Особливості розмежування факторингу та цесії

Договір факторингу охоплює досить широке коло різноманітних відносин. При цьому юридичну сутність зобов’язань за даним договором складає поступка грошової вимоги (цесія). Проте відносини факторингу, поєднуючи в собі елементи договорів купівлі-продажу, позики і кредиту, а іноді й договорів відшкодувального надання фінансових послуг, мають набагато складніший і багатогранніший характер. Отже, коли ми говоримо про відносини за договором фінансування під поступку грошової вимоги (договору факторингу), маємо на увазі підприємницькі відносини, один з учасників яких, набуваючи грошову вимогу до іншої особи (через відвантаження йому товару, виконання робіт або надання послуг), не чекаючи його виконання (передачі грошових коштів) і враховуючи, що ця вимога через названі обставини вже має ринкову вартість, відступає її банку або іншій комерційній організації в обмін на отримання позики або кредиту або надає її як спосіб забезпечення виконання зобов’язань перед банком. У переважній більшості випадків підприємства здійснюють поступку прав по грошових зобов’язаннях, керуючись нормами розділу 47 ЦК України, тоді як за своїм змістом ці операції належать до договорів фінансування під поступку грошової вимоги і регулюються нормами розділу 73 ЦК України. Між тим подібні операції можуть бути визнані нікчемними, що обумовлено неправильним розумінням поступки як одного з видів договорів. Дійсно, в період дії ЦК УРСР 1964 р. правова доктрина визнавала поступку права вимоги особливою операцією. Проте з ухваленням чинного Цивільного кодексу зникли підстави визнавати поступку окремою операцією. Взагалі у літературі існують різні погляди на природу цесії. Наприклад, Л.Г. Єфімова вважає цесію самостійним договором, М.М. Агарков розглядає її як акт передачі прав, в основі якого лежить договір, на думку М.І. Брагінського – це правовий результат передачі прав. При порівнянні поступки вимоги і договору фінансування виходить наступне. 1. За предметом регулювання поступка – це право (вимога), що належить кредиторові на підставі зобов’язання, яке може бути передане іншій особі. За загальним правилом, відступатися може будь-яке право (вимога), зокрема вимога поставити продукцію, надати які-небудь послуги тощо, за винятком випадків, коли поступка суперечить закону, іншим правовим актам або договору. Відповідно, за договором факторингу одна сторона передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). З наведених визначень зрозуміло, що норми про факторинг дублюють загальні положення про поступку і відрізняються від них лише конкретизацією підстав передачі прав – купівля-продаж (обов’язок передати грошові кошти) – і вигляду прав, які передаються, а саме – грошових вимог за плату. 2. Суб’єктний склад учасників цесії і факторингу. Із змісту норм розділу 47 ЦК України зрозуміло, що учасниками поступки прав (вимог) можуть бути будь-які суб’єкти цивільних правовідносин, коли така поступка не суперечить закону. Факторинг якраз і є тим випадком, коли поступка прав за грошовими зобов’язаннями неналежному суб’єктові суперечитиме закону. В результаті суб’єктний склад договору фінансування під поступку грошової вимоги обмежений. Так, відповідно до вимог ст. 1079 ЦК України в якості фінансового агента договори фінансування під поступку грошової вимоги можуть укладати банки або інші фінансові організації, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Крім того, згідно з ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги, термін платежу за якою настав (існуюча вимога), а також право вимоги, яка виникне в майбутньому (майбутня вимога). Підсумовуючи, можна зазначити таке. Схожість факторингу з цесією полягає в тому, що в обох випадках кредитор за договором поступається третій особі своїми вимогами до боржника. Таким чином, новий кредитор замінює попереднього кредитора в зобов’язанні в обсязі переданих йому прав. Крім того, за загальним правилом, в обох випадках первісний кредитор не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги, яка є предметом поступки. При цьому не потрібна згода боржника на передачу прав кредитором. Відмінність між факторингом і цесією полягає в наступному. По-перше, цесія є односторонньою угодою з поступки права вимоги за зобов’язанням. А факторинг – двостороння угода. Кредитор відступає фінансовому агенту грошову вимогу з договору; фінансовий агент фінансує кредитора для виконання його зобов’язання і надає йому інші фінансові послуги (наприклад, ведення бухгалтерського обліку). По-друге, передача прав фінансовому агенту дозволяється лише на підставі договору. Під час цесії перехід прав кредитора до іншої особи також можливий на підставі закону. По-третє, предметом факторингу є тільки грошова вимога. Предмет цесії є ширшим і часто включає право власності. І нарешті, по-четверте, однією стороною договору факторингу завжди буде фінансовий агент. У випадку цесії уступка права вимоги можлива на користь ширшого кола осіб: правонаступників, страхувальників тощо