Роль позички в договірних відносинах

З-поміж існуючих нині договорів, які закріплені в ЦК України, значне місце посідає договір позички. Його важлива роль пояснюється широким використанням як між фізичними особами, так і між юридичними. Цьому договору присвячена глава 60 (ст.ст. 827-836) ЦК України. Зауважимо, що напрацювань з означеного питання серед праць українських науковців небагато. На сьогодні договір позички не ставав предметом дослідження окремих кандидатських робіт, дисертацій тощо. Коротка характеристика договору, що розглядається, наведена у підручниках з цивільного права України за редакцією Шевченко Я.М., Дзери О.В., Борисової В.І. тощо, а також у коментарях до ЦК України. Щодо статей, то в журналі «Право України» у 2001 р. була публікація Рябко Л.К. «Розмежування поняття позички і кредиту». Слід зауважити, що більш прогресивним з цього питання є російське законодавство, і побудовані на ньому розробки вчених-цивілістів, які присвятили договору позички більше уваги, ніж цивілісти України. Вважаємо, що це пов’язано із більш детальним регулюванням цього договору ЦК Російської Федерації. Не можна також залишати без уваги надбання радянських вчених-цивілістів, а також зарубіжних науковців. Їх внесок, на нашу думку, є найбільш вагомим, оскільки, по-перше, їхні праці є першоджерелами для науковців сьогодні, а по-друге, вони були присвячені багатьом проблемним питанням. Актуальність договору Актуальність цієї теми полягає в існуванні низки неврегульованих українським законодавством питань договору позички, що призводять до безвихідних ситуацій. Ще з часів римського цивільного права до нас прийшов договір позички, який ЦК України визначає як договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України). Однак внаслідок довготривалого змішування понять «позичка», «позика», «кредитна позичка» на сьогодні склалася ситуація, за якої досить часто (особливо на побутовому рівні) ці поняття ототожнюються. Це є негативним явищем, для подолання якого якраз і необхідно виділити специфічні ознаки договору позички, провести розмежування його із подібними договорами та розкрити його елементи. Для уникнення в подальшому такого змішування понять першочергово, на нашу думку, потрібно змінити назву договору, що розглядається, із «позички» на «договір безоплатного користування», оскільки саме безоплатність користування переданої речі є основною відмежувальною ознакою цього договору. Тим більше, що в українському законодавстві вперше цей договір з’явився у ЦК УРСР 1963 р., де йому була присвячена глава 27, і там договір мав назву саме як «договір безоплатного користування». Договір позички найчастіше укладається між фізичними особами, які почасти надають одна одній предмети особистого користування у тимчасове використання, не отримуючи за це жодної винагороди. Цей договір виникає у відносинах між громадянами з приводу найрізноманітніших предметів – від станка до нежилого приміщення, від велосипеда до автомобіля тощо. Значно менше цей договір поширений у правовідносинах за участю юридичних осіб. Це є зрозумілим, оскільки метою діяльності більшості юридичних осіб є отримання прибутку, який є відсутнім при укладенні договору позички. Ознаки договору Фундаментом всієї конструкції є безоплатність відносин сторін. Саме ця риса дає можливість відокремити договір позички від інших договорів. Проте, говорячи про безоплатність, не можна зробити висновок, що цей договір не має майнового інтересу для позичкодавця. Іноді це дійсно так, а іноді майновий інтерес може мати місце. Складніше вирішується питання про віднесення позички до реальних чи консенсуальних, односторонніх чи двосторонніх договорів. На нашу думку, договір позички може бути як реальним («позичкодавець передає»), так і консенсуальним («позичкодавець зобов’язується передати»). Виходячи з легального визначення договору безоплатного користування, сторони самі мають визначити, яку конструкцію використати. Реальний договір позички є одностороннім, бо зустрічних обов’язків він не породжує. Консенсуальний договір позички набуває двостороннього характеру: позичкодавець стає зобов’язаним передати річ у користування, а користувач – повернути річ у визначений термін. В юридичній літературі одностайної думки щодо цього питання нема. Наявність специфічних, притаманних лише договору позички ознак, зумовила виділення законодавцем договору позички в окрему главу 60 ЦК України. Цей договір також регулюється нормами глави 58 ЦК України та загальними нормами зобов’язального права у випадку, якщо він не врегульований безпосередньо нормами глави 60 ЦК України. У договірному праві України існує ряд договорів, що є близькими до договору позички, і для проведення їх розмежування виділимо найбільш характерні риси останнього, які зводяться до такого: 1) відносини між сторонами є безоплатними; 2) одна із сторін передає іншій індивідуально-визначену неспоживну річ; 3) користування річчю обмежене в часі; 4) зі спливом вказаного часу (строку) річ повинна бути повернута. До числа найбільш близьких до договору позички належать такі договори, як договір дарування, зберігання, позики та оренди. Договір позички є двостороннім правочином, для якого необхідним є взаємоузгодженість волі обох сторін. Сторонами цього договору виступають: позичкодавець, як правило, ним може бути особа, яка наділена правом розпоряджатися річчю (власник речі) та користувач – особа, яка отримує майно у безоплатне користування (за загальним правилом ним може бути будь-яка особа). Зміст договору Зміст договору становить сукупність його умов, якими визначаються права і обов’язки сторін. Серед умов договору виділяють істотні умови. Для договору позички такими є умови про його предмет та безоплатність. Предметом договору позички можуть бути речі, що визначені, як правило, індивідуальними ознаками та такі, що є неспоживними та оборотоздатними. Щодо безоплатності як істотної умови договору позички, то це питання викликає різні думки. Ми пітримуємо погляди тих авторів, котрі обгрунтовують і вважають безоплатність істотною умовою договору позички. Розкриваючи питання прав і обов’язків сторін, слід зауважити, що коло обов’язків позичкодавця прямо залежить від того, чи є цей договір реальним чи консенсуальним. У консенсуальному договорі позички першим виникає обов’язок позичкодавця передати річ користувачу, при чому в стані та комплекті, обумовленому договором. Крім того, до обов’язків позичкодавця належить також обов’язок повідомити користувача про всі недоліки речі, що передається у безоплатне користування; попередити користувача про всі права третіх осіб на річ; за власний рахунок робити капітальний ремонт речі. Новий ЦК України наділяє позичкодавця правом відчужувати річ, передану ним у безоплатне користування. На відміну від позичкодавця, обов’язки користувача не залежать від того, чи є договір позички реальним чи консенсуальним. До останніх відносять: 1) належно утримувати одержану в безоплатне користування річ; 2) користуватись річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 3) користуватись річчю особисто; 4) по закінченні договору позички повернути річ позичкодавцю у стані, в якому вона була на момент передання; 4) нести звичайні витрати щодо підтримання речі у належному стані. Строк для договору позички не є істотною умовою. Цей договір може укладатися як на визначений строк, так і без зазначення строку. Що стосується форми договору, який розглядається, то вона прямо залежить від сторін та предмета договору. В якій саме формі повинен укладатися договір позички – чітко зазначає ЦК України в ст. 828. Він може укладатися в усній, письмовій чи письмовій нотаріальній формі. Зміна і припинення договору позички регламентується загальними нормами зобов’язального права, а також ст.ст. 834, 835 ЦК України. Спеціальні умови припинення договору позички можна умовно поділити на дві групи: а) припинення договору позички з об’єктивних причин; б) розірвання договору позички. Зауважимо, що розірвання договору позички є правом, а не обов’язком сторін. Замість висновку Спонукальними мотивами до укладення такого роду договорів, що ґрунтуються на безоплатності, між громадянами завжди слугують звичайні для людини відчуття: милосердя, любов, особливе ставлення до рідних, друзів тощо. Водночас строкове безоплатне користування річчю, яке отримало свій початок у системі звичайних побутових зв’язків, поступово вийшло за ці межі і стало дедалі більше набувати суспільний, публічний інтерес. Так, зокрема, відповідні відносини посіли своє місце в системі відносин у галузі культури. Доречно зауважити, що на практиці почасти договір позички являє собою лише мнимий правочин. Пряма мета сторін у цих випадках може зводитись до того, аби використовувати для звичайних платних відносин той пільговий режим, який встановлений для відносин безоплатних. Найчастіше таким чином порушуються фіскальні інтереси держави.