Захист патентних прав у фармацевтичній галузі

Нещодавно у Києві пройшов «круглий стіл» на тему «Практичні питання захисту ексклюзивності даних та патентних прав у фармацевтичній галузі», який організовано Асоціацією виробників інноваційних ліків «АПРАД», Американською торгівельною палатою в Україні та Вищим господарським судом України. Проблематика, що обговорювалася за «круглим столом», турбує передусім великі фармацевтичні компанії. Адже розробка нового продукту – це багаторічна праця та величезні інвестиції, тому компанія, яка вкладає свої ресурси, має отримувати прибуток, який в подальшому стане рушієм фармацевтичної науки. Патентне законодавство дозволяє чітко регламентувати, скільки років компанія може утримувати цю монополію. В Україні існує доволі непогане патентне законодавство, проблема – у його виконанні, а також у компетентності суддів. Ще одна проблема – це data exclusivity – захист даних. Україна здійснила значний крок у цьому напрямі, впровадивши п’ятирічну ексклюзивність даних. Таким чином, коли компанія інвестує в розробку нових показань до застосування для лікарського засобу, вона отримує тимчасову перевагу. Дуже важливим є й захист торговельних марок. В Україні досить часто можна побачити дуже схожі між собою торговельні назви лікарських засобів, що вводить споживачів в оману. Тож представники відомих в Україні фармацевтичних та юридичних компаній обговорили проблемні питання реалізації виключних прав інтелектуальної власності на інноваційні лікарські засоби, а також деякі аспекти удосконалення процесуального законодавства в Україні. Зокрема, на думку партнера патентно-юридичної агенції «Дубинський & Ошарова» Михайла Дубинського, порушення патентних прав передусім потрібно зробити економічно невигідним. Що стосується вирішення нагальних проблем у системі захисту прав на лікарські засоби, то, на думку судді ВГСУ Богдана Львова, актуальним на сьогодні є внесення змін до чинного законодавства щодо порядку і процедури реєстрації лікарського засобу. Проте поки що ми маємо те, що маємо, тому потрібно намагатися якнайефективніше використовувати нині чинне законодавство. Так, пан Львов відзначив, що визначення підсудності спорів певним чином залежить від формулювання позовних вимог. «Наприклад, позов про «визнання недійсною реєстрації Міністерства охорони здоров’я України» – є чисто адміністративним спором, – підкреслив суддя ВГСУ. – У той же час у формулюванні позовних вимог: «…визнати право власності на винахід, заборонити використання нашої власності іншою юрособою» і останнім пунктом «визнати недійсною реєстрацію Міністерства охорони здоров’я України» уже робиться акцент на захисті права власності». Тому, власне кажучи, некваліфікована постановка позовних вимог може призвести до негативного результату. Учасники заходу також зупинилися на актуальному на сьогодні питанні судових експертиз. Зокрема, Михайло Дубинський відзначив: «В Україні із атестованих судових експертів з інтелектуальної власності зовсім небагато здатних давати кваліфікований висновок щодо питань, пов’язаних із патентним захистом лікарських препаратів». А оскільки наша система судової експертизи ще не готова до нових реалій у сфері захисту інтелектуальної власності, то вона гальмуватиме процес розгляду справ судами. Коментар учасника Суддя ВГСУ Богдан ЛЬВОВ: – На жаль, сьогодні певні нюанси чинного процесуального законодавства допускають неоднозначне тлумачення правових норм. Тож спробуємо відповісти на запитання: до якого суду оскаржувати рішення Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності? Здавалося б, зазначене рішення є адміністративним і правовстановлюючим, тому пряма дорога до адміністративного суду. Однак ситуація виглядає дещо інакше, якщо оскаржується рішення тієї ж Палати про визнання товарного знака добре відомим. Так, у зв’язку із визнанням знака добре відомим фіксується об’єкт інтелектуальної власності, і особа набуває право власності на цей об’єкт. Своєю чергою, визнання рішення недійсним призводить до втрати власником права на цей добре відомий товарний знак. А оскільки в основі лежить спір про право, то остання справа підвідомча залежно від суб’єктного складу господарським судам чи судам загальної юрисдикції. Допоки у процесуальному законодавстві не буде закріплено, що всі спори у сфері інтелектуальної власності (хоча б у сфері промислової власності) підвідомчі одному суду, будуть виникати зазначені проблеми