Моделі договорів комерційної концесії

Комерційна концесія та відносини, що виникають під час використання цього виду договору, набула в Україні офіційного юридичного статусу лише після прийняття чинного ЦК України (далі – ЦКУ), де правовому договірному інституту комерційної концесії присвячено главу 76. Правове регулювання Одразу треба зазначити, що до цього часу ЦКУ залишається найзмістовнішим нормативно-правовим актом цивільного права, який регулює правовідносини у сфері комерційної концесії, тому саме цим законодавчим актом скористаємося для наведення визначення поняття «договір комерційної концесії». У ст. 1115 ЦКУ зазначається: «за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг». Слід зауважити, що у цивільному праві західних держав замість терміна «комерційна концесія» використовується на позначення цих відносин термін «франчайзинг». Розвиток договору комерційної концесії У наш час класична модель договору комерційної концесії, за якою правоволоділець співпрацює з одним чи низкою користувачів безпосередньо, вже не є провідною у світі. Глобалізація світової економіки, швидкий розвиток міжнародних економічних відносин, гостра боротьба за споживачів та за ресурси виробництва зумовила виникнення нових, більш складних моделей договірних відносин класичної комерційної концесії, а з ними й нових видів договорів: договір регіональної комерційної концесії, договір комерційної субконцесії та договір концесії, що розвивається. В основу поділу на такі моделі покладена, на думку автора, поява нових, додаткових сторін у договорах комерційної концесії, і як результат – пов’язані з цим особливості у правах та обов’язках сторін, що визначаються під час укладення договору комерційної концесії. У нових моделях, крім вже зазначених суб’єктів договору комерційної концесії, як-от: правоволоділець та користувач, з’являються додаткові сторони: головний користувач або головний франчайзі; субкористувач або субфранчайзі; розвиваючий користувач (інвестор) або розвиваючий франчайзі. Регіональна концесія За договором регіональної комерційної концесії правоволоділець вирішує охопити своєю діяльністю певну країну чи регіон. І аби розвивати свою франчайзингову мережу швидкими темпами, він спирається на підтримку головного користувача. За особливостями договору регіональної комерційної концесії головний користувач має право підбирати нових користувачів на своїй території, здійснювати їх початкове навчання і надавати їм інші послуги, що зазвичай здійснює компанія – правоволоділець. Головний користувач нарівні з простими користувачами вносить плату за надане у користування виключне право, сплачує роялті та внески до рекламного фонду правоволодільця. Водночас головний користувач отримує фінансові або ресурсні (матеріальні) дотації від правоволодільця, розмір яких залежить від частки в обсязі реалізації тих нових користувачів, яких він залучив до нової франчайзингової мережі. Слід також зазначити, що головний користувач є виборним суб’єктом, отримує постійну підтримку від материнської компанії – правоволодільця і сам надає підтримку простим користувачам, забезпечуючи стабільність системи. Якщо головний користувач не може забезпечити потреби в допомозі простих користувачів, то вони мають право обрати нового головного користувача. При цьому прості користувачі також можуть здійснювати всебічні контакти з правоволодільцем. Такий підхід до відносин комерційної концесії є особливо актуальним у випадку укладення міжнародних угод щодо комерційних концесій, адже якщо правоволоділець побажає розпочати свою діяльність у країні, де він ще не має досвіду підприємницької діяльності, йому досить важко на початку адаптуватися до законодавства цієї країни. Відтак, він підбирає собі такого кандидата в партнери, який мав би підприємницький досвід на цій території і зміг би повністю використати підприємницький досвід цієї країни. Одним із недоліків договору регіональної комерційної концесії для правоволодільця є лише те, що він змушений відступити певну частину контролю над діяльністю простих користувачів на користь головного користувача, втім первинна значимість цього недоліку може бути зведена до мінімуму, якщо у договорі передбачити чіткі рамки, в межах яких головний користувач міг би на свій розсуд вносити зміни до територіальної концесійної системи, щоб краще та швидше адаптувати її до місцевих умов. Комерційна субконцесія Під час відносин, що пов’язані з договором комерційної субконцесії, яка є другою моделлю класичної комерційної концесії, субкористувач отримує право на освоєння певної території та організацію первинного навчання та забезпечення простих користувачів необхідним устаткуванням чи обладнанням. Різниця цього договору з договором регіональною комерційною концесією полягає у тому, що прості користувачі напряму працюють лише з субкористувачем і мають дуже обмежені контакти з правоволодільцем. Користувачі платять роялті і рекламні внески субкористувачу, котрий, своєю чергою, частину цих коштів перераховує правоволодільцю, а частину, визначену договором, має право залишити на своїх банківських рахунках. Можна сказати, враховуючи ці особливості договору комерційної субконцесії, що субкористувач фактично є правоволодільцем на своїй території і користувачі залежать від його підтримки. Те, що субкористувач може мати обмежені фінансові, маркетингові, управлінські, матеріальні ресурси негативно відобразиться і на користувачах, адже в цьому випадку материнська компанія – правоволоділець подальшої підтримки субкористувачу не надає. Договір концесії, що розвивається Стосовно особливостей договору комерційної концесії, що розвивається, то в цьому випадку правоволоділець передає ексклюзивні права на розвиток певного регіону користувачу – інвестору. Інвестор, своєю чергою, або розвиває свої підприємства – користувачі, якими він володіє на певній території, або підбирає компанії – правоволодільцю нових користувачів. У відповідь на надане право розвитку ексклюзивної території, розвиваючий користувач, котрий має таке право, платить правоволодільцю внески і зобов’язується протягом визначеного договором терміну знайти та відкрити для правоволодільця обумовлену угодою кількість користувачів. Ці користувачі працюють безпосередньо з правоволодільцем і саме йому платять роялті та рекламні внески. Розвиваючий інвестор не має своєї частки у цих платежах, а прибуток отримує лише від тих підприємств – користувачів, що належать безпосередньо йому. При використанні такої моделі договору комерційної концесії розвиваючий користувач лише підбирає нових користувачів для материнської компанії і в подальшому з ними жодним чином не взаємодіє. У цьому випадку розвиваючий користувач перетворюється в правоволодільця стосовно власного користувача, але він не має права підбору для себе нових користувачів. *** Наостанку доцільно зауважити, що договір комерційної концесії може засновуватися на поєднанні кількох моделей. Він може об’єднати в собі, наприклад, територіальну концесію та концесію, що розвивається, відтак, головному користувачу надаватиметься право на повне використання свого підприємства – користувача за включення в мережу правоволодільця визначеної кількості користувачів, з якими відносини матиме лише материнська компанія – правоволоділець. Таким чином, наявність різних видів і моделей договору комерційної концесії дозволяє сторонам по-різному будувати власні відносини, досягаючи найбільшої ефективності у своїй співпраці. Довідка «ПТ»
Види договорів комерційної концесії В юридичній практиці щодо застосування договорів комерційної концесії історично склалися кілька видів цієї діяльності: товарна концесія, промислова (виробнича) концесія та ділова концесія. Всі ці види договорів комерційної концесії в більшій чи меншій мірі представлені нині у вітчизняному правовому полі, тому доцільно розкрити особливості кожного з них. 1. Договір товарної комерційної концесії – за угодою такого виду користувач купує у материнської компанії – правоволодільця право на продаж товарів з її торговою маркою (фактично йдеться про право продавати товари від імені виробника). Як приклад такої комерційної концесії можна навести офіційних дилерів з продажу автомобілів. 2. Договір промислової (виробничої) комерційної концесії – використовуючи цей вид договору щодо комерційної концесії, користувач здійснює весь виробничий цикл виготовлення кінцевого продукту під торговельною маркою правоволодільця. В цьому випадку правоволоділець надає користувачу необхідні складові, інгредієнти, устаткування, а друга сторона, тобто користувач, здійснює виробництво кінцевого продукту під торговельною маркою і має право розповсюдження його серед споживачів. Такий вид договору комерційної концесії дуже поширений при виробництві безалкогольних напоїв. В Україні за такою схемою працюють користувачі – франчайзі від таких відомих торговельних марок, як Coca-Cola чи Pepsi. Звичайно, при промисловій (виробничій) комерційній концесії кінцевий продукт, вироблений в Україні, не повинен чимось відрізнятися від виготовленого, наприклад у США, тому компанія – правоволоділець зазвичай здійснює дуже прискіпливий контроль за якістю продукції. 3. Ділова концесія – цей вид договору концесії вважається найпоширенішим. При укладанні такого договору правоволоділець надає у користування приватним фізичним чи юридичним особам спеціальне право на відкриття магазинів, супермаркетів для продажу покупцям набору продуктів чи послуг під іменем і торговельною маркою правоволодільця. В Україні ділова концесія використовується такими брендами, як McDonaid’s, Сільпо тощо. В основу такого поділу історично покладено спосіб та обсяг діяльності, яку здійснює користувач згідно із франшизою, передбаченою договором комерційної концесії. Тобто, іншими словами, в основу поділу покладено обсяг прав щодо можливих видів діяльності, яку може здійснювати за договором комерційної концесії користувач.