Законопроекти як об’єкти права інтелектуальної власності

Поправка Джексона – Веніка відома всім, хто час від часу дивиться новини. Далеко не всі чітко розуміють її зміст, але імена американських парламентарів, що її ініціювали, відомі всім. До ВР України також інколи надходять звернення від громадян з проханням зазначати в назвах законодавчих актів імена їх авторів для того, щоб було зрозуміло, який саме народний обранець є автором відповідного закону. З іншого боку, сталою практикою в апараті парламенту є впевненість в тому, що законопроект, прийнятий у першому читанні, «є власністю Верховної Ради». Очевидно, інтелектуальною. Як обґрунтування використовується відсутність у народного депутата, що ініціював законопроект, права відкликати його з цього моменту (прийняття за основу). Учасники цивільних відносин та законопроекти ЦК України у ст. 2 серед учасників цивільних відносин називає фізичних та юридичних осіб, державу Україну, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Натомість, у ст. 318 ГК України закріплено, що суб’єктами права власності є «Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 цього Кодексу». З цього випливає, що український народ є учасником цивільних відносин, хоча у зазначеній ст. 2 ГК України про цього суб’єкта мова не йде. Відповідно до ст. 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України». Парламент не є юридичною особою, нею є апарат ВР України, який здійснює всі необхідні господарські та організаційні дії для забезпечення діяльності парламенту. З цього випливає висновок, що парламент не може бути суб’єктом цивільних відносин і, відповідно, авторського права. З іншого боку, ч. 2 ст. 326 ГК України встановлює, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють органи державної влади. Тобто для реалізації цього механізму слід було б визнати законопроект, прийнятий у першому читанні, державною власністю. Відповідно до ч. 1 ст. 93 Конституції України «право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України». Регламент ВР України розрізняє «суб’єктів права законодавчої ініціативи» (ст.ст. 89, 109), «ініціатора внесення законопроекту» (ст. 88), «представника суб’єкта права законодавчої ініціативи» (ст.ст. 85, 88), «авторів законопроекту» (ст.ст. 86, 94). Причому ст. 94 Регламенту чітко розрізняє ініціаторів внесення законопроекту, закріплюючи вимогу наявності їх підписів на законопроекті, та «авторів, що розробляли законопроект», відомості про яких наводяться у супровідних документах до законопроекту. Зауважимо, що це стосується законопроектів, які подаються на розгляд парламенту за процедурою першого читання. При підготовці законопроекту до другого і наступних читань це не передбачено, оскільки Регламент у відповідних нормах не містить жодного згадування про авторів пропозицій чи поправок. Чи є проект об’єктом авторського права Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. У свою чергу, об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Причому прямо зазначено, що видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови тощо). Як бачимо, на проекти законів ця заборона не поширюється. Отже, законопроект як «інший твір» (п. 17 ч. 1 ст. 8 Закону про авторське право) може бути об’єктом авторського права. ГК України серед об’єктів права інтелектуальної власності називає (ст. 420): літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Як бачимо, в цьому переліку досить важко побачити такий вид твору, як законопроект. У свою чергу, «інші твори» закріплені ст. 433 ГК України серед об’єктів авторського права. При цьому авторське право не поширюється на ідеї. Про можливість інтелектуальної власності на законопроект Проаналізуємо можливість реалізації прав інтелектуальної власності на законопроект. Ці права поділяються на майнові та немайнові. Що стосується немайнових, то такі права як право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності, цілком можуть бути реалізовані стосовно такого об’єкта, як законопроект. Більше того, ГК України (ст. 438) встановлює таке право автора, як право вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо, або навпаки забороняти це робити. Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема, забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Право на виключне використання законопроекту сьогодні не реалізоване, оскільки законопроекти, що не пройшли у парламенті, можуть бути з успіхом використані членами парламенту наступного скликання. Тут постає питання про те, що можна вважати законопроектом. Відповідно до ст. 84 Регламенту ВР України право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: 1) проектів законів, постанов; 2) проектів актів Верховної Ради; 3) пропозицій до законопроектів; 4) поправок до законопроектів. Оскільки Регламентом встановлено, що «законопроект подається до Верховної Ради ...», очевидно, що законопроект як об’єкт існує ще до його реєстрації відповідним підрозділом апарату ВР України. Тобто законопроектом можна вважати низку документів, підготовлених відповідно до вимог Регламенту ВР України та інших правових актів, прийнятих на його виконання. Як наголошувалося, законотворча процедура не знає такого суб’єкта, як автор поправки або пропозиції до законопроекту, хоча службова документація в апараті ВР України такі поняття активно використовує. Отже, спеціальні норми, які б дозволяли захищати права інтелектуальної власності на поправки та пропозиції до законопроектів, наразі відсутні. Що стосується права дозволяти використання об’єкта, то можна стверджувати, що автор законопроекту дозволяє використовувати свій твір, реєструючи його у встановленому Регламентом порядку, оскільки основним варіантом використання законопроекту є його внесення до Верховної Ради. Втім цей шлях не є єдиним. Як видається, створити законопроект як цілісний твір може будь-яка особа. Надалі як автор цього твору та суб’єкт прав інтелектуальної власності на нього вона може розпорядитися ним будь-яким не забороненим чинним законодавством способом. Так, існує практика створення законопроектів фахівцями на замовлення суб’єктів права законодавчої ініціативи. В цьому випадку автор законопроекту та ініціатор його внесення не співпадатимуть. Майже не реалізовано право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема, забороняти таке використання. Так, Регламент ВР України встановлює заборону на розгляд альтернативних законопроектів, якщо один з них був прийнятий за основу. Очевидно, що цей порядок не має нічого спільного з питаннями реалізації прав інтелектуальної власності. Відсутня в спеціальному законодавстві й заборона на подання до парламенту законопроекту, який раніше вносився іншим ініціатором. До речі, Регламент як правовий акт на сьогодні не відповідає конституційним вимогам до нього, оскільки затверджений лише постановою, а не законом.