Всі рубрики


Проблеми юрисдикцій

Як повідомлялося в минулому числі «ПТ», 16-17 квітня поточного року у Львові проходила безпрецедентна за своїми масштабами, кількістю учасників та порушеними проблемами науково-практична конференція, присвячена проблемам державного регулювання економічних відносин. Її організаторами виступив Вищий господарський суд  за активної участі Львівського апеляційного господарського суду. Учасники заходу впродовж двох днів обговорювали проблеми розвитку українського законодавства щодо регулювання економічних відносин та  правозастосовчу практику з цього питання у господарських спорах. Ми зустрілися з одним із головних організаторів цього заходу – заступником голови ВГСУ, головою судової палати з розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин ВГСУ, к.ю.н., Анатолієм Осетинським і поставили йому кілька запитань. – Пане Анатолію, нині судді господарських судів всіх рівнів активно обговорюють проблеми у сфері державного регулювання економічних відносин. Більше того, суди нижчих інстанцій постійно звертаються до ВГСУ щодо надання їм методичної допомоги, професійної поради «старших колег по цеху». Що у цьому напрямі здійснює ВГСУ? – Результати аналітичної роботи спеціалізованої судової палати ВГСУ дозволили зосередити увагу на найбільш актуальних питаннях правозастосовчої практики у відповідних категоріях справ. Насамперед йдеться про застосування законодавства під час вирішення правових спорів, що виникають із земельних відносин (пов’язаних з орендою землі) та у сфері приватизації. Бачення науковців – це аналіз підґрунтя та правової природи проблем, що виникають у правозастосуванні, адже неофіційне доктринальне тлумачення правоположень завжди важливе для судді-професіонала. Тому для ВГСУ, з огляду на специфічну роль касаційного суду, наукова експертиза є неодмінною складовою роботи. Отже, дискусія щодо деяких гострих питань застосування земельного, приватизаційного законодавства вже була започаткована на засіданнях секції законодавства у сфері державного регулювання економічних відносин Науково-консультативної ради при ВГСУ. Проте, враховуючи об’єктивні обставини, у досить обмеженому колі. – Які ж підсумки цього обговорення? – Дискусія засвідчила необхідність більш грунтовного вивчення цих питань, з’ясування позицій господарських судів різних інстанцій та регіонів, вичерпного окреслення проблем та, врешті-решт, визначення заходів із їх розв’язання. Очевидним є, й на цьому неодноразово наголошували судді і керівники місцевих та апеляційних господарських судів, існування потреби у наданні рекомендацій з питань застосування законодавства при вирішенні спорів у сфері приватизації державного та комунального майна, та спорів, пов’язаних з орендою землі. Водночас Вищий господарський суд, як і будь-який інший суд, зобов’язаний діяти у встановлених Конституцією межах, реалізуючи повноваження відповідно до законів України. Таким чином, вільна творчість, суб’єктивні висновки  окремих осіб, навіть висококваліфікованих фахівців, не можуть формувати базис рекомендаційних роз’яснень із застосування законодавства. Подібне тлумачення повноважень ВГСУ призведе до загострення конфлікту між гілками влади, створить підстави для звинувачень у виході за межу компетенції, втручання у повноваження законодавчої влади. Однак, поза сумнівом, відповідальність за спрямування правозастосовчої активності найперше належить суду касаційної інстанції. Отже, порядок та засоби забезпечення єдиних підходів та позицій щодо правозастосування, зокрема надання роз’яснень, мають базуватись на аналізі існуючих правозастосовчих позицій, обгрунтуванні правильності того чи того підходу, розвитку їх теоретичної основи. Й лише за результатами такого всебічного дослідження можна рекомендувати конкретні орієнтири. – Природно, що найпильніша увага суддів нині прикута до проблеми розмежування юрисдикції судів, передусім з розгляду спорів, пов’язаних із державним регулюванням економічних відносин… – Дійсно, проблема розмежування юрисдикції судів на сьогодні постала дуже гостро, особливо після набуття чинності Кодексом адміністративного судочинства. Юрисдикційний злам, що відбувся, призвів до негативних наслідків. Судді, науковці, юристи наполегливо шукають шляхи виходу з безпрецедентно складної процесуальної ситуації, яка становить загрозу реалізації засадничого права на справедливий розгляд справи протягом розумного строку. Вважаю таким, що цілком відповідає гостроті проблеми, висновок щодо помилковості підходу, який застосовано в адміністративному процесуальному законодавстві при визначенні предметного та суб’єктного критеріїв справ адміністративної юрисдикції. Схоластичний характер такого підходу зумовив неврахування реалій сучасної побудови системи вітчизняного законодавства та економічних відносин. А ці реалії свідчать, що в юридичній науці та практиці чіткого розподілу правовідносин, що складаються у сфері господарювання, на публічно та приватноправові немає. – А чи можливо на підставі чинних процесуальних положень адекватно зорієнтувати суб'єктів господарських (економічних) відносин щодо розмежування юрисдикції судів? – Таке питання поставало перед нами. Тому в червні 2007 р. з цього приводу вийшли рекомендації президії ВГСУ «Про деякі питання підвідомчості  і підсудності справ господарським судам». Проте зазначу, що ці рекомендації стосуються лише окремих питань розмежування юрисдикції судів. Відтак, заходами, що спроможні вирішити проблему на системному рівні, вбачаються тільки результати узгодженої роботи за результатами всебічного аналізу судової практики господарських, адміністративних, загальних судів та наукових висновків. Вочевидь доцільно, щоб така робота координувалась ВСУ за участю ВГСУ, ВАСУ, членів Науково-консультативних рад цих судів. Сподіваюся, за її підсумками Пленум ВСУ ухвалить рекомендації щодо розмежування юрисдикції спеціалізованих господарських, адміністративних та загальних судів з розгляду правових спорів у судовому порядку. – Перейдемо до іншого блоку питань, які стосуються проблем та перспектив правового регулювання земельних відносин. Адже правовий інститут власності, зокрема на землю, в історичному вимірі неодноразово виступав чинником конфлікту та соціальної напруги...  