Всі рубрики


Особливості застосування шлюбного договору

Поняття «шлюбний договір» у світі існує дуже давно. В нашій країні інститут шлюбного контракту з’явився у 1992 р. із внесенням доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю (ст. 271). На сьогодні поняття, зміст, правила укладання шлюбного договору визначені главою 10 Сімейного кодексу України, який набув чинності 1 січня 2004 р. Великого поширення в Україні такі договори наразі не отримали. Так, у 2004 р. було посвідчено 476 шлюбних договорів, у 2005 р. їх кількість збільшилась до 687. Найбільше шлюбних договорів (218) у 2005 р. було посвідчено в м. Києві. Чому не має великого інтересу до таких договорів? Можливо, стає на заваді менталітет. Напевно, у нас переважають почуття над розумом – так велось з діда-прадіда. Наречені або подружжя, мабуть, остерігаються образити власні почуття меркантильними питаннями. Загальні поняття Необхідно розуміти, що шлюбний договір – це, передусім, договір про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладений між особами, які вступають у шлюб, або подружжям. Новацією СК України є положення про те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, як встановлювалось Кодексом про шлюб та сім’ю, а й під час шлюбу. Сімейний кодекс передбачає, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Згідно з ч. 3 ст. 93 СК України шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачати якісь особливі обов’язки особистого характеру щодо один одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми. Це відповідь на запитання, чи можна у шлюбному договорі, наприклад, передбачити порядок інтимних стосунків. Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не можуть зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, ч. 5 вказаної статті визначає, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Наприклад, у шлюбному договорі не може бути зазначено, що чоловік дарує дружині квартиру. Такий договір дарування має бути окремо укладений і посвідчений нотаріально. Особливості договору Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стане їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажито під час шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також умову про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і умову вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. У шлюбному договорі може бути змінене правило ст. 62 СК України, яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності. Може бути також закріплено положення про те, що це майно не змінюватиме свого правового режиму, тобто належатиме тому з подружжя, хто був його первісним власником, або подружжю на праві спільної часткової власності у нерівних частках. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом із подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо. За договором одним з обов’язків, наприклад дружини, може бути ощадливе ставлення до сімейного бюджету, здійснення обліку проведених витрат на певну суму та інформування чоловіка про ці витрати. На практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути тривалих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення. Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Стаття 59 СК України визначає, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед, дітей. При розпорядження своїм майном дружина, чоловік зобов’язані врахувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо. У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, в які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто не буде необхідності звертатися до суду. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Форма та зміст договору Укладення шлюбного договору – не обов’язок, а взаємне волевиявлення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд. Тому ті умови шлюбного договору, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний договір, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України. Стаття 94 СК України передбачає, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Перед укладанням цього договору нотаріус, до якого звернулась пара, зобов’язаний роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. Посвідчити шлюбний договір вправі як державний, так і приватний нотаріус. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено у тексті договору. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, строки тривалості окремих прав та обов’язків. Може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок у сімнадцять, а для чоловіків – у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку (на підставі ч. 2 ст. 23 СК України), а також особами, яким ще не виповнилось вісімнадцять років, до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається за письмовою згодою батьків неповнолітніх або піклувальників, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом, а також за згодою органу опіки та піклування. У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК України у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Внесення змін та припинення дії Законодавець встановив можливість внесення змін до шлюбного договору. Причому одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Договір про зміну шлюбного договору також нотаріально посвідчується. Водночас, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Також відповідно до ст. 102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання. На вимогу будь-кого з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. Отже, цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання безпосередньо самими учасниками.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-12 | 30 червня
Тема тижня:
Трудове право
Тема тижня
  • Звільняти не можна залишити
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________