Розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації

Приватизація, тобто відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, яке належить АР Крим, комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, котрі можуть бути покупцями відповідно до закону, тривалий час перебуває у центрі уваги українського суспільства, що пов’язується з неабиякою роллю роздержавлення в реформуванні економіки, а також із зосередженням навколо об’єктів приватизації цілої низки різноманітних фінансових та політичних інтересів. Нормативне регулювання Приватизація державного та комунального майна (за виключенням об’єктів державного земельного і житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету) здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема:

• Державної програми приватизації, яка згідно зі ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. розробляється Фондом державного майна України і затверджується законом та відповідними регіональними програмами;
• ЗУ «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. (з подальшими змінами і доповненнями (далі – Закон);
• ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р. з подальшими змінами і доповненнями;
• ЗУ «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» від 14 вересня 2000 р.;
• ЗУ «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р.;
• ГК України та ЦК України від 16 січня 2003 р.;
• постанови КМУ від 18 січня 2001 р. № 32 «Про затвердження Порядку повернення у державну власність об’єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об’єктів», а також низкою інших законів та нормативно-правових актів.

Інші нормативно-правові акти з питань приватизації, зокрема видані ФДМУ, застосовуються у вирішенні пов’язаних із приватизацією спорів, якщо вони відповідають вимогам названих законів. До відносин приватизації застосовується законодавство, чинне на момент виникнення цих відносин. Підвідомчість та підсудність Визначаючи підвідомчість та підсудність спору, пов’язаного з приватизацією державного та комунального майна, зокрема розірванням договору купівлі-продажу, господарський суд повинен виходити з вимог ст.ст. 1, 2 та усіх статей розділу ІІІ ГПКУ. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб’єктами господарської діяльності, а також спори, пов’язані з: приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), зокрема, спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації. Як наголошується у п. 13 Рекомендацій Президії ВГСУ від 27 червня 2007 р., з огляду на зміни і доповнення, внесені до ГПКУ згідно з ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15 грудня 2006 р. (ч. 2 ст. 1 та ст. 12), справи у спорах, пов’язаних з приватизацією державного майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), підвідомчі господарським судам і в тому разі якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Судова практика: проблемні питання Статистичний аналіз справ Господарського суду АРК у спорах про розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації свідчить, що кількість таких справ у 2007 р. дещо збільшилась і нині становить 16 справ. У 2006 р. їх, приміром, було 11. При цьому торік намітилася тенденція до збільшення кількості спорів, щодо яких не приймаються рішення по суті спору, а провадження у справі припиняється на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80, п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПКУ (чотири справи). Так, у господарській справі № 2-13/9016.1-2007 ухвалою Господарського суду АР Крим від 16 серпня 2007 р. було затверджено мирову угоду, укладену між ФДМУ та ТОВ «Міжнародна авіакомпанія «Крим» (м. Сімферополь, аеропорт «Центральний») від 13 липня 2007 р. щодо згоди не розривати договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державної авіакомпанії «Крим», зареєстрований за № 7721 від 17 червня 2002 р., та припинено провадження у справі. У судовій практиці також існує частина спорів, пов’язана з невиконанням покупцем об’єкта приватизації зобов’язань стосовно своєчасного завершення будівництва об’єктів незавершеного будівництва, що обумовлюється «неспішними» діями органів місцевого самоврядування стосовно надання відповідних дозволів, оформлення документації щодо земельної ділянки, здійснення будівництва тощо. Прикладом може слугувати справа № 2-13/655-2007 за позовом Фонду майна АР Крим до ТОВ «Каравела» про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення штрафу за невиконання умов договору та про повернення об’єкта незавершеного будівництва (та низка інших справ). Місцевий суд позов задовольнив. Проте апеляційна інстанція встановила відсутність вини з боку відповідача щодо невиконання п. 5.1 договору № 9577, оскільки ТОВ «Каравела» робило все необхідне для виконання згаданого пункту договору, а тому абсолютно відсутні підстави для розірвання договору купівлі-продажу на підставі ст. 651 ЦК України. У зв’язку з цим рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. У разі задоволення позову про розірвання договору купівлі-продажу об’єктів приватизації проблемні питання виникають у процесі виконання судового рішення. Вони пов’язані з механізмом та джерелами повернення покупцю об’єкта приватизації коштів, адже з огляду на абз. 3 п. 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. у разі розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації у зв’язку з невиконанням їх умов або визнанням їх недійсними в судовому порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об’єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів, отриманих від повторного продажу цих об’єктів у порядку, встановленому Фондом. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства Серед проблемних питань, які потребують законодавчого вирішення, на наш погляд, слід виокремити такі:

• визначення статусу та створення належного правового підґрунтя для діяльності ФДМУ (парадоксальною є ситуація, коли державне відомство керується Тимчасовим положенням зразка 1992 р.) та Фонду майна АР Крим;
• чітке визначення гарантій та механізмів реалізації прав та обов’язків як покупців об’єктів приватизації, так і відповідного органу приватизації у процесі здійснення контролю за виконанням умов договору;
• вдосконалення механізму та джерел повернення покупцю об’єкта приватизації коштів, сплачених ним за придбаний у процесі приватизації об’єкт у разі розірвання договору або визнання його недійсним.