На мою думку, визначення балансу публічного та приватного інтересів у цій сфері вимагає поєднання політичної волі, професійності законотворення, дієвої економічної системи та високої правової культури суспільства, словом, цивілізованості. На жаль, нині в Україні саме соціальна напруга є характерною для земельних спорів. Адже недосконалість юридичних моделей регулювання земельних відносин зумовлює проблеми у правозастосовчій практиці господарських судів з розгляду спорів у сфері володіння, користування і розпорядження землею. Протягом останніх років судам доводилось шукати істину, застосовуючи суперечливу нормативно-правову базу, фрагментарні зміни до якої лише посилювали проблематику. Хочу зупинитись на окремих проблемах, визначених за результатами аналізу судової практики ВГСУ впродовж останніх років. Так, фактично відсутній механізм захисту прав осіб, які звертаються у встановленому законом порядку до уповноваженого органу з метою укладення договору оренди земельної ділянки комунальної власності, у разі безпідставного ухилення такого органу від укладення договору. Відсутність законодавчих приписів щодо обов’язку суміжного землекористувача погодити проект відведення земельної ділянки залишає актуальним для правозастосовчої практики господарських судів питання щодо правомірності зобов’язання до такого погодження у судовому порядку. Потребує також невідкладного вдосконалення процедура поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки чинний порядок не відповідає змісту правовідносин у цій сфері, залишає можливості для ускладнення реалізації права орендаря на поновлення такого договору. Адже враховуючи специфіку реалізації повноважень органу місцевого самоврядування, господарський суд не вправі зобов’язати місцеву раду прийняти певне рішення або визнати договір оренди земельної ділянки поновленим за відсутності відповідного рішення місцевої ради. За таких умов захист прав орендарів, порушених у наслідок дій або бездіяльності місцевої ради, у судовому порядку є неефективним. – Не можу оминути в нашій розмові й практичну реалізацію змін, внесених з прийняттям ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зокрема, йдеться про проведення земельних аукціонів. – Останні події, пов’язані з упорядкуванням процедури проведення земельних аукціонів, на жаль, не позбавлені політичного забарвлення, й, більше того, сприймаються як невід’ємний елемент політичної боротьби. Навряд чи за таких умов слід сподіватись на позитивний ефект щодо відносин у сфері користування і розпорядження земельними ділянками. Тому я абсолютно впевнений, що систему господарських судів очікують нові категорії спорів. – Проте чинник політичної боротьби впродовж усього новітнього періоду розвитку української держави безпосередньо впливає і на відносини, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна. Ваша думка з цього приводу? – Фундаментальні зміни підходів до правової регламентації відносин власності, структурна перебудова економіки призвели до виникнення численних неузгодженостей та прогалин у новоствореній законодавчій базі, що, своєю чергою, виступило одним з чинників, які уможливили викривлення сутності приватизаційних процесів, зловживання та порушення у цій сфері. Законодавчі прогалини щодо регулювання відносин у сфері приватизації та суперечливість чинних положень впливають на перебіг економічних реформ в Україні, є фактором, що ускладнює залучення інвестицій та економічний розвиток. Парадоксальною є ситуація щодо правового регулювання діяльності органу, який здійснює державну політику в сфері приватизації – Фонду державного майна. Тому існує нагальна потреба у прийнятті закону, який би з урахуванням сучасних умов створив адекватне нормативне підґрунтя для його діяльності. Очевидною є також проблема співвідношення норм Господарського, Цивільного кодексів та спеціальних законів у сфері приватизації, однакового та правильного застосування цих положень у судовій практиці. Необхідним є закріплення у приватизаційному законодавстві вичерпного переліку підстав визнання приватизаційних правочинів недійсними у судовому порядку. Не менш гострою є проблема ретельного опрацювання механізму повернення об’єкта приватизації у комунальну та державну власність та відшкодування покупцю такого об’єкта коштів, сплачених ним за придбаний у процесі приватизації об’єкт, у разі розірвання договору або визнання його недійсним. Хотів би також зауважити, що недоцільним та юридично безпідставним є запровадження до приватизаційного законодавства поняття «реприватизація».  Розмову вів Остап МИЛАНКО
«Правовий тиждень»
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________