Всі рубрики


Важкий шлях до виконання рішень Євросуду

Важливим етапом у розгляді справи Європейським Судом з прав людини (далі – Суд, ЄСПЛ) є безпосереднє виконання рішення Суду країною-відповідачем. Згідно із загальним принципом, сформульованим Судом у своєму рішенні у справі «Маркс проти Бельгії» у 1979 р., Суд залишає за державою свободу у виборі засобів, які необхідно використати для виконання нею своїх зобов’язань відповідно до ст. 53 Конвенції з прав людини. Належне виконання рішення Суду згідно із ст. 54 Конвенції з прав людини контролюється Комітетом міністрів Ради Європи. Належне виконання рішення Євросуду Як правило, кожне рішення Суду, в якому констатується порушення положень Конвенції, зобов’язує державу забезпечити належне справедливе відшкодування заявнику його витрат. У більшості випадків мається на увазі відшкодування матеріальних або/та моральних збитків, а також відшкодування гонорару адвокатові та інших супутніх витрат. Лише впродовж 2000-2001 рр. Кабміну України комуніковано загалом 39 звернень, що перебували на розгляді у Суді. Щодо більшості з них уряд вжив дії, спрямовані на врегулювання конфліктної ситуації та поновлення порушених прав у тих випадках, коли уряд з великою ймовірністю міг прогнозувати винесення негативного рішення проти України. Таким чином, попередньо врегульовано низку справ, пов’язаних із невиконанням рішень національних судів щодо виплати заборгованості із заробітних плат, пенсій тощо. У цих випадках обов’язок Комітету міністрів РЄ полягає в тому, щоб пересвідчитися, чи здійснене матеріальне відшкодування, присуджене заявнику в повному обсязі Судом. За результатами вивчення кожного конкретного судового рішення і відповідно до стану його подальшого виконання країною Комітет міністрів приймає резолюцію, де містяться рекомендації, спрямовані на якнайповніше виконання державою рішення Суду. Комітет міністрів може вимагати від держави також вжиття заходів загального характеру, якщо необхідність цього випливає з рішення Суду. До таких заходів загального впливу належать: пропозиція змінити національне законодавство чи адміністративну практику, яка призвела до порушення прав людини; публікація рішення Суду та ознайомлення з ним громадськості; розповсюдження листів, циркулярів міністерств та відомств з метою зміни адміністративної практики тощо. Якщо з 1997 по 2004 р. Суд виніс 23 рішення щодо України, то лише за 2005 р. постановлено 120 рішень у справах проти України, з яких у 119-ти було констатовано порушення Україною положень Конвенції. За І квартал 2006 р. Суд направив для висловлення позиції держави 97 нових справ. Загалом на розгляді в Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ (який раніше називався Уповноваженим у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини) постійно перебуває близько 400 справ. У більшості з цих справ з високою ймовірністю буде визнано порушення. Історія прийняття Закону про ЄСПЛ Як зазначає відомий адвокат та директор Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України Ірина Шевчук, існуючі в Україні системні проблеми як у законодавстві, так і в правозастосовчій практиці, обумовлюватимуть тенденцію постійного збільшення кількості рішень, що виноситимуться Судом стосовно України. У зв’язку з цим кілька років тому з’явилася нагальна потреба врегулювати питання, пов’язані з виконанням рішень Суду, в окремому ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», що мав би на меті врегулювати особливості виконання рішень Суду в частині стягнення з держави сум, присуджених судом, законодавчого закріплення процедури вжиття заходів загального та індивідуального характеру. Отже, у 2006 р. такий закон був прийнятий. Зазначений нормативно-правовий акт зафіