Схожі настільки, що можна сплутати… У РФ 1 січня 2008 р. набрала чинності частина четверта ЦК РФ, яка регулює правовідносини у сфері прав ІВ, відповідно до якої спори, що пов’язані з захистом порушених або оспорюваних інтелектуальних прав, розглядаються і вирішуються судом. При цьому захист інтелектуальних прав, що пов’язані з поданням і розглядом заявок на видачу патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів, з державною реєстрацією цих результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації, з видачею відповідних правовстановлювальних документів, з оспорюванням надання цим результатам і засобам правової охорони або з її припиненням, спершу здійснюється в адміністративному порядку, а потім – у судовому.
ЦК РФ, на відміну від ЦК України, окремо виділяє захист особистих немайнових прав (ст. 1251 ЦК РФ) та захист виключних прав (ст. 1252 ЦК РФ). У цій статті зупинимося на способах захисту виключних прав.
Захист виключних прав
Відповідно до ст. 1252 ЦК РФ захист виключних прав на результати інтелектуальної діяльності та на засоби індивідуалізації здійснюється, зокрема, шляхом пред’явлення вимоги про визнання права у разі якщо воно заперечується або не визнається; про припинення дій, що порушують право чи створюють загрозу такого порушення, до особи, яка вчиняє такі дії або готується до них. До особи, яка неправомірно використовувала результат інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації без укладання угоди з правоволодільцем (позадоговірне використання) або іншим чином порушувала його виключне право і спричинила йому шкоду, можна пред’явити вимогу про відшкодування збитків. При цьому, як і в українському законодавстві, за законодавством РФ (ст. 15 ЦК РФ) під збитками розуміються реальні збитки та упущена вигода.
Пред’явлення вимоги про вилучення матеріального носія також є способом захисту. Така вимога може бути пред’явлена до його виготовлювача, імпортера, зберігача, перевізника, продавця, іншого розповсюджувача, недобросовісного набувача. За ЦК РФ обладнання, інші знаряддя та матеріали, що використовуються або призначені переважно для вчинення порушення виключних прав на результати інтелектуальної діяльності і на засоби індивідуалізації, за рішенням суду підлягають вилученню з обороту та знищенню за рахунок правопорушника, якщо законом не передбачено їх звернення в дохід РФ.
Такий спосіб захисту передбачений і законодавством України, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦК України суд, захищаючи право ІВ, може постановити рішення про вилучення з цивільного обороту як товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права ІВ та знищення таких товарів, так і вилучення з цивільного обороту або (та) знищення матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права ІВ.
Компенсація за порушення прав ІВ
Також за законодавством РФ до особи, яка порушує виключне право, може бути пред’явлено вимогу про публікацію рішення суду про вчинене правопорушення із зазначенням дійсного правоволодільця, що також можливо у разі захисту прав ІВ в Україні. Кодекс РФ для окремих видів результатів ІВ або засобів індивідуалізації передбачає можливість при порушенні виключного права вимагати від правопорушника замість відшкодування збитків виплати компенсації за порушення права ІВ. Компенсація підлягає стягненню у разі доведення факту правопорушення. При цьому правоволоділець звільняється від доведення завданих йому збитків.
Розмір компенсації визначається судом у межах, встановлених Кодексом РФ залежно від характеру порушення та інших обставин справи з урахуванням вимог розумності та справедливості. Правоволоділець вправі вимагати від правопорушника виплати компенсації за кожен випадок неправомірного використання результату інтелектуальної діяльності, або засобів індивідуалізації, або за допущене правопорушення загалом. Так, зокрема, згідно із Кодексом РФ правоволоділець суміжних прав, чиє право порушено, вправі вимагати або від 10 тис. руб. до 5 млн руб. (визначається на розсуд суду), або двократний розмір вартості екземплярів фонограм чи двократний розмір вартості права використання об’єкта суміжних прав (визначається, виходячи із ціни, яка за обставинами, що порівнюються, зазвичай стягується за правомірне використання такого об’єкта).
За законодавством України стягнення компенсації також є способом судового захисту прав ІВ у разі порушення авторського і суміжного права, у результаті якого суд може постановити рішення про виплату компенсації. За українським законодавством правоволоділець має право тільки на компенсацію від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, іншої альтернативи, як за російським законодавством, немає.
У цьому контексті хотілося б звернути увагу на позицію законодавця щодо визначення у нормативному акті порядку доказування у разі звернення до суду з позовом про стягнення компенсації, а саме: встановлення того, що компенсація підлягає стягненню у разі доведення факту правопорушення.
Відповідно до ЦК РФ у випадку, якщо різноманітні засоби індивідуалізації (як-от: фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування) є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, і в результаті такої тотожності або схожості можуть бути введені в оману споживачі і (або) контрагенти, переважне право має засіб індивідуалізації, виключне право якого виникло раніше. Правоволоділець такого виключного права може вимагати визнання недійсним надання правової охорони товарному знаку (знаку обслуговування) або повної чи часткової заборони на використання фірмового найменування чи комерційного позначення. Під частковою забороною на використання розуміється заборона на його використання в окремих видах діяльності – стосовно фірмового найменування, та заборона на його використання в межах окремої території і (або) в окремих видах діяльності – стосовно комерційного позначення.
Українське законодавство, на відміну від російського, не розмежовує часткову та повну заборону на використання фірмового найменування чи комерційного позначення. Можливість розмежування повної або часткової заборони на використання фірмового найменування чи комерційного позначення обумовлюється судовою практикою, що виникла під час розгляду справ щодо порушення прав інтелектуальної власності.
Запобіжні заходи забезпечення прав ІВ
Арбітражний процесуальний кодекс РФ (АПК РФ), так само як і ГПК України, передбачає можливість застосування заходів забезпечення до подання позову до суду. Українське законодавство називає такі заходи запобіжними, російське – попередніми. При цьому виникнення процедури введення запобіжних заходів в українському законодавстві обумовлювалося саме необхідністю посилення захисту права ІВ. Хоча є не поодинокі випадки вжиття запобіжних заходів з метою забезпечення позовних вимог, не пов’язаних із захистом прав ІВ. АПК РФ визначає, що можливість введення попередніх заходів забезпечення передбачена не тільки у разі захисту прав ІВ.
Проте відмінності українського та російського законодавства полягають не тільки у визначенні поняття цієї процедури, а й у самій процедурі. З-поміж них – обов’язковість за російським законодавством надати зустрічне зобов’язання для введення заходів забезпечення до подання позову до суду. Так, згідно із ч. 4 ст. 99 АПК РФ під час подання заяви про забезпечення заявник надає суду документ, що підтверджує здійснення ним зустрічного забезпечення. Зустрічне забезпечення може здійснюватися шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів, надання банківської гарантії, поруки чи іншого фінансового забезпечення. Розмір зустрічного забезпечення не може бути менше, ніж половина майнових вимог. Ненадання документа, що підтверджує здійснення зустрічного зобов’язання, є підставою для залишення заяви про забезпечення без руху.
За українським законодавством у процедурі вжиття запобіжних заходів суд може зобов’язати заявника забезпечити його вимогу заставою.
Відмінності також полягають у самих заходах. Так, за ГПК України запобіжними заходами є витребування доказів, огляд приміщень, в яких вчиняються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб. Цей перелік є вичерпним. Однак згідно із АПК РФ попередніми заходами забезпечення є ті ж заходи забезпечення позову, серед яких – заборона відповідачу та іншим особам вчиняти визначені дії, які стосуються предмета спору, що є необхідним забезпеченням у разі захисту прав ІВ. Крім того, до відмінностей російського законодавства, яке має переваги перед українським, слід також віднести можливість арбітражного суду вжити інші заходи до забезпечення позову, а також дія заходів забезпечення до фактичного виконання судового акта, яким закінчиться вирішення спору по суті (ч. 4 ст. 96 АПК РФ).
Щодо можливості вжиття заходів до забезпечення позову, то ЦК РФ передбачає таку можливість і відсилає до процесуального законодавства, яким встановлені види заходів до забезпечення та встановлює, які заходи до забезпечення позову можуть буті вжиті судом. Так, ст. 1252 ЦК РФ встановлює, що в порядку забезпечення позову у справах про порушення виключних прав на матеріальні носії, обладнання і матеріали, стосовно яких є припущення про порушення виключного права на результат інтелектуальної діяльності або на засоби індивідуалізації, можуть бути введені заходи до забезпечення, що встановлені процесуальним законодавством, зокрема, накладатися арешт на матеріальні носії, обладнання і матеріали. Як вбачається з викладеного, способи захисту прав ІВ (за законодавством РФ – результатів інтелектуальної діяльності та засобів індивідуалізації) схожі настільки, що їх можна сплутати.
Відповідальність підприємців за порушення прав ІВ
Суттєвою відмінністю від законодавства України та водночас новелою для законодавства РФ є визначена ст. 1253 ЦК РФ відповідальність юридичних осіб та індивідуальних підприємців за порушення виключних прав. Так, у разі якщо особа неодноразово грубо порушує виключні права на результати інтелектуальної діяльності та на засоби індивідуалізації, суд може прийняти рішення про ліквідацію такої юридичної особи за вимогою прокурора. Якщо ж такі порушення здійснює громадянин, то його діяльність як індивідуального підприємця може бути припинена за рішенням або вироком суду. На відміну від російського законодавства, за законодавством України неможливою є ліквідація юридичної особи у випадку порушення останньою прав ІВ, так само як і ліквідація юридичної особи за вимогою прокурора.
Вказана норма є новелою у російському законодавстві, судова практика щодо її застосування наразі відсутня. Будемо слідкувати за судовою практикою РФ з цього питання. І, можливо, зважаючи на схожість законодавства РФ та України, український законодавець імплементує подібну норму й до нашого кодексу.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|