Шляхи внесення змін до Конституції

На сьогодні існує кілька шляхів перегляду чинної Конституції. Найпростіший з них закладений у висновку Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, де особливий наголос робиться на невідповідності процедури внесення змін до Конституції в 2004 р. конституційно визначеній процедурі розгляду та схвалення змін до Основного Закону. Тобто наголошується на неконституційності змін, внесених в Основний Закон у далекому 2004 р. Які ж тоді конституційні шляхи зміни української Конституції і які виникатимуть при цьому проблеми? Ось як оцінюють шанси на той чи інший спосіб змінити Основний Закон експерти Лабораторії законодавчих ініціатив. Скасування конституційної реформи У разі якщо б КСУ став на позицію Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (а для цього є достатні правові підстави), засади взаємодії гілок влади визначалися б на основі Конституції в редакції від 28 червня 1996 р. Проте такий сценарій перегляду Основного Закону породжує низку проблем. Головна з яких – розмежування політичної відповідальності між урядом та Президентом, проблема невідповідності засад системи адміністративно-територіального устрою та системи місцевого самоврядування європейським стандартам тощо. Більше того, низка представлених у парламенті політичних сил також висловили своє негативне ставлення до ідеї скасування конституційної реформи Конституційним Судом. Основним їх аргументом проти відміни результатів конституційного процесу 2004 р. було те, що скасування конституційних змін де-факто означатиме відміну всіх домовленостей, досягнутих у процесі пакетного голосування у грудні 2004 р., зокрема, щодо проведення «третього туру» президентських виборів і визнання їх результатів. Більшість у 300 голосів Основні недоліки Конституції України в її нинішній редакції можна виправити також у порядку, передбаченому безпосередньо самим Основним Законом. Проте, якщо проаналізувати існуючий розклад політичних сил у парламенті, практику взаємодії Президента України з Кабміном, то цей варіант має обмежене застосування. Більшість у 300 голосів нардепів можуть отримати на свою підтримку лише питання непринципового характеру, тоді як перерозподіл владних повноважень у трикутнику «президент – парламент – уряд» або реформування місцевого самоврядування навряд чи будуть підтримані необхідною кількістю голосів народних обранців. Слід також ураховувати і той факт, що внесення змін до низки положень Конституції України потребує проведення всеукраїнського референдуму, правове регулювання якого нині є вкрай недосконалим. Таким чином, кардинальне вдосконалення Конституції у порядку, передбаченому Розділом ХІІІ чинної Конституції, можливе, але з огляду на існуючий баланс політичних інтересів малоймовірне. Національна конституційна рада Останнім часом популярною стала ідея прийняття нової редакції Конституції на референдумі. При цьому глава держави та низка фахівців запропонували законопроектні роботи, спрямовані на перегляд Основного Закону, винести за стіни законодавчого органу. Так з’явилася Національна конституційна рада. Не важко здогадатися, що однозначного сприйняття ані її персонального складу, ані алгоритму підготовки нової редакції в суспільстві не існує. Доводиться констатувати, що в існуючому складі НКР напрацьований нею варіант нової редакції Основного Закону навряд чи отримає підтримку 300 голосів членів парламенту. Крім того, у запропонованому Президентом алгоритмі нез’ясованою лишається роль у конституційному процесі загальнонаціонального референдуму з питання схвалення нової редакції Конституції. Якщо такий референдум буде скликано після неприйняття парламентом підготовленого НКР та, у свою чергу, підтриманого Венеціанською комісією проекту нової редакції Конституції, то виникають два питання: який саме варіант змін до Конституції виноситиметься на цей референдум і які правові наслідки він матиме. Конституційна Асамблея Є й інша модель трансформації української Конституції. Нині існує потреба в тому, щоб напрацювання конституційних змін здійснювалось незалежним від політичних впливів органом. У цьому контексті не можна не погодитись з позицією Ігоря Коліушка та Юлії Кириченко, згідно з якою основним завданням Президента та ВР має стати конституювання та забезпечення діяльності спеціально уповноваженого органу установчої влади на прийняття нової редакції Конституції – Конституційної Асамблеї. Водночас реалізація такого сценарію потребує вирішення кількох питань правового та політичного характеру. До категорії завдань політичного змісту слід віднести досягнення згоди між главою держави і лідерами провідних політичних сил стосовно можливості прийняття нової редакції Основного Закону Конституційною Асамблеєю, обов’язкового визнання результатів її роботи. З-поміж завдань правового характеру відзначають визначення процедури прийняття нової Конституції Асамблеєю в Розділі ХІІІ чинної Конституції, проведення референдуму з цього питання відповідно до ст.ст. 156, 159 Конституції.