Всі рубрики


Правові основи обчислення податку на землю

На сьогодні регулювання земельних відносин та пов’язаних з ними питань щодо податку на землю обумовлюється складністю використання усіх процедурних засобів та належних механізмів, які є необхідними для оптимального вирішення проблем на практиці. В ст. 206 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. (далі – ЗК України) зазначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Проте на практиці дуже часто виникають конфлікти між суб’єктами плати за землю та вповноваженими державними органами, які почасти переростають у судові спори. Здійснення плати за землю, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку проводиться відповідно до ЗУ від 3 липня 1992 р. № 2535-XII «Про плату за землю» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2535), який також встановлює ставки земельного податку, порядок його обчислення і сплати та пільги щодо оподаткування землі. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що виділена в натурі, суб’єктом сплати земельного податку є власник земельної ділянки і землекористувач, а суб’єктом сплати орендної плати за землю – орендар. При цьому право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації (ст. 92 ЗК України). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності – договір оренди земельної ділянки (ст. 13 Закону № 2535-XII). Якщо користування землею проходить без відповідних документів, то це тягне за собою судову заборону її використання. Плата (податок) за землю визначена в ст. 14 ЗУ від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» як загальнодержавний податок, що сплачується власником землі. Орендна плата за земельну ділянку згідно із ст. 21 ЗУ від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161-ХІV) – це плата орендатора за надані орендодавцем послуги користування земельною ділянкою. Розмір, форма та строк внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. У разі якщо орендодавцем земельної ділянки є його власник, орендатор, уклавши з ним договір на оренду землі, сплачує власнику орендну плату за землю, а власник сплачує земельний податок до бюджету. Таким чином, орендатор компенсує орендодавцю земельний податок у загальній вартості отриманих комунальних платежів. Як встановлено у ст. 15 Закону № 161-XIV, однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Законом України від 28 грудня 2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 21 Закону № 161-XIV в частині встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності. Типовим договором оренди землі, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлено, що розмір орендної плати переглядається, зокрема, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із ст. 14 Закону № 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня, і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, із розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, зокрема за нововідведені земельні ділянки. Платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________