Всі рубрики
За бідного прокурора замовите слово, або Звільнення по-прокурорськи

Конституція України зобов’язує суд захищати права і свободи громадян. У цій статті ми хотіли б розглянути одну справу з критичного погляду як дискусію між юристами. Оцінювати ми будемо не людей або їх вчинки і не рішення суду, а юридичну техніку застосування тих або інших положень чинного законодавства. Суть справи Вона зводиться до того, що прокурора Обухівського району Київської області пана Хруща В.І. звільнили з правоохоронних органів у зв’язку з визнанням його винним у скоєнні кримінальних злочинів, а саме: в умисному використанні свідомо фальшивого документа і розкраданні шляхом шахрайства державних коштів. Перебуваючи у плановій оплачуваній відпустці, він захворів на бронхіт і звернувся за медичною допомогою, на підтвердження чого йому був виданий лікарняний лист. Хворий під час лікування знайшов в собі сили відправитися до Єгипту. Після повернення прокурор подав прохання про продовження йому відпустки у зв’язку з хворобою, але через тиждень після виходу на роботу, аби розібратися із справами, що накопичилися. Відпустка йому була подовжена ще на один тиждень, але відразу з дня закінчення відпустки. Цей додатковий тиждень пан Хрущ провів на робочому місці, але виконувати свої обов’язки не міг, оскільки формально знаходився на відпочинку. Кримінальна справа для проведення досудового слідства була направлена прокуророві з питань дотримання і застосування законів на транспорті Іванову І.І., який відповідно до ч. 1 ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу проводив досудове слідство. Прокурор Іванов справу прийняв до провадження і, керуючись повноваженнями і правами слідчого, проводив необхідні слідчі заходи, погоджував їх з прокурором Київської області і направляв йому всі документи за КПК. Оскільки прокурор Київської області пан Гайсинський щодо цієї справи проводив деякі слідчі дії, він, відповідно, повинен був затвердити складений слідчим обвинувальний висновок або скласти новий, або повернути справу для додаткового розслідування, або закрити її. Як бачимо, справа прокурором у порядку нагляду не перевірялася і обвинувальний висновок прокурор не затверджував. Виникає запитання, чи не було це умисною підготовкою шляху відступу на випадок, якщо необгрунтоване звинувачення розпадеться в суді? У такому разі провина ляже на слідчого, який проводив досудове слідство, а інші особи лишаться осторонь під тим приводом, що ніхто обвинувальний висновок не затверджував. А відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 370 КПК України висновок у будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо він не був затверджений прокурором. Положення КПК, які роблять неможливим розгляд судом скарги на ухвалу слідчого про порушення кримінальної справи, Конституційним Судом визнано таким, що суперечить Основному Закону (див. рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30 січня 2005 р.). Відповідно до цього документа і керуючись ухвалою Пленуму ВСУ №1 від 11 лютого 2005 р., яка діяла на той момент, пан Хрущ 15 лютого 2005 р. оскаржив ухвалу заступника прокурора Київської області Клюге Г.О. про порушення стосовно нього кримінальної справи до Печерського районного суду м. Києва. Подана паном Хрущем скарга не розглядалася по суті у зв’язку з неподанням прокуратурою Київської області до суду матеріалів справи і неявкою до суду самого прокурора. З цієї ж причини розгляд скарги переносився протягом п’яти місяців 12 (!) разів. Тим самим було порушено гарантоване Конституцією право обвинуваченого на оскарження дій посадових осіб. Наведених підстав цілком достатньо для обов’язкового скасування вироку. Однак… Не перемикайте канал – далі буде ще цікавіше Розглянемо обставини справи, на підставі яких був ухвалений обвинувальний вирок суду. Обіцяємо цікаві сюрпризи від українських служителів Феміди. Основна фігура справи – лікар Боровік В.Б. – під час досудового слідства і в суді зазначав, що виписав листок непрацездатності Хрущу не проводячи медичного огляду останнього. При цьому пан Боровік виписав на ім’я обвинуваченого амбулаторну карту, в якій зазначив адресу проживання хворого: м. Київ, вул. Івана Кучері, 30, кв. 25, оскільки, за його словами, це було необхідно для віднесення хворого до території Печерського району міста, яке обслуговується цією поліклінікою. Свідок Боровік стверджував, що ніколи більше амбулаторні карти особам за вигаданими адресами проживання не виписував. Свідчення Боровіка суд визнав такими, які об’єктивно висвітлюють перебіг подій, є послідовними і отримані з дотриманням кримінально-процесуального законодавства. Проте ми пропонуємо подивитися на ситуацію під іншим кутом і запрошуємо колег-юристів оцінити докази з погляду закону. Звинувачення проти прокурора Обухівського району базуються на свідченнях лікаря Боровіка, який зазначив, що виписував Хрущу листок непрацездатності за вказівкою керівництва, але без проведення медичного огляду хворого. Дивно, але за цих обставин прокуратура Київської області притягла до відповідальності пана Хруща за використання підробленого лікарняного листа, але не порушила кримінальної справи щодо лікаря, який його виписував. Після порушення кримінальної справи стосовно Хруща лікар Боровік неодноразово допитувався як свідок. Він також брав участь у проведенні очних ставок, інших слідчих дій тощо. Проте, здається, що лікар повинен був проходити як підозрюваний або обвинувачений в окремій справі щодо підробки ним листа непрацездатності. У такому разі він мав би право на захист, яким не зміг скористатися у статусі свідка, не попереджався б про кримінальну відповідальність за відмову від надання свідчень і за надання свідомо помилкових свідчень. Деталь ця дуже важлива з урахуванням того, що сам Боровік у приватній бесіді з обвинуваченим зазначав, що був вимушений звести наклеп на обвинуваченого під тиском прокуратури. На жаль, диктофонний запис цієї бесіди суд визнав неналежним доказом. У період з 15 по 24 лютого 2005 р. лікар Боровік видав кілька лікарняних листів особам, зареєстрованим у Києві по вул. Івана Кучері. За отриманими від відповідної житлово-експлуатаційної контори відомостями, п’ять осіб з числа тих, кого лікар обслуговував за вказаними адресами, зареєстровані не були. Авторам це дає підстави вважати, що свідчення Боровіка вже не такі й об’єктивні та послідовні. Факт розбіжностей між датою відкриття листка непрацездатності – 15 лютого 2005 р. – і датою його реєстрації в журналі 17 лютого лікар пояснює тим, що бланки лікарняних отримав пізніше. Проте два листки з номерами, що йдуть за листком, який фігурує у справі, були зареєстровані саме 15 лютого 2005 р. Цей факт ще раз переконує нас у необхідності критично ставитися до свідчень такого свідка. Більше того, Боровік також каже, що видав лікарняний лист прокуророві за вказівкою начальника Управління охорони здоров’я Печерської районної державної адміністрації м. Києва Сундєєва В.М., який зателефонував йому 17 лютого і попросив видати цей лист саме з 15 лютого 2005 р. Свідок Сундєєв ці дані спростував і зазначив, що обвинуваченого у справі не знає і ні до кого з подібним проханням не звертався. Хто в цій ситуації говорить правду – вирішувати не нам, але певні сумніви в об’єктивності і послідовності свідчень свідка Боровіка у нас з’явилися знову. «Неупередженість» головного свідка Автори, намагаючись об’єктивно оцінювати факти, все ж таки не схильні вважати головного свідка обвинувачення, правомірність процесуального статусу і достовірність свідчень якого можуть бути поставлені під сумнів і надалі спростовуються свідченнями інших свідків і доказами, повністю об’єктивними, послідовними і отриманими з додержанням норм кримінально-процесуального законодавства. Окремо розглянемо заволодіння паном Хрущем державними коштами в сумі 520 грн 60 коп. Це – сума нарахованих прокуророві Обухівського району грошей внаслідок продовження на тиждень сплаченої відпустки. При цьому обвинувачений знаходився на робочому місці, хоча не міг виконувати службові обов’язки, оскільки формально не мав для цього повноважень. Погодитеся, дивно виглядає ситуація, коли людина, керуючись корисливим мотивом шляхом шахрайства краде у держави менше, ніж він міг би отримати як заробітну плату без будь-яких підробок. Коментар фахівця  Керуючий партнер Адвокатської групи «Солодко & Партнери», Євгеній СОЛОДКО:
– Обвинувальним вироком як документом оформлюється завершення кримінального розслідування, коли виконані всі слідчі дії та зібрані всі дані, які обгрунтовують винесене звинувачення. У цьому випадку, вважаємо, вирок суду ухвалений неправомірно, оскільки обвинувачення не надало суду належним чином оформлені документи. На підставі чого ж суд повинен розглядати справу? Суд на етапі попереднього засідання мав повернути справу для усунення виявлених порушень. Цієї підстави достатньо для скасування вироку. Щодо причин неодноразового перенесення слухань, то лишається тільки здогадуватися про них. Дивує також звинувачення у використанні свідомо підробленого документа. Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я кожен громадянин (незалежно від посади) має право бути прийнятим до будь-якого державного лікувально-профілактичного закладу або установи, і при цьому не зобов’язаний знати, як повинен виглядати документ про хворобу, виданий лікарем. Навряд чи особа, котра здійснює прокурорський нагляд за дотриманням правильного застосування законів, свідомо поставить себе під загрозу і надасть за місцем роботи свідомо підроблений документ. Проблеми документообігу в медицині не повинні ставити під сумнів чесність інших людей.
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№9-14 | 24 вересня
Тема тижня:
Банкрутство
Тема тижня
  • Урахування процесуальних нюансів допоможе боржникам і кредиторам уникнути зайвих витрат.
  • Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________