринок земель», маючи на увазі, що інші частини щодо регламентації обігу державних, комунальних та приватних земель – будуть ретельно допрацьовані та прийняті пізніше. Я підготував проект вищезгаданного закону «Про особливості первинного відчуження приватизованих земель сільськогосподарського призначення», який враховує всі вищезгадані норми захисту селянина, і намагаюся довести його до можновладців, оскільки це і було б реальним поліпшенням земельного законодавства, усуненням тих «білих плям», про які ви згадували. – Загалом зрозуміло: чинне законодавство є адекватним потребам земельного ринку у разі скасування пунктів 13-15 Перехідних положень ЗК України, офіційні проекти Закону України «Про ринок земель» не поліпшать, а лише, на вашу думку, погіршать умови та механізми земельного ринку, передбачені ЗК, ваш проект вирішує неврегульовані проблеми. В чому розбіжності між офіційною та вашою редакціями обговорюваних нами проектів? – Розбіжності є принциповими: всі офіційні редакції передбачають чисельні заборони та обмеження, зводять роль держави у ринкових механізмах до адміністративно-командної, бюрократичної і загалом роблять законопроект антиринковим. Моя версія проекту передбачає виключно правові та економічні важелі регулювання ринку, у зв’язку з чим його можна віднести до ліберально-економічного, європейського типу. Навіть там, де передбачені законодавчі обмеження умов правочинів (а запровадження мінімальної ціни, ренти та інших обов’язкових істотних умов правочинів є певним обмеженням свободи договору), ці обмеження мають економіко-правову суть і не є антиринковими. Інша справа – заборони та обмеження, передбачувані офіційними редакціями. Назвемо деякі з них: переважні права на придбання земельної ділянки; вимоги до покупців земельних ділянок; запобігання спекулятивним операціям на земельному ринку; обмеження розмірів землеволодінь; заборона на відчуження придбаної землі сільгосппризначення протягом декількох років; заборона зміни цільового призначення землі; обов’язковість торгів (аукціонів), експертної грошової оцінки землі; нотаріальної форми договору тощо. Жодну із цих заборон я не можу назвати ні розумною, ні обґрунтованою, ні необхідною, ні такою, що захищала б селянина чи виробника, чи державні інтереси, або ж такою, яку не можна б було обійти декількома способами. Що таке переважні права? У ринкових умовах селянину-землевласнику вигідно, щоб купував той, хто платить більше, а його, селянина-продавця, примушують бігати погоджувати продаж з якимись сусідами чи органами, у яких і думки купувати нема, і грошей катма. Скільки часу, нервів та «могоричів» повинен змарнувати селянин, щоб всім їм вклонитися? А що таке вимоги до покупця? Чому землю не може купити будь-хто, у кого є гроші, а лише хтось з сільгоспосвітою чи досвідом роботи у сільському господарстві? Чому юрист, лікар, інженер чи будь-хто інший має доводити чиновнику, що він вміє саджати картоплю чи кукурудзу або може найняти агронома? А що таке заборона на відчуження сільгоспземлі протягом кількох років після її придбання? Буває, доводиться виїхати в інше місце проживання чи, наприклад, ті гроші, які планують у сільгоспвиробництво вкласти, злодії вкрали – що робити? Чекати п’ять років, самому зуби на полицю класти, а земля нехай заростає бур’янами? І отак з кожною забороною – нікому, окрім бюрократів вони не потрібні. Складається враження, що чиновництво цілеспрямовано дбає про свої майбутні вигоди від цих заборон, адже ж будь-яку з них можна подолати за хабар. – Ваш проект закону «Про земельний ринок» передбачає запровадження мінімальної ціни відчуження землі, ренту, обов’язки орендаря, наслідки передачі землі до статутного фонду підприємства та навіть таку незвичну річ, як остання послуга. Фактично всього 18 статей можуть вирішити гігантську проблему державного значення. Прокоментуйте коротенько кожну з новел вашого проекту. – Краще було б цей проект опублікувати, щоб читачі побачили його на власні очі та висловили свою думку. Я можу дати такий узагальнений та короткий коментар: мінімальна ціна в 2,5-3 тис. грн за один гектар землі при її відчуженні плюс довічна рента продукцією та послугами у розмірі хоча б прожиткового мінімуму і селянина без хліба не залишать, і шлях інвестиціям у сільгоспвиробництво відкриють. Якщо ж буде встановлена «мінімалка» на рівні 10-12 тис. грн за один гектар, що її розраховували «кабінетні» українські аграрії, тобто на рівні цін на землю в країнах, де земля в декілька разів продуктивніша за нашу, селяни зможуть продавати її лише під великими містами, під забудову, а для сільгоспвиробництва за такими цінами ніхто купувати землю не буде, інвестиції не окупляться за десятки років. Невелика рента, яку я передбачаю, і для інвестора посильна, і селянинові підмога, а за багато років надання суттєво збільшить мінімальну ціну. І не треба забувати, що продаж землі за мінімальною ціною не є обов’язковим – не хочеш, не продавай, здавай в оренду. Тільки я знаю, що десятки, а то і сотні тисяч селян захочуть продати частину земельних паїв хоча б за мінімальною ціною, а покупця не буде, отже, і пропоную запровадити обов’язок орендаря та держави викупляти у селянина земельний пай за мінімальною ціною, якщо іншого покупця немає. А остання послуга, то дань спокою селянина-землевласника – кожен має бути впевненим, що його у разі кончини по-людськи поховають, навіть за відсутності коштів у родини чи самої родини. За колгоспних часів, у які виросли більшість нинішніх землевласників, навіть слабеньке господарство надавало допомогу у похованні небіжчиків, тож і сучасному сільгосппідприємству про це не гріх подбати. Взагалі природа моїх пропозицій у значній мірі полягає у застосуванні кращої спадщини минулого, яку владні «реформатори» бездумно ламають. Взяти хоча б офіційно передбачувані обмеження розмірів землеволодінь. Протягом десятиліть в Україні складалися багатотисячногектарні сівозміни – це майже єдине благо колгоспного ладу, яким ми маємо дорожити, оскільки воно дає величезні переваги у здешевленні виробництва сільгосппродукції. Завдяки потенціалу родючості земель, запровадженню новітніх технологій землеробства та крупнотоварності сільгоспвиробництва Україна має реальні шанси стати світовим агролідером. Я впевнений, що з приходом в українське село належних інвестицій почнеться відродження великих сільгосппідприємств там, де їх розвалили. Нової колективізації не буде, це непритаманний українцям уклад. Буде корпоратизація на основі економічних інтересів співвласників. Мій проект Закону «Про земельний ринок» цьому сприяє. Розмову вів Микола ЛАРІН
«Правовий тиждень» P.S. Доки цей матеріал готували до публікації, стало відомо, що Аркадій Корнацький приступив до виконання обов’язків заступника голови Миколаївської ОДА. Редакція щиро вітає Аркадія Олексійовича із призначенням та бажає йому вдало реалізувати всі починання, а селянам Миколаївщини – успіхів, врожаїв та інших гараздів!