Чи варто поспішати з контрактною армією?

Вже давно відшуміла виборча кампанія і втомлені політикою українці, здається, повністю ігнорують поствиборчі політичні процеси, на кшталт мишачої метушні довкола так званої коаліціади. Натомість під час тих таки виборів суспільству було підкинуто нові забавки для умів та язиків на зразок теми негайного переходу (або неможливості такого) до контрактної армії. Як відомо, Юлія Тимошенко під час своєї передвиборчої агітації озвучила, а потім підписала зобов’язання перед військовослужбовцями, в яких йшлося про створення професійної армії з січня 2009 р., скасування призову до ЗСУ з 1 січня 2008 р., поліпшенні матеріальних і житлових умов військовослужбовців тощо. У свою чергу, міністр оборони Анатолій Гриценко відреагував на це досить гостро, заявивши, що перехід армії на професійну основу не можна провести так швидко, як це пропонує Юлія Тимошенко. Для здійснення подібних планів, на думку міністра, потрібно щонайменше, три умови: перше – щоб бойова підготовка здійснювалася на сучасній техніці, друге – достатній рівень грошового забезпечення контрактників і третя умова – забезпечення військовослужбовців житлом (не казармами радянського зразка, а «сучасним європейським житлом для військових»). Пан Гриценко додав, що за три місяці виконати ці три завдання неможливо. Ми спробували проаналізувати ситуацію. Фінанси дійсно співають романси… Передусім, слід зауважити, що, за оцінкою більшості експертів, для реалізації ідей лідера БЮТ стосовно створення професійної і боєздатної української армії встановленої чисельності бюджет оборонного відомства слід збільшити майже вдвічі. При цьому не треба забувати, що за останнє десятиріччя фінансування потреб оборони практично не перевищувало 1,5% ВВП при затверджених законом 2%. Більше того, фахівці вважають, що у тому випадку, коли військове відомство в найближчі три роки фінансуватиметься нижче за рівень запрошуваної Міноборони мінімальної суми в 13-13,5 млрд грн, то навіть до 2011 р. створити професійну армію буде дуже складно. Нагадаємо, що оборонний бюджет України в 2007 р. склав приблизно 8,5 млрд грн, однак ті, хто цікавиться цим питанням, пам’ятають наскільки проблематичним було його затвердження. Безумовно, потрібно віддати належне команді Анатолія Гриценка. За останні три роки створено певний плацдарм для переходу на професійну армію і поліпшено ситуацію з бойовою підготовкою військ. Але армія озброєна застарілою зброєю, оскільки немає достатніх засобів на оновлення арсеналів. Тема житла для військовослужбовців так само актуальна, як і десять років тому, бо безквартирних військовослужбовців налічується понад 50 тисяч. Успіх набору контрактників можливий при створенні для них гідних житлових умов. Для прикладу, Міноборони Росії намагається вирішити такі проблеми. Їх фахівці, взявши за зразок практику іноземних армій, визначили напрями, за якими повинне розвиватися житлове забезпечення військовослужбовців в найближчі роки. По-перше, розвиватиметься так зване низькоповерхове житло (таунхауси і котеджі), по-друге, службові квартири мають забезпечуватися всім необхідним: меблями, холодильниками, телевізорами тощо. Так, командир полку, наприклад, житиме в чотирикімнатній квартирі площею близько 150 кв. м або в котеджі такою ж площею, розташованому на 10 сотках землі. Засоби, виділені в рамках президентської програми, дозволять вже найближчим часом скоротити житлову чергу на 18 тис. чоловік. Окрім того, в ЗС Росії діє іпотечна програма. Умови її такі, що протягом 20 років кожен кадровий військовий, незалежно від звання і місця несення служби, крім зарплати, повинен щорічно одержувати з бюджету на іменний накопичувальний рахунок якусь суму, що індексується з урахуванням інфляції. Через три роки з початку служби за контрактом офіцер зможе оформити іпотечний кредит. А 20 років повинно вистачити для накопичення суми, достатньої для придбання квартири загальною площею 54 кв. м. Правом на використання накопичень військовослужбовець зможе скористатися також у разі звільнення у зв’язку зі скороченням або хворобою. Для того щоб армія могла бути конкурентоспроможною на ринку праці, слід створити такі умови проходження військової служби, за яких молоді і сильні люди могли б обрати її своєю професією на все життя. Навряд чи вони наразі погодяться присвятити власне життя службі в армії, одержуючи грошове утримання нижче за середній рівень зарплати в тому чи іншому регіоні країни. На такі гроші важко прожити одному, не кажучи вже про сім’ю. Або військовий, або господарник Однак не лише достатнє фінансування є визначальним чинником. Важливим є також і те, що потрібно зробити в самій армії. Передусім, армію слід примусити займатися справою. Ніщо так не псує солдатів, як їх відрив від бойової підготовки і заняття господарськими роботами. Відтак, люди неохоче йдуть на військову службу за контрактом через відсутність гарантій, що їх не примушуватимуть займатися невластивими для військової людини справами, насамперед, нарядами і господарськими роботами. Нехай нікого не вводять в оману «євроремонти» в казармах і на інших об’єктах військових містечок. В умовах мінімального фінансування дуже часто це виконано руками і за рахунок самих військовослужбовців, звичайно, на шкоду їх основному призначенню. Досить лише звернути увагу на те, скільки людей у солдатській формі можна бачити в районі будівництв, баз будматеріалів тощо. Формально це допустимо, бо існує відповідний наказ глави військового відомства, зареєстрований у Мін’юсті, і кожен охочий може з ним ознайомитися. Один із пунктів цього наказу дозволяє для заготівлі продовольства, будівельних та інших матеріалів із місцевих ресурсів направляти військовослужбовців і транспорт для виконання робіт в організації і на підприємства незалежно від їх форми власності. Більшість командирів цим активно користуються. Хоча економічно це дуже неефективно, оскільки особовий склад здебільшого виконує малокваліфіковану фізичну роботу замість того, аби опановувати військову спеціальність. Не випадково в європейських арміях стає дедалі більш поширеною практика покладання функцій забезпечення життєдіяльності на цивільні структури. Армія США, наприклад, нещодавно уклала дворічний контракт з надання охоронних послуг американським військовим в Іраку з приватною британською компанією «Ейджіс діфенс сервісіз». Вартість операції склала $475 млн. Ця британська компанія вже має контракт із Пентагоном з надання розвідувальних і охоронних послуг інженерному корпусу армії США, вартість якого складає 293 млн дол. США. За даними ЗМІ, за час дії контракту жоден із військовослужбовців США, що охороняються британською фірмою, не загинув в Іраку. Пентагон широко користується послугами приватних компаній для охорони власного персоналу не тільки в Іраку, але й в Афганістані. Інша американська компанія Kellogg Brown & Root (KBR), займається в зонах конфліктів логістикою, працевлаштовуючи десятки тисяч чоловік. Війни в Афганістані (з 2001 р.) та Іраку (з 2003 р.) сприяли зростанню числа таких компаній, які укладають контракти з міністерствами і відомствами урядів США і Великої Британії. Тому сферу обслуговування військових частин у господарському відношенні (ремонтні роботи, будівництво, прибирання території тощо), а також охорону військових об’єктів за прикладом західних армій також слід покласти на цивільних фахівців або комерційні структури. Між іншим, це сприятиме створенню у військових гарнізонах додаткових робочих місць. Наступною проблемою є відсутність кваліфікованих безпосередніх командирів. Звичайно, великою підмогою у її вирішенні було б введення в армії інституту професійних сержантів (старшин). Зараз це найслабкіша командна ланка. Повністю застаріла система, коли молода людина зі шкільної лави, без серйозного попереднього відбору прямує до навчального підрозділу, а за кілька місяців вже командує своїми однолітками. Життя вимагає, аби сержанти і старшини, котрі, передусім, мають у підпорядкуванні особовий склад, були професіоналами-контрактниками, які пройшли серйозну підготовку за спеціальними програмами. Для підвищення їхнього престижу слід було б поширити на них грошову надбавку за командування військовими підрозділами. Замість висновку Отже, потрібно зважено підійти до питання переходу на комплектування армії військовослужбовцями за контрактом. Принаймні, поспіх тут не потрібен, тобто поспішати треба повільно, як казали римляни. Крім того, потрібно зробити певні зусилля, щоб підкріпити красиві гасла про необхідність «професійної армії» створенням сприятливих умов для приходу контрактників у військові колективи. Раціональне використання досвіду тих країн світу, які через це вже пройшли, – очевидне. Армійські проблеми, зокрема перехід частин на контрактний принцип комплектування, вирішити неможливо, якщо в цій роботі братимуть участь лише військові. Їм потрібна строга, вимоглива, але щира підтримка і допомога всього суспільства. *** Поки політики сперечалися, народ по-своєму відреагував на реформаторські плани. За інформацією МОУ, під час призову в окремих областях, чекаючи обіцяного його скасування, юнаки переховувалися від військкоматів. Так, у Шостці на Сумщині призовникам було послано 300 повісток, а у військкомат з’явилося тільки 10 чоловік, тобто 3%! Адже здебільшого призовників не цікавило те, що поки йшла дискусія про терміни скасування призову, дію Закону «Про військову службу» ніхто не відміняв і його потрібно виконувати. З іншого боку, було відзначено хвилювання серед солдатів, термін служби яких добігав кінця у жовтні-листопаді 2007 р. До МОУ зверталися стурбовані батьки із запитаннями: чи не продовжать строкову службу для їхніх дітей (Президент України має право на півроку продовжити термін строкової служби за виняткових обставин), якщо не буде ким комплектувати армію?