Піонер вітчизняного конституціоналізму

Цілком справедливою є думка, що голова Конституційного Суду України (1992-1995 рр.), професор Леонід Юзьков, якому 28 січня 2008 р. виповнилося б 70 років, стояв біля джерел вітчизняного конституціоналізму. Він був одним із авторів Декларації про державний суверенітет України 1990 р., а також членом Конституційної комісії Верховної Ради 1-го скликання, брав участь у формуванні основних правових документів, які забезпечили правове оформлення та легітимацію державності України. Із розпадом Радянського Союзу виникла необхідність правового оформлення та утвердження української державності. В умовах відсутності належного досвіду незалежного урядування з боку представників тогочасної еліти України потрібен був пошук парадигми подальшого розвитку громадських та політичних інститутів, які лише зароджувалися після скасування положення про «керівну і спрямовуючу» силу комуністичної партії. Прийняття Декларації про державний суверенітет України, за словами Леоніда Юзькова, дало змогу піднести «державницький дух української нації, вселила віру в її відродження на ґрунті повного здійснення свого невід’ємного права на самовизначення», а також «стала провісником Акта проголошення незалежності України». Процес правового оформлення Української держави був немислимий без прийняття повноцінного Основного Закону, який би відображав новітні досягнення світового конституціоналізму. На зорі незалежності України постала проблема концептуального наповнення змісту Конституції. Ця проблема поглиблювалася розривом вітчизняної конституційної традиції, пов’язаної із інкорпорацією Гетьманщини у склад Московії та послідовною політикою щодо згортання прав людини й основоположних свобод в Україні у складі Російської імперії та Радянському Союзі. Водночас Леонід Юзьков наголошував на врахуванні наявної конституційної традиції, яка втілювалася у Пактах і вольностях Війська Запорозького 1710 р. (Конституції Пилипа Орлика). На думку вченого-конституціоналіста, конституція повинна поєднувати кращі досягнення світового конституціоналізму з «історичними й національними традиціями українського державотворення». Конституція розглядалася ним як необхідна умова легітимності влади та проведення структурних суспільно-політичних реформ в Україні: «відсутність принципово нової Конституції є гальмом на шляху здійснення насамперед економічних, а також політичних та державно-правових реформ». Леонід Юзьков висловлював думку щодо зв’язаності держави у своїй діяльності правом. Він був одним із перших вітчизняних науковців, які відстоювали погляд про верховенство конституції, тобто її найвищу юридичну силу та про перевірку конституційності законів та інших нормативно-правових актів. В умовах пострадянської державності, обтяженої авторитарною традицією, ця ідея мала важливе значення для подальших наукових досліджень та запровадження адміністративної та судової практики, заснованої на повазі до прав людини й основоположних свобод. Таким чином, Леонід Юзьков сформулював основні риси концепції верховенства права, зв’язаності держави правом та недопущення владної сваволі. Вченому довелося реалізовувати свої ідеї конституціоналізму не в простій суспільно-політичній обстановці. Будучи у липні 1992 р. обраним головою КСУ, він так і не зміг докласти зусиль до становлення осердя конституціоналізму та початку роботи органу конституційної юрисдикції. У зв’язку із політичними обставинами Суд тоді так і не був остаточно сформований парламентом. Попри це, Леонід Юзьков послідовно обстоював ідеї конституціоналізму та верховенства права, намагаючись втілити їх у практичній діяльності. Необхідно зазначити, що він був членом Венеціанської комісії Ради Європи «Демократія через право». Це дало змогу налагодити відносини із провідними європейськими конституціоналістами, які співпрацювали із робочою групою з розробки проекту нової Конституції України. Активна громадсько-політична діяльність Леоніда Юзькова як першого голови КСУ відбувалася на тлі драматичного становлення вітчизняного конституціоналізму. Незважаючи на блокування діяльності Конституційного Суду та перебіг конституційної реформи у 1990-1995 рр., саме Леонід Юзьков був одним із авторів конструктивної пропозиції щодо забезпечення «тяглості» конституційного процесу. За результатами «круглого столу», який відбувся 14 грудня 1994 р. у стінах Української правничої фундації за участі провідних юристів і представників конституційних органів влади, було визначено механізм виходу із конституційної кризи: укладання Конституційного договору, своєрідної «малої конституції». Професора Юзькова без перебільшення можна назвати одним із батьків-засновників сучасного вітчизняного конституціоналізму. Цілком справедливим буде твердження, що він був одним із авторів концептуальних засад, які склали каркас, своєрідну матрицю конституційного ладу України. Його теоретичні здобутки, активна громадянська позиція із втілення ідей української державності, соборності української нації, зв’язаності держави правом мають актуальне значення і дотепер.