Всі рубрики


SOS! Рятуймо «фіктивного» контрагента

Іноді суб’єкт підприємницької діяльності (СПД) може дізнатися від податківців про те, що його контрагент злісно ухилявся від оподаткування (див. Довідку «ПТ»), а отже є й не контрагентом зовсім, а фіктивною фірмою. В такому випадку засновницькі документи і свідоцтво платника ПДВ такої фірми за рішенням суду повинні бути визнані недійсними, чого і прагнуть податкові органи. І якщо це відбулося, то всі контрагенти «фіктивної» фірми, без виключення, після зустрічних позапланових перевірок однозначно мають сплатити ПДВ до бюджету. З чого ж починати, якщо раптом контрагент вашого підприємства виявиться «фіктивною» компанією, що поставить під загрозу вашу можливість віднесення сум ПДВ до податкового кредиту? В цій ситуації судитися – єдиний порятунок для СПД. Якщо СПД не зможе виграти суд проти податкової, то він має можливість виграти суд «проти суду», а саме: добитися скасування рішення суду про визнання реєстрації і засновницьких документів контрагента (нібито «фіктивної фірми») недійсними. Тобто зазначимо, що розгляд триватиме не з податковими органами, як це вже заведено робити на практиці, а з судовими органами, які ухвалювали рішення про визнання реєстрації і засновницьких документів контрагента недійсними. Підставою для цього є ст. 292 чинного ЦПК України, яка передбачає право на апеляційне оскарження судових рішень для всіх осіб, права та інтереси яких порушені цим рішенням (до речі, відповідно до ст. 290 «старого» процесуального кодексу таке право надавалося тільки сторонам судового процесу, тобто позивачеві, відповідачеві й третій стороні). Цивільна правоздатність юридичної особи Спершу з’ясуємо, чи дійсно ваш контрагент – юридична особа мала цивільну правоздатність. Згідно зі ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Окрім цього, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII (далі – Закон про товариства) та ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 р. № 755-IV (далі – Закон про реєстрацію) операції, здійснені від імені такого товариства, є дійсними з моменту його реєстрації. Згідно зі ст. 59 ГК України від 16 січня 2003 р. № 436-IV скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. А це означає, що правоздатність юридичної особи не визначається дійсністю або недійсністю її засновницьких документів. Таким чином, відсутність в юридичної особи чинних (дійсних) засновницьких документів означає лише те, що на підприємстві не визначені повноваження та обов’язки осіб, які виконують функції посадових, але при цьому не «звужується» правоздатність самої юридичної особи. Більш того, необхідним учасником як реєстрації, так і ліквідації юридичної особи, є орган державної реєстрації в особі районної державної адміністрації. Не пізніше, ніж наступного дня з дати реєстрації державний реєстратор зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, ПФУ, фондів соціального страхування повідомлення про проведення держреєстрації юридичної особи. Звернемо увагу також на те, що скасування державної реєстрації СПД – юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органів, а також на підставі рішення господарського суду і відбувається з моменту внесення до ЄДРПОУ запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ст. 33 Закону про реєстрацію). Таким чином, з метою всеосяжного і об’єктивного розгляду обставин реєстрації підприємства і ухвалення рішення про законність/незаконність його реєстрації необхідно буде заслухати в суді думку представників районної державної адміністрації, які безпосередньо і вчиняли всі дії з реєстрації підприємства. Більше того, факт визнання судом недійсними статутних документів підприємства накладає на представників районної державної адміністрації обов’язок вжити передбачені законом заходи щодо його ліквідації. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що районна державна адміністрація має бути в таких цивільних справах третьою особою, що не заявляє самостійних вимог. Також суд під час розгляду позову ДПІ має враховувати ту обставину, що факт реєстрації СПД з метою надання іншим СПД необхідних умов для ухилення від оплати податків до бюджету містить ознаки кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 205 КК України, тобто фіктивне підприємництво. Як не крути, а суду і позивачеві (ДПІ) у справі на момент розгляду справи повинно бути відомо про скоєння злочину фізичними особами – засновниками такого підприємства, заборонених ст. 205 КК України, і суд просто зобов’язаний взяти цю обставину до уваги. Адже згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 15 КПК України ніхто не може бути визнаний винним у скоєнні злочину, інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Отже, цей склад злочину, нібито вчинений засновниками, має бути доведений судом у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України. Це, своєю чергою, означає, що суд у процесі розгляду справи, виявивши докази кримінально-караних діянь громадян, зобов’язаний винести ухвалу про порушення кримінальної справи і притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідною статтею КК України, або винести ухвалу про відмову у порушенні кримінальної справи відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України. Проте в порядку цивільного судочинства не можуть встановлюватись і доводитись обставини, що свідчать про вчинення кримінально-караного діяння. Цим порушуватиметься норма ч. 1 ст. 62 Конституції України, яка закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого визнання діяння кримінально-караним відбувається в порядку кримінального, а не цивільного судочинства. Тому, зважаючи на викладене, а також на ст. 2 ЗУ «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-III, згідно з якою завданням цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством, можна дійти висновку, що розгляд справ щодо визнання недійсними статуту, засновницьких документів і свідоцтва платника ПДВ підприємства суперечитиме чинному законодавству України. Сумнівні і суперечливі докази Якщо ж суд, усупереч здоровому глузду і законодавству, перевищив свої повноваження і почав розглядати подібну справу, то в такому разі суд під час розгляду позову ДПІ про визнання недійсними статуту, засновницьких документів і свідоцтва платника ПДВ має враховувати ту обставину, що жодним чинним нормативним актом України не передбачається обов’язок засновників підприємства займатися господарською або фінансовою діяльністю. Це випливає із Закону про товариства, відповідно до якого всі питання, які стосуються діяльності підприємства, належать до компетенції його виконавчого органу: в АТ – це правління або інший орган, передбачений статутом (ст. 47), а в ТОВ – це дирекція або директор (ст. 62). Крім того, в жодному разі не можна керуватися досить сумнівними і суперечливими доказами. Наприклад, якщо в процесі дослідження матеріалів справи суд з’ясує, що певне товариство було зареєстровано на прохання знайомих за винагороду, після чого засновники підприємства ніякого відношення до діяльності підприємства не мали. Також не може бути доказом той факт, що тематична перевірка знаходження за юридичною адресою, яку проводить ДПІ, може засвідчити, що певне підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, тобто засновницькими документами підприємства створені умови для інших юридичних і фізичних осіб здійснювати свою діяльність поза державним контролем з метою ухилення від податків до бюджету. Все це не можна сприймати як докази, оскільки при створенні підприємства вибирається директор, що повинно підтверджуватися протоколами зборів засновників. Отже, свою пряму функцію згадані учасники виконували відповідно до закону. Таким чином, якщо збори засновників підприємства обрали виконавчий орган, тобто правління або дирекцію, а проведення тієї чи іншої діяльності, як-от: фінансової, господарської, як вже наголошувалося, законодавство не передбачає, то ця обставина, як і той факт, що підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, не може бути доказом того, що підприємство реєструвалося для неправомірної діяльності, а відповідно не може бути підставою для ухвалення рішення про визнання недійсними засновницьких документів підприємства. Рекомендації Таким чином, доходимо висновку, що на сьогодні норми чинного законодавства України не передбачають порядку або права судів визнавати засновницькі документи підприємства недійсними. У цій ситуації практично будь-якому підприємству під силу добитися, аби суд скасував своє ж рішення про визнання недійсними статуту і свідоцтва платника ПДВ підприємства – контрагента (фіктивній компанії), а отже, стягнення з вас ПДВ, пред’явлене податківцями в своєму акті позапланової перевірки підприємства, буде безпідставним. 

Довідка «ПТ»
Ухилення від оподаткування

За наслідками невиїзних документальних (камеральних) і виїзних документальних перевірок ДПАУ підготувала лист від 14 червня 2007 р. № 891/7/16-1417, в якому вказує найбільш характерні схеми ухилення від оподаткування.

До цих схем належать:

  • невідображення суб’єктом підприємницької діяльності результатів фінансово-господарської діяльності у податковому обліку,
  • мінімізація доходів підприємства через штучне завищення валових витрат або зменшення податкових зобов’язань з ПДВ внаслідок завищення податкового кредиту за допомогою використання підприємств з ознаками «фіктивності»,
  • ухилення від сплати ПДВ та його відшкодування з бюджету при проведенні операцій на території України (реалізація ТМЦ за цінами, нижчими за вартість придбання, і проведення безтоварних операцій),
  • проведення псевдоекспортних операцій, придбання ТМЦ у «транзитних» і «фіктивних» підприємств за значно завищеними цінами з наступним їх експортом за кордон, проведення експорту ТМЦ за штучно завищеними цінами з використанням у ланцюжку офіційного виробника або із застосуванням штучного виробництва товарів, що експортуються,
  • проведення імпортних операцій із ТМЦ за значно заниженими цінами,
  • ухилення від сплати податків шляхом безпідставного застосування нульової ставки ПДВ при проведенні зовнішньоекономічних операцій,
  • ухилення від сплати ПДВ при використанні підприємств з іноземними інвестиціями або шляхом втрати первинних бухгалтерських документів,
  • використання документів «фіктивних» фірм з метою незаконного формування валових витрат та податкового кредиту при придбанні робіт, послуг (фіктивний субпідряд),
  • застосування товарного кредиту.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________