Всі рубрики


«Суміщенці» поза законом-2

Рішення Конституційного Суду (далі – КС) базується на достатніх, на наш погляд, підставах для визнання пріоритетним права на працю в розумінні ст. 43 Конституції для особи, яка є народним депутатом. Його реалізація не може заперечуватися нормами будь-яких законів. Окрім того, не менш важливо, що норми ЗУ «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (далі – Закон), що стали предметом конституційного розгляду, встановлюють порядок скасування правових підстав для реалізації права на працю у зазначеному розумінні (скасування акта про призначення особи на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом), який не передбачений Конституцією. Зокрема, ст. 81 Конституції передбачає підстави та механізм дострокового припинення повноважень народним депутатом України. Якщо повноваження народного депутата припиняються достроково у разі складення повноважень за його особистою заявою, то рішення про дострокове припинення повноважень приймається Верховною Радою. Цю процедуру можна умовно назвати «добровільним» достроковим складенням повноважень. Якщо ж протягом 20 днів із дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини не усунуто, то рішення про дострокове припинення повноважень народним депутатом України приймає суд. Цю процедуру умовно можна віднести до «зобов’язального» дострокового припинення повноважень. Всупереч цьому Закон зводив процедуру розв’язання подібної спірної ситуації до автоматичної втрати чинності акта про призначення на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом. Водночас не можна не звернути увагу на те, що КС, обгрунтовано дійшовши висновку про неконституційність Закону, визнав, що відпала необхідність в офіційному тлумаченні норм, стосовно яких порушені питання в конституційному поданні 89 народних депутатів. За наявності офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 90 Конституції рішення КС більше задовольнило б, як нам здається, клопотання суб’єкта права на конституційне подання. Сприймаючи мотивування КС щодо відмови в офіційному тлумаченні, все ж таки вважаємо, що Суд не в повному обсязі реалізував свою юрисдикцію щодо офіційного тлумачення норм Конституції, зокрема, положень п. 2 ч. 2 ст. 90 Основного Закону. А така необхідність, на нашу думку, дійсно існує. Більше того, вона значно активізувалась у зв’язку з законотворчими зусиллями, що здійснюються останнім часом стосовно врегулювання правового статусу Кабінету Міністрів. Тому коментар рішення був би незавершеним без висловлення нашої позиції з приводу доктринального тлумачення питань, що мали б стати предметом розгляду Конституційного Суду. Особливості складення повноважень Кабміном По-перше, чи є словосполучення «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України» за своєю правовою природою тотожним словосполученню «відставка Кабінету Міністрів України, прийнята Верховною Радою України»? Як відомо, у загальнонауковому значенні «правова природа» будь-якого явища розглядається як сукупність його суттєвих ознак, що опосередковані у нормативно-правовій формі і стосуються насамперед: генетичних зв’язків (тобто об’єктивної детермінованості) даного явища; його зовнішніх виявів; можливих юридичних наслідків (тобто здатності виступати певним юридичним фактом). На нашу думку, словосполучення «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України» (ч. 1 ст. 115 Конституції) означає, що: а) строк повноважень Кабінету Міністрів (далі – КМ, уряд) пов’язаний (або зумовлений) з терміном повноважень Верховної Ради (далі – ВР, парламент); б) обрання ВР нового скликання свідчить про закінчення строку повноважень чинного КМ і тягне необхідність формування нового складу уряду (частини 1, 2, 3, 4 ст. 114 Конституції); в) КМ після складення повноважень продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду (ч. 4 ст. 115 Конституції). Словосполучення «відставка Кабінету Міністрів України, прийнята Верховною Радою України» (ч. 4 ст. 115 Конституції) означає, що: а) строк повноважень КМ завершено достроково внаслідок рішення ВР; б) зазначене рішення ВР викликає необхідність формування нового складу уряду (ч. 3 ст. 115 Конституції); в) після відставки КМ, прийнятої ВР, уряд продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМ (ч. 4 ст. 115 Конституції). Отже, розглядувані словосполучення характеризуються двома спільними ознаками, завдяки яким в обох випадках йдеться про юридичний факт, що має своїм наслідком: 1) необхідність припинення строку повноважень уряду; 2) необхідність продовження урядом виконання своїх повноважень до початку роботи новосформованого КМ. Іншими словами, правова природа розглядуваних словосполучень, хоча і не є однаковою, проте свідчить про їхню спільну природу як юридичних фактів, що тягнуть тотожні правові (політико-правові) наслідки. Про відповідність понять «відставка» та «складення повноважень» По-друге, чи відповідає поняття «відставка Кабінету Міністрів України» поняттю «складення повноважень Кабінету Міністрів України перед новообраною Верховною Радою України»? Це питання слід розглядати в аспекті тотожності змісту зазначених у ньому понять. Як свідчить відповідь на попереднє запитання, ці поняття відповідають одне одному в частині ознак, що характеризують їх як юридичні факти, що тягнуть однакові правові наслідки. Водночас розглядувані поняття не відповідають одне одному в кількох інших аспектах. З одного боку, ці поняття розрізняються за підставами, що породжують відповідні явища. Так, складення повноважень КМ відбувається внаслідок обрання ВР нового скликання (зокрема, у випадку дострокових виборів народних депутатів), тоді як для відставки КМ потрібні або прийняття ВР резолюції недовіри уряду (ч. 1 ст. 87 Конституції), або рішення про задоволення заяви прем’єр-міністра (чи більшості членів КМ) про свою відставку (ч. 2 ст. 115 Конституції). З іншого – відмінність між згаданими поняттями полягає у неоднакових способах ініціювання відповідних процедур. Так, складення повноважень КМ не залежить від волевиявлення з боку КМ (ч. 1 ст. 115 Конституції), а відбувається на підставі настання певної події – обрання ВР нового скликання. Відставка ж уряду (принаймні в одному із своїх варіантів) неможлива без волевиявлення прем’єр-міністра шляхом подання ним заяви про свою відставку (ч. 2 ст. 115 Конституції). Попри вказані відмінності, поняття «відставка КМ» і «складення повноважень КМ» об’єднує те, що вони мають наслідком одне і те саме правове становище уряду, а саме: «продовження виконання повноважень до початку роботи новосформованого КМ». Специфіка цього правового становища уряду полягає у тому, що воно виникає й існує після визнання уряду таким, що формально «припинив свої повноваження», хоча фактично їх виконання триває. З огляду на існування цих принципових об’єднувальних рис є підстави вважати «складення повноважень» і «відставку» двома відносно самостійними формами вияву єдиного явища, котре доцільно визначати «відставкою КМ», яка, отже, можлива внаслідок: 1) або складення повноважень; 2) або рішення ВР про недовіру уряду; 3) або задоволення ВР заяви прем’єр-міністра про свою відставку. Спираючись на наведене розуміння і за умови його підтвердження в акті офіційного тлумачення Конституційного Суду, було б можливо, на наш погляд, внести корисне уточнення щодо співвідношення понять «складення повноважень Кабінетом Міністрів України» і «відставка Кабінету Міністрів України» до законопроекту про Кабінет Міністрів України, нещодавно внесеного Президентом на розгляд Верховної Ради (реєстр. № 1312). Про наявність у Президента права припинити повноваження ВР Викладена позиція могла б стати підставою для більш чіткого, на нашу думку, розуміння питання про наявність у Президента права припинити повноваження Верховної Ради достроково у зв’язку з тим, що протягом 60 днів з моменту складення повноважень Кабінету Міністрів перед новообраною Верховною Радою не сформовано його персональний склад у порядку та строки, встановлені Конституцією. Доктринально роз’яснюючи поставлене питання, слід виходити з того, що якогось загального часового обмеження періоду формування нового складу КМ у разі складення повноважень попереднім урядом перед новообраною ВР чинна Конституція прямо не передбачає. Похідним чином подібне обмеження можна вбачати у праві Президента достроково припинити повноваження ВР у зв’язку з несформуванням персонального складу КМ протягом 60 днів (п. 2 ч. 2 ст. 90 Конституції). Але ця конституційна норма пов’язує початок відліку 60-денного строку з фактом «відставки» КМ. Отже, якщо тлумачити цей припис, то факт «складення повноважень» КМ перед новообраною ВР не можна вважати підставою для виникнення у Президента, за відомих умов, права на розпуск (тобто дострокове припинення повноважень) парламенту. За такого тлумачення треба буде погодитись з тим, що у цьому випадку процес формування нового уряду може тривати протягом необмеженого часу. Певна річ, подібне становище не відповідає завданням ефективної діяльності коаліції депутатських фракцій, яка відповідно до ч. 8 ст. 83 Конституції має своєю головною метою саме забезпечити формування нового складу уряду. Для цього коаліція вносить пропозиції Президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра, згідно з якими глава держави зобов’язаний не пізніш ніж у 15-денний строк внести відповідне подання у ВР про призначення нею на посаду прем’єр-міністра (п. 9 ч. 1 ст. 106 Конституції). До того ж Основний Закон (ч. 7 ст. 83) обмежує період формування у новообраній ВР коаліції депутатських фракцій строком в один місяць з дня відкриття першого засідання ВР. У випадку порушення цього строку Президенту надається право розпустити новообрану ВР (п. 1 ч. 2 ст. 90 Конституції). Слід вважати, що наведені у Конституції часові обмеження спрямовані, зрештою, на прискорення процесу формування парламентом нового складу КМ. Якщо це так, то виглядало б цілком політично вмотивованим і юридично обґрунтованим встановлення загального часового обмеження для процесу формування новообраною ВР. Саме таким обмеженням доцільно розглядати 60-денний термін, встановлений для виникнення права Президента розпустити парламент, якщо протягом цього строку не буде сформовано новий склад КМ. Виходячи з наведеної аргументації, є підстави застосувати телеологічне (цільове) тлумачення положення п. 2 ч. 2 ст. 90 Конституції, розуміючи, що використаний тут термін «відставка КМ» охоплює всі випадки продовження виконання КМ своїх повноважень до початку роботи новосформованого КМ, включаючи і «складення повноважень» урядом. Своєю чергою, вживане у ч. 4 ст. 115 Конституції словосполучення «відставку якого прийнято Верховною Радою України» слід тлумачити буквально – як одну з форм відставки КМ (поряд з відставкою як наслідком прийняття ВР резолюції недовіри). Це дозволить застосувати поширювальне тлумачення до терміна «відставка КМ», охоплюючи ним усі можливі форми як власне відставки, так і складення повноважень КМ. *** Отже, коментоване Рішення Конституційного Суду в частині визнання неконституційним Закону, на нашу думку, є доволі переконливим. Воно ілюструє, зокрема, втілення в життя ч. 2 ст. 8 Конституції, згідно з якою Основний Закон має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________