Боротьба за виживання

В останні роки фізичні та юридичні особи дедалі частіше звертаються для вирішення спорів до третейських судів. Це пояснюється тим, що третейський розгляд має низку переваг у порівнянні з розглядом спорів в державних судах, з-поміж яких можливість швидкого вирішення спору за рахунок спрощеної процедури (суд виносить рішення щонайбільше за два місяці), можливість припинення третейського розгляду мировою угодою сторін, обов’язковість прийнятого третейським судом рішення, негайне виконання рішення третейського суду тощо. Таким чином, третейські суди вже сьогодні ефективно здійснюють розгляд цивільних та господарських спорів. Хто проти третейських судів? Слід зазначити, що у нашій державі є чимало противників існування інституту третейського судочинства. З часу свого виникнення у 2004 р. третейські суди вимушені боротися за свій статус та існування переважно з представниками державних органів та державних судів. Хоча свій погляд щодо конституційності функціонування третейських судів КСУ виловив ще в рішенні від 24 лютого 2004 р. №3-рп/2004. Однак дотепер підтримки від держави третейські суди не отримують. Скоріше навпаки, триває протистояння. Недавнє підтвердження цьому – конституційне подання 51 народного депутата України до КСУ щодо відповідності Конституції низки положень ЗУ «Про третейські суди». 14 січня Суд оприлюднив прийняте 10 січня ц.р. рішення та вирішив визнати такими, що відповідають Конституції, положення ЗУ «Про третейські суди». Аргументи КСУ, які в черговий раз підтвердили правомірність існування третейського судочинства, такі: «третейські суди не здійснюють правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. Третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин». Сторони процесу Згідно із ст. 5 ЗУ «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, що виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди або третейського застереження, викладеного у договорі (договірні правовідносини). Таким чином, підписавши третейську угоду, або  внісши третейське застереження у договір, сторони погодилися виконати рішення третейського суду, винесене по їхній справі, добровільно. Відповідно до ст. 55 ЗУ «Про третейські суди» рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. Доцільно звернути увагу на те, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» третейські суди не можуть розглядати справи, де однією із сторін виступає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація. Проте згідно із ч. 3 ст. 55 цього Закону виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа. Якщо зробити системний аналіз цих норм, можна дійти висновку, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх службові особи не можуть бути стороною у справі третейського розгляду, але якщо виконання рішення третейського суду потребує вчинення цими суб’єктами певних дій (мається на увазі виконання функцій, покладених на них державою, наприклад, реєстрація прав), то у такому випадку зацікавлені особи отримують виконавчий документ на таке рішення у загальному порядку. Так, у випадку визнання за особою права власності на земельну ділянку на підставі рішення третейського суду і отримання нею виконавчого документа на таке рішення державна реєстрація земельних ділянок (державних актів про право власності на землю) здійснюється відповідними філіями ДП Центр ДЗК України. Про визнання рішень ТС Досить актуальним на сьогодні є питання про виконання рішень третейських судів, якими визнано право власності на об’єкти нерухомого майна (за винятком земельних ділянок). Відповідно до п. 1 наказу Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 р. «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» (далі –  Положення) зі змінами, затвердженими наказом Мін’юсту від 19 травня 2005 р., до запровадження єдиної системи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють БТІ. На практиці досить часто зустрічається ситуація, за якої останні відмовляють у реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна лише на підставі рішення третейських судів, і додатково вимагають подачі виконавчого документа на відповідне рішення. На мій погляд, така відмова є незаконною та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, адже, як вбачається із Положення рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (п. 10 Додатка). Зазначене Положення є основним документом, яким керуються у своїй діяльності БТІ, у ньому рішення третейського суду визнається правовстановлюючим документом, і жодної згадки про необхідність отримання ще додатково виконавчого документа для проведення реєстрації права власності не має. У ст. 55 ЗУ «Про третейські суди» йдеться про те, що виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа. У випадку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду таке рішення третейського суду не може бути виконано лише сторонами спору, а потребує здійснення певних дій органом державної реєстрації прав. БТІ не є ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування, а є комунальним підприємством з делегованими йому повноваженнями з реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, тому воно повинно здійснювати реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна лише на підставі рішення третейського суду, не вимагаючи при цьому жодних додаткових документів. Слід також наголосити, що посилання КП БТІ на положення листа Мін’юсту від 9 січня 2007 р., та на п. 8 роз’яснення Мін’юсту від 22 червня 2007 р., де згадується, що під час реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом, не можна брати до уваги, оскільки ці документи не зареєстровані у встановленому порядку (Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів державної влади» від 10 березня 1992 р.) і не мають юридичної сили. Замість висновків Таким чином, процедура виконання рішень третейських судів чітко прописана чинним законодавством України, відтак, в органів державної влади, органів місцевого самоврядування, КП БТІ немає жодних підстав відмовляти у вчиненні дій, які необхідні для повного виконання рішень третейських судів. Інститут третейського судочинства визнаний в усьому цивілізованому світі альтернативним методом вирішення спорів. Окрім того, саме в ракурсі найактуальнішого питання українського сьогодення – судової реформи – інститут третейського судочинства є одним з тих інструментів, який зможе допомогти реформувати державну судову систему, розвантажити державні суди, запобігти розгулу суддівської бюрократії, корупції та забезпечити більш високий рівень захисту законних прав осіб.