Всі рубрики


Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії

Нині перед українським народом стоїть важливе завдання – побудова демократичної, правової держави. Кожен громадянин має визначити свою роль і місце у її розбудові. Зокрема, молоде покоління повинно мати високу правосвідомість, що виражається у ставленні майбутніх правників до процесів, які відбуваються на сучасному етапі розвитку України, можливості оцінити і проаналізувати прорахунки теперішньої влади, щоб у майбутньому розвиток нашої держави пішов стрімко уверх. У цьому контексті помітною подією в правовому житті столиці стала науково-практична конференція «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії», яка відбулася 13-14 травня ц.р. у приміщенні Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС). Доброю традицією проведення конференцій у цьому виші є видання збірника доповідей цієї конференції саме перед початком її роботи. Цей захід не став виключенням – опубліковані у двох книгах тези виступів учасників розкривають зміст наукових робіт. На пленарному засіданні під час відкриття конференції перед молодими правниками виступили метри правничої науки, натхненно представляючи свої погляди щодо наріжних проблем правової дійсності. Так, проректор КНУВС Володимир Кузьмічов у вступному слові окреслив проблеми розвитку та взаємодії права та держави у сучасній Україні. Він наголосив, що, виходячи з високого соціального призначення держави та права, на порядку денному сучасної юридичної науки постають важливі питання реалізації політичної та правової реформ, адаптації чинного законодавства, розвитку інститутів громадянського суспільства. Далі із доповіддю «Політико-правові аспекти конституційної відповідальності в Україні» виступив голова громадської правозахисної організації «Суспільна амністія», завкафедри політичної аналітики та прогнозування НАДУ при Президентові України, професор кафедри гуманітарних дисциплін КНУВС, доктор політичних наук, професор Сергій Телешун. З його слів, cучасний рівень розробки проблем конституційно-правової відповідальності породжує неоднозначність висновків у науковій літературі стосовно окремих питань цього інституту. «Причиною виникнення складнощів при формулюванні концепції конституційно-правової відповідальності є те, що конституційне право на сьогодні є найбільш політизованою галуззю права, яка найчастіше відображає вплив політичних рішень на правову форму, – підкреслив пан Телешун. – Неможливо не погодитися з тим, що право і політика досить активно взаємодіють між собою, формуючи нові суспільно-правові відносини в державі». Наприкінці свого виступу він звернувся до присутніх із своєрідним напуттям: «На сьогодні ж залишається одне – бути потрібними державі і собі, та бути тим якісним продуктом, коли ми продаємо не себе, а свої послуги». Наступний доповідач – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, кандидат економічних наук Борис Соболєв – розповів про правонаступництво України стосовно фінансової системи СРСР. Крім того, він намагався відповісти на запитання: хто має відшкодовувати знецінені вклади Ощадбанку СРСР? Зі слів пана Соболєва, зазначені кошти вкладникам має відшкодовувати правонаступник Ощадбанку СРСР, яким на сьогодні є Ощадбанк РФ. «Я вважаю, що сума у 1000 грн, яку роздає уряд України, несправедлива ні щодо суми, ні щодо джерела цих коштів, – наголосив він. – Виходить, що кошти вилучаються у тих, хто їх заробляє, і віддаються тим, хто їх колись втратив». Потім слово взяв керівник управління стратегічних розробок апарату Ради національної безпеки і оборони України, кандидат філософських наук, професор Віктор Циганов, який представив своє дослідження «Соціальна безпека і національна еліта». «Для сучасної української еліти характерні неспроможність до мінімального загальнодержавного передбачення та відсутність політичної волі. Вона (сучасна українська еліта. – Ред.) досягла успіху тільки у двох напрямах – придушення політичних опонентів та використання державних активів і державного майна у своїх особистих і групових цілях. Проте останнє важко назвати ефективним керівництвом країною, яке за визначенням передбачає пріоритет загальнонаціональних цілей над особистими», – зауважив доповідач. З його слів, в умовах України той, у кого є актив більш ніж $1 млн, є соціально небезпечним. «Кожен народ заслуговує ту еліту, на яку він погоджується», – підсумував свій виступ пан Циганов. У своїй доповіді дійсний член (академік) Академії правових наук України, член-кореспондент Академії