«І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь…»

На початку минулого місяця «ПТ» інформував своїх читачів про нові ініціативи нашого північного сусіда – Російської Федерації – стосовно вирішення міжнародних господарських спорів (див. «ПТ» № 14 (87) від 1 квітня 2008 р.). І ось 3 квітня 2008 р., переймаючись відсутністю «єдиного органу зі спеціальною компетенцією з урегулювання економічних суперечок приватноправового характеру на просторі СНД» у Санкт-Петербурзі на 30-й сесії Міжпарламентської асамблеї СНД було схвалено рішення про створення Міжнародного центру з врегулювання спорів при Економічному Суді СНД (далі – Центр). А вже 4 квітня 2008 р. у Таврійському палаці відбулося підписання установчих документів Центру, засновниками якого, з-поміж інших, у статусі юридичних осіб виступають Економічний Суд СНД, Секретаріат Ради МПА держав-учасників СНД, Міжнародний союз громадських об'єднань «Міжнародний союз юристів». На цій сесії парламент нашої країни представляв голова ВР України Арсеній Яценюк, який, проте, заявив, що жодних документів з приводу створення Центру він не підписував. І, як виявилося, недарма. За твердженням наших закордонних колег, необхідність створення подібної структури з міжнародного арбітражу викликана багатьма чинниками. Однак навіть за поверхового аналізу стає зрозумілим, що жоден з аргументів не витримує критики. Так, чи не найголовнішою обставиною створення Центру визнається «вимушена необхідність сторін передавати спори, що випливають з економічних правовідносин на просторі Співдружності, на розгляд іноземних міжнародних комерційних арбітражів, як-от: Лондонський міжнародний арбітражний суд, Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати, Американська арбітражна асоціація». По-перше, чомусь нічого не йдеться про МКАС при ТПП окремих країн СНД, які досить успішно і авторитетно розглядають ці спори. Здається, для будь-якого бізнесмена на теренах СНД великої різниці між тим, де буде розглядатися спір (у Санкт-Петербурзі (місцезнаходження Центру), Москві чи Києві), немає. А по-друге, компетенція певного арбітражу визначається, як правило, арбітражним застереженням (arbitration clause), тобто на розсуд сторін. Тож вести мову про «вимушену необхідність» не зовсім доцільно. Як аргумент, що створення Ценру є обгрунтованим, наводиться досить дивна статистика. Зокрема, зазначається, що середньорічна кількість справ, розглянутих за період 1997-2002 рр. за участю російських сторін, становить 26 справ, за участю українських сторін – 10, представників інших країн СНД – 4. Однак не йдеться про те, що лише торік МКАС при ТПП України розглянув за участі сторін-країн СНД 140 справ, а МКАС при ТПП РФ – 38 справ. Тобто економічні спори вирішуються досить успішно значно ближче й в достатній кількості. Й вже зовсім недоречно казати про такий аргумент, як «доступність судочинства від Центру». Дійсно, ставки арбітражного збору в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма становлять $20 000-181 000, однак й сума в $3000 на день, яку пропонує Центр по врегулюванню інвестиційних спорів, чимала. Для того аби розібратися в проблемі більш детально, ми вирішили звернутися до авторитетного фахівця в цій царині – академіка Академії правових наук України, професора, голови Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, міжнародного арбітра у 14 країнах Ігоря ПОБІРЧЕНКА. – Пане Ігорю, з чим, на вашу думку, пов’язана така активність у створенні подібного Центру? – Це може прозвучати досить нескромно, але мені здається, що справа в тому, що в Росії дотепер не можуть спокійно реагувати на ситуацію, яка склалася з іміджем нашого суду. Мені не потрібно вам пояснювати, що таке Росія: це величезна країна, територія, населення й економіка якої перевищує наші показники у кілька разів. Міжнародний арбітражний суд при ТПП РФ торік відсвяткував своє 75-річчя (враховуючи той факт, що Росія – правонаступниця СРСР). Ми ж маємо лише 15-річну історію. Для порівняння наведу такі цифри: у 2007 р. МКАС при ТПП України прийняв до провадження 319 нових справ, зокрема, 140 справ по спорах між господарюючими суб’єктами країн СНД, з яких 51 справа по спорах між Україною з Росією, де відповідачами по 43 справах є господарюючі суб’єкти Росії. Напрошується риторичне запитання: чи зможе Центр чесно і неупереджено вирішувати спори у тому випадку, коли переважна більшість справ буде за участю росіян-відповідачів. Економічний Суд СНД активно поширює інформацію про Центр, однак навряд чи його створення принесе користь для українців. Так, 14 квітня ц.р. на адресу президента ТПП України надійшов лист від тодішнього голови Економічного Суду СНД пані Анари Керімбаєвої (нині його голова – Абдуллоєв Файзулло. – Ред.), в якому дається огляд правового регулювання іноземних інвестицій, порядку врегулювання міжнародних спорів, а наприкінці повідомляється про створення Центру. Напевне, такі ж листи надіслані й іншим ТПП країн СНД. Втім уже наступного дня ми відправили запит, в якому попросили факсом повідомити, чи підписані ці документи повноважними представниками України. Для чого це робиться? Після створення Центру почнеться активна його реклама, і хтось з України за відсутності правдивої інформації може повірити в його дієвість та ефективність. Проте є й інші варіанти, які значно прийнятніші для вітчизняних підприємців, і про це потрібно чесно попередити всіх господарюючих суб'єктів України. – Тобто створення Центру не має ніякого сенсу для українських підприємців? – Створення такого Центру і підписання відповідних документів Україною не тільки не має сенсу, а й може завдати суттєвої шкоди як українським суб'єктам господарської діяльності, так і державі загалом з огляду на такі підстави. Україна 19 грудня 1992 р. ратифікувала багатосторонню Угоду країн СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яка діє на цей час. Ця Угода регулює як порядок вирішення спорів, так і виконання рішень компетентних судів. Створення жодного центру ця Угода не передбачає. Більше того, Центр створюються при Економічному суді СНД, який, своєю чергою, створений відповідно до ст. 5 Угоди про заходи із забезпечення поліпшення розрахунків між господарськими організаціями країн-учасниць СНД від 5 травня 1992 р., учасниками якої є 8 країн СНД. Однак Україна цю Угоду не підписала, відтак, жодних відносин з Економічним судом мати не може. Врешті-решт, для розгляду спорів майже у кожній країні СНД діють міжнародні комерційні арбітражні суди при ТПП, існування яких Економічний Суд СНД майже ігнорує. При ТПП України також існує Міжнародний комерційний арбітражний суд, який утворено вперше в історії України у 1992 р. і який діє відповідно до ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж». У його становленні ми спиралися на досвід МКАС при ТПП РФ, Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати, Міжнародного арбітражного суду МТП. Таким чином, сторони спору вже на сьогодні мають великий вибір, куди саме їм звертатися за вирішенням спору. В той час як з ініціативи президента ТПП РФ Є.М. Примакова затверджено Положення про постійно-діючий консультативний орган в галузі міжнародного комерційного арбітражу (15 червня 2007 р. на самміті президентів ТПП країн – учасниць СНД), що пожвавило співробітництво між арбітражами, Економічний Суд СНД навіщось ініціює утворення нової небаченої інституції. Я вже не кажу про те, що за кількістю зовнішньоекономічних справ, що надходять до міжнародних арбітражних судів, МКАС при ТПП України займає перше місце серед аналогічних арбітражних судів як у країнах Європи, так і країнах – учасницях СНД. За 15 років свого існування МКАС при ТПП України розглянув понад 5000 зовнішньоекономічних спорів, сторонами у яких були господарюючі суб'єкти із 102 країн світу. Надходження найбільшої кількості зовнішньоекономічних спорів саме у МКАС при ТПП України свідчить про авторитет цього арбітражного суду і про відсутність корупції в ньому, адже сторона спору сама призначає арбітра і кожна зі сторін має право заявити про відвід арбітра, якщо існують обставини, які викликають обгрунтовані сумніви щодо його незалежності чи неупередженості, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін, а також найкоротші строки розгляду справ. – Таким чином, якщо відкинути політичну складову, на вибір арбітражу, який буде вирішувати спір, впливає лише склад суду? – Ні, не зовсім так. До складу більшості арбітражів входять поважні та достойні люди. Скажімо, з-поміж арбітрів МКАС при ТПП України – 60 висококваліфікованих практиків і відомих науковців із 21 країни світу, зокрема, 4 академіки і 3 члени-кореспонденти академій наук, 28 докторів юридичних наук, 11 кандидатів юридичних наук, три Заслужених діячі науки і техніки України, 15 Заслужених юристів України. Арбітри представляють Україну, Австрію, Білорусь, Болгарію, Велику Британію, Македонію, Молдову, Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Польщу, Росію, Сербію, Словаччину, Словенію, США, Фінляндію, Францію, Хорватію, Чехію, Швецію. Серед іноземних арбітрів – президенти Американської арбітражної асоціації, міжнародних арбітражних судів при торгово-промислових палатах низки європейських країн, генеральні секретарі арбітражних інститутів Німеччини і Стокгольму, віце-президент, генеральний секретар і три члени Міжнародної ради з комерційного арбітражу, президент Міжнародної федерації комерційних арбітражних інститутів, науковці. У складі арбітрів МКАС при ТПП РФ також є визнані вчені і висококваліфіковані фахівці. Однак у цьому випадку конче важливе значення відіграють ще два фактори: об’єктивність розгляду справи та економічні чинники. – Щодо об’єктивності розгляду справи, то тут все зрозуміло: йдеться, напевне, про законність та справедливість. А що ви маєте на увазі під економічними чинниками? – На жаль, про законність й справедливість доводиться згадувати частіше, ніж треба. Декілька років тому до нас приїжджав голова міжнародного арбітражного суду Казахстану з пропозицією укласти договір про співпрацю. Зустріч пройшла на належному рівні. Спочатку створення подібного суду заборонялося, але через деякий час казахський міжнародний арбітраж все ж запрацював. Щоправда, вельми оригінальним шляхом: міжнародний суд працював у Санкт-Петербурзі, а його філія – в Казахстані. Причому ідеологи цього арбітражу заснували міжнародну юридичну фірму «JUS», яка надавала адвокатські послуги своїм резидентам стосовно порядку розгляду того або іншого міжнародного спору, і водночас ця ж фірма (!!!) і розглядала ці справи. Безумовно, ніякого договору з таким судом ми не укладали, оскільки мені неприємна сама думка про те, що можна однією рукою писати позовну заяву, а іншою – виносити ухвалу в цій само справі. Наразі, з прийняттям 28 грудня 2004 р закону республіки Казахстан «Про міжнародний комерційний арбітраж» діяльність цього суду нормалізовано. Щодо фінансових аспектів існує цілий комплекс причин, які сприяють тому, що бізнесмен тієї або іншої країни схиляється до розгляду свого спору саме в нашому суді. По-перше, це терміни розгляду справ. Ми 60% справ розглядаємо в тримісячний термін, 30% –до 6 місяців, і лише 10% – понад цей час. В арбітражах багатьох країн ринкової економіки справи розглядаються інколи роками. По-друге, важливим чинником виступає вартість самого арбітражу: в нас реєстраційний збір становить еквівалент 600 у.о. (резиденти України платять в гривні, а нерезиденти – у валюті спору), в РФ – 1000 у.о.; мінімальний збір (включаючи реєстраційний) при колегіальному розгляді справи у нас – 1800 у.о., в РФ – 2600 у.о. То ж чи є зиск резиденту України платити по 3000 у.о. на день, якщо спір можна вирішити вдома й значно дешевше? Крім того, відповідно до законодавства про валютне регулювання, якщо резидент України, який відвантажив товар або здійснив попередню оплату за товар, не отримає товар або гроші назад вчасно, сплачує до бюджету пеню у розмірі 0,3% вартості товару чи валюти за кожен день прострочення отримання грошей чи товару. І така пеня може досягати десятків тисяч гривень. Тим часом ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачає, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст.ст. 1 і 2 цього Закону, зупиняються, і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Зрозуміло, що звернення до будь-якого іншого суду подібної преференції не припускає. Це означає, що звернення резидента до створюваного Центру з урегулювання економічних спорів країн СНД і прийняття Центром позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості не зупиняє строків, установлених цим Законом, і пеня нараховуватиметься за весь період, що може не тільки завдати збитків господарюючому суб'єкту, а й збанкрутувати його. Не можна ігнорувати і витрати для відрядження представників резидентів України для участі у розгляді спорів у запропонованому Центрі у Санкт-Петербурзі. – До того ж із виконанням рішень МКАС України не виникає проблем ані в Росії, ані в інших країнах СНД, чи не так? – Насамперед слід зазначити, що сторона процесу (спору) має право обирати будь-який суд. Компетенцію нашого суду визначає лише арбітражне застереження. До речі, ми не рекомендуємо сторонам посилатися в арбітражному застереженні на наш суд тільки в одному випадку, коли інша сторона належить до країни, яка не підписала Нью-йоркську конвенцію 1958 р про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, оскільки у такому разі всі зусилля виявляться даремними. Проте нині таке буває вкрай рідко, адже вже 143 країни підписали цю Конвенцію.  Розмову вів Сергій КОЗЛОВ
«Правовий тиждень»