Всі рубрики


Верховний Суд України: Постанова від 25 вересня 2007 р. / Справа № 21-405 по07

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ДПА у Волинській області (далі – ДПА) справу за позовом ДПА до ВАТ «Луцький автомобільний завод» (далі – ВАТ), ПП «Стар-Трейд» (далі – ПП) про визнання угод недійсними, встановила наступне. Обставини справи У березні 2004 р. ДПА звернулась до суду з позовом про визнання недійсними угод купівлі-продажу від 29 січня 2003 р. № 18 та від 28 лютого 2003 р. № 19, укладених між ПП і ВАТ, а також про застосування передбаченої ст. 208 ГК санкції – стягнення з ВАТ у дохід держави 22 259 999,88 грн. Господарський суд Волинської області рішенням від 16 грудня 2004 р. позов задовольнив частково – визнав недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР укладені між сторонами угоди купівлі-продажу, а в решті позову відмовив. Задовольняючи позов у частині визнання угод недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що вони були спрямовані на протиправне одержання ВАТ із держбюджету 3709999,98 грн ПДВ. Суд також дійшов висновку, що угоди мали безтоварний характер і тому застосування санкцій є недоцільним. Постановою від 23 березня 2005 р. Львівський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції частково скасував і в позові повністю відмовив. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що угоди мали реальний товарний характер, а позивач не довів, що вони укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. ВАСУ ухвалою від 16 січня 2007 р. зазначену постанову залишив без змін. У скарзі до ВСУ ДПА порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали ВАСУ, постанови Львівського апеляційного господарського суду і залишення в силі рішення Господарського суду Волинської області. На обґрунтування скарги позивач послався на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а також додав судові рішення у справах, у яких по-іншому застосовано ці норми. Суд вирішив Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів ВСУ дійшла висновку про їх помилкове застосування у цій справі й обґрунтованість скарги в частині скасування рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій. Як встановлено судами, згідно з угодами купівлі-продажу, укладеними між ПП і ВАТ, перше продало останньому обладнання на загальну суму 22259999,88 грн у тому числі 3709999,98 грн ПДВ, сума якого була віднесена покупцем до податкового кредиту (податкові накладні від 31 січня та 28 лютого 2003 р.). Оплата здійснена у безготівковій формі. ПП за юридичною адресою не знаходиться, його фактична адреса невідома. Підприємство звітувало з показниками, які свідчать про те, що воно не вело фінансово-господарську діяльність, отже, податків не сплачувало. Управління з моменту його держреєстрації (21 серпня 2002 р.) до 22 травня 2003 р. здійснювалось від імені директора (вона ж засновник) Дробяженко Т.Б. Відповідно до рішення Дарницького райсуду м. Києва від 29 січня 2004 р. визнано недійсними статут ПП (з моменту підписання) та свідоцтво про реєстрацію підприємства платником ПДВ (з моменту внесення до реєстру платників цього податку). У судовому засіданні суду Дробяженко Т.Б. пояснила, що зареєструвала ПП на прохання знайомого за винагороду, після держреєстрації документи передала знайомому, господарською діяльністю не займалась. Суд першої інстанції встановив й інші обставини, які давали підстави для висновку, що угоди вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За наведених судом першої інстанції обставин на обґрунтованість цього висновку не може вплинути те, що апеляційний суд установив товарний характер угод, оскільки безтоварність не є необхідною ознакою договору, вчиненого із зазначеною метою. Водночас, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову. Погоджуючись із висновком суду про недійсність зазначених угод, колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині. На обґрунтування позову ДПА послалась на ст.ст. 207, 208 ГК. Згідно з ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін (у разі виконання зобов’язання обома сторонами) у дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у випадку виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У ст. 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також йшлося про недійсність угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають. Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення. За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 ГК. Відповідно до ст. 157 КАСУ, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній. Суд першої інстанції правильно не застосував санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, однак з обґрунтуванням такого рішення погодитися не можна. Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного рішення у цій частині. ЦК УРСР, ст. 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, втратив чинність з 1 січня 2004 р. ЦК України таких санкцій не передбачає. За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. ГК, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням ст. 49 ЦК УРСР. Однак згідно із п. 5 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК стосовно відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення. Суд постановив Керуючись ст.ст. 241-244 КАСУ, колегія суддів ВСУ постановила скаргу ДПА задовольнити частково. Ухвалу ВАСУ від 16 січня 2007 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2005 р. – скасувати. Рішення Господарського суду Волинської області від 16 грудня 2004 р. у частині задоволення вимог про визнання угод недійсними скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті – залишити без змін. Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАСУ. Коментар фахівця Суддя ВСУ Микола ГУСАК: – Верховний Суд України мотивував свій висновок у цій справі тим, що вчинення правочинів з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства є адміністративно караним правопорушенням, за яке передбачена санкція у вигляді конфіскації усього одержаного за подібними угодами. У цьому випадку предметом вимоги, при зверненні органів Державної податкової служби до суду, є застосування цієї санкції, а предметом доказування, зокрема, – протиправність дій учасників цих угод. Таким чином після встановлення того факту, що ця угода дійсно носила удаваний або протиправний характер, як така, що суперечить статтям 203, 228 ЦК України, статті 207 ГК України, як наслідок застосовується санкція, передбачена частиною 1 статті 208 ГК України. Ця санкція підпадає під визначення адміністративно-господарської. Через це, при встановленні факту протиправності, застосовується тільки наслідок – конфіскація. Звернення до суду з позовами про визнання нікчемних угод недійсними, і в ЦК України про це зазначено, – не вимагається. Для застосування публічних адміністративно-господарських санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК України, статтею 250 того ж таки Господарського кодексу встановлено строк 6 місяців з моменту виявлення, але не пізніше 1 року з моменту вчинення. В даному випадку, для таких угод, які порушують публічний порядок, характерно те, що відповідальність наступає тільки тоді, коли хоч одна із сторін договору виконала свої зобов’язання.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№23-24 | 31 грудня
Тема тижня:
Податки та збори
Тема тижня
  • Повернення сплаченого збору за пенсійне страхування на купівлю квартири: порядок, дії, документація, вартість.
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________