педагогічних наук, доктор юридичних наук, професор Михайло Костицький провів філософсько-психологічний аналіз трансформації форм державного правління в Україні. «В українській історії є приклади, коли Українська держава була і монархією, і республікою, коли її можна було трактувати як самодержавну, автократичну, олігархічну, охлократичну, демократичну, – наголосив доповідач. – За останні неповні два десятиліття ми пройшли еволюцію від радянської республіки через парламентську, президентську, президентсько-парламентську до парламентсько-президентської (останні дві форми трактуються як змішані)». «Держава та право в сучасній Україні: сутнісні та формальні ознаки» – такою була тема виступу доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України Анатолія Колодія. Безумовно, як він підкреслив, останні події, пов’язані із позачерговими виборами народних депутатів та столичного мера, діяльністю Верховної Ради, Конституційного Суду, Центральної виборчої комісії, продемонстрували верховенство політики і політичних інтересів та ігнорування принципу верховенства права. Після пленарного засідання молоді правники – слухачі і студенти навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання КНУВС – у семи секціях представляли свої наукові доробки. Теми, які обговорювалася у кожній із семи аудиторій, охоплювали широкий спектр проблем сучасної правової системи України, як-от: «Актуальні питання сучасного державотворення в Україні», «Правова реформа в Україні», «Правовідносини у сучасних умовах розвитку України», «Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України», «Проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України», «Публічна адміністрація і правоохоронна діяльність», «Соціально-психологічні та кримінологічні аспекти в діяльності органів внутрішніх справ у сучасних умовах». Коментар фахівців  Проректор КНУВС, д.ю.н., професор, Заслужений юрист України, полковник міліції
Володимир КУЗЬМІЧОВ
: – У процесі свого розвитку законодавство незалежної України формувалось за принципом безсистемності. Тому на сьогодні найбільш нагальною й актуальною проблемою розбудови державності має стати конституційна реформа, яка дозволить завершити багато інших доленосних і першочергових реформ. Різні політичні сили в Україні мають широку гаму уявлень щодо необхідних змін і способу зміцнення Конституції, але однозначним і провідним має бути принцип, за яким зміни здійснюються тільки в конституційний спосіб, є легітимними та законними. На мій погляд, у доповненнях до чинної Конституції необхідно обґрунтувати повноваження президента, посилити повноваження парламенту як представницької і законодавчої влади, чітко визначити механізм реального функціонування, щоб запобігти давньому недоліку української влади – тенденції до її монополізації. Ядром же конституційних змін повинні стати загальноукраїнські, європейські та світові цінності, позаяк норми права, особливо ті, які мають найвищу юридичну силу, можуть претендувати на статус правових, конституційних лише тоді, коли вони пройшли відбір історією. Крім того, запобігти недолікам правотворчості допомогли б такі заходи, як активізація досліджень організаційно-правової природи правотворчого процесу, моніторинг і наукова експертиза законодавства, визначення чітких критеріїв правових актів, виявлення типових законотворчих і правозастосовчих помилок, формування дієвих засобів їх подолання, а також розробка та прийняття ЗУ «Про джерела права в Україні». Державі, як ніколи, потрібні: новий правовий підхід, новий юридичний світогляд та нова правова ідеологія. Голова громадської правозахисної організації «Суспільна амністія», доктор політичних наук, професор
Сергій ТЕЛЕШУН
: – За останні роки українське конституційне право і конституційно-правова практика в царині державного будівництва переживають період складного, але цікавого розвитку. Національне правове поле насичується величезною кількістю нормативно-правових актів, які по-новому регулюють досить широке коло фундаментальних суспільних відносин, що стосуються однаковою мірою особистості, суспільства і держави, проте вступають між собою у жорсткі політико-правові суперечності. А у судах загальної юрисдикції збільшується кількість правових суперечок, в основі яких – конституційно-правові норми. А це, своєю чергою, вимагає запровадження таких норм відповідальності, які могли б ефективно виконувати профілактичну, правовідновлювальну і каральну функції з метою недопущення конституційно-правових порушень. Тому останнім часом більшість вчених-правознавців, фахівців у галузі політичних наук доходять висновку про існування конституційної відповідальності як окремого виду юридичної відповідальності, метою якої є безпосередня охорона конституційно-правових засад суспільних відносин. При цьому особливою є вимога до забезпечення конституційної законності у діяльності державних органів. З приводу цього виникає гостра необхідність у прийнятті окремих конституційних норм, наприклад, ЗУ «Про конституційно-правову відповідальність органів державної влади», «Про конституційно-правову відповідальність народних депутатів» тощо, які б розкривали і регламентували функціонування конституційно-правових механізмів і запобігали конституційним правопорушенням у діяльності органів державної влади України. Дійсний член АПрНУ, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, д.ю.н., професор
Михайло КОСТИЦЬКИЙ: – Ментальності і світоглядній позиції кожного народу відповідають такі характеристики держави, яку він творить: державний устрій, форма правління і політичний режим. Тож суттєвим є запитання: яка форма правління в державі є іманентною українському народному духу? З огляду на історичні традиції та соціальну психологію нашого народу для нас автентичною мала б бути парламентська республіка із розвинутим і сильним місцевим самоврядуванням. Однак на перехідний період, коли необхідними є концентрація зусиль народу, громадянського суспільства на державному переборюванні економічних і політичних проблем, бажаною, а, можливо, необхідною є президентська чи президентсько-парламентська форма правління. Звісно, за будь-яким президентом як дзеркало стоять певні політичні та фінансово-економічні сили. У зв’язку із цим є небезпека, що за президентської форми правління одна група домінуватиме над іншою і, можливо, над певним національним інтересом. Однак, на мій погляд, краще хай буде не дуже досконала стабільність на чолі з президентом, аніж постійна дестабілізація та безкінечна боротьба. Доцільно поставити запитання, а чи ми вже пройшли перехідний період? Якщо так, то конституційна реформа 2004 р. доцільна, і нам слід рухатися до парламентської республіки. Якщо ні, треба визначити, що вказана конституційна реформа була передчасна, і тоді на якийсь час повернутися до «старої» форми правління – президентсько-парламентської республіки. На сьогодні необхідна «тверда» Конституція із чіткою вертикаллю влади. Помилкою, на мою думку, є положення чинної Конституції України, що парламент може змінювати Основний Закон. Це є абсурдом з погляду чистоти розподілу влади. Професор, д.ю.н., Заслужений юрист України
Анатолій КОЛОДІЙ
: – За сутнісними ознаками Україна є демократичною, соціальною та правовою державою, що й зафіксовано в ст. 1 Конституції. Проте ці ознаки є скоріше ідеалами, ніж конкретними характеристиками сучасної України або ж навіть головними напрямами її розвитку, адже демократія – форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що грунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства. До речі, навіть загального погляду на сучасну соціально-економічну ситуацію в Україні достатньо, щоб переконатися у відсутності у ній ознак соціальної держави. Навпаки у сучасній Україні відсутня послідовна та виважена державна програма (концепція) соціального розвитку, соціальної політики, незалежної від будь-якої влади, політичних сил, що нею володіють. За формою територіального устрою Україна є унітарною державою, що і передбачене ч. 2 ст. 2 та розділом IX «Територіальний устрій України» Конституції. Проте у складі унітарної України є Автономна Республіка Крим, яка визнається тільки територіальною автономією. У зв’язку з цим необхідно більш чітко визначити її статус, а також статус Ради міністрів АРК, республіканських міністерств та комітетів, особливо у частині їх співвідношення із загальнодержавними органами виконавчої влади. Загалом Україні вже давно пора прийняти окремий законодавчий акт про територіальний устрій, у якому чітко визначити систему територіального устрою, а також статус її елементів. До того ж слід прийняти окремий закон про статус м. Севастополь, оскільки ч. 3 ст. 133 Конституції України прямо передбачає, що міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Отже, Україна на сучасному етапі переживає досить складний процес формування держави та права, який має знайти своє наукове обґрунтування та нормативне закріплення. Він не може бути беззмістовним та офіційно формально не вираженим.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________