(Не) застрахована відповідальність водіїв Як відомо, з початку поточного року в нашій державі експлуатація ТЗ, на лобовому склі якого відсутній спеціальний знак, що свідчить про наявність у водія поліса ОСЦПВ, є забороненою. Зважаючи на присвоєння такому страхуванню з 1 січня 2008 р. статусу обов’язкового, консалтингова компанія «Вертан» провела семінар для практикуючих юристів та представників страхових компаній на тему «Страхові спори: Практика відшкодування збитків за договором страхування. Судові та позасудові способи захисту від дій та бездіяльності страхової компанії».
У більшості країн світу цивільне законодавство визначає саме володільця ТЗ відповідальним за завдання шкоди здоров’ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли ДТП була наслідком дії непереборної сили або умислу потерпілого. Ситуація була дещо схожою і в Україні. Цивільний кодекс УРСР 1963 р. джерелом підвищеної небезпеки визнавав саме автомобіль, і тому відповідальність за шкоду, вчинену через експлуатацію його автомобіля, покладалась саме на нього. З набранням чинності 1 січня 2004 р. новим ЦК України джерелом підвищеної небезпеки визнається не автомобіль, а діяльність. Так, згідно із ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням ТЗ, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє ТЗ, механізмом, іншим об’єктом, використання або утримання якого створює небезпеку.
Як закріплено в п. 2.12 ПДР, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, власник ТЗ має право довіряти в установленому порядку користування і розпорядження ТЗ іншій особі. У п. 2.14 цих Правил також закріплене право водія довіряти в установленому порядку керування приватним ТЗ іншій особі, в якої при собі є посвідчення на право керування ТЗ відповідної категорії. Однак при цьому виникає запитання, якщо водій довірив управління іншій особі, яка не має поліса ОСЦПВ, і його авто при цьому потрапило в ДТП, хто нестиме відповідальність за завдання збитків третім особам, і чи доречно в цьому разі говорити про настання страхового випадку? Або якщо водій сів за кермо не «свого» автомобіля і потрапив з власної вини у ДТП, чи відшкодує страхова компанія третій особі завдані цим водієм збитки? З цього приводу учасники семінару дійшли наступних висновків.
Згідно із ст. 8 ЗУ «Про страхування» страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон) дає більш вузьке визначення. Так, відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого ТЗ і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. У цьому контексті слід зауважити, що відповідно до ст. 15 Закону договори ОСЦПВ можуть бути трьох типів. Окрім договорів, в яких чітко вказана конкретна особа, майнова відповідальність якої застрахована, та конкретний ТЗ, внаслідок експлуатації якого особою вчинено шкоду, яку необхідно відшкодувати, Закон передбачає й інші типи договорів. Договори ОСЦПВ також можуть укладатися на умовах: 1) страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації ТЗ, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу); 2) страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого ТЗ або одного з ТЗ, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу).
Саме тому, опираючись на п. 5 ст. 1187 ЦК України, згідно з якою за завдану шкоду відповідає особа, котра здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, можна сказати, що факт настання страхового випадку, передбаченого договором страхування цивільно-правової відповідальності, залежатиме від типу договору, які передбачені в ст. 15 Закону. В іншому разі страхова компанія матиме цілком законні підстави для відмови у здійсненні страхової виплати.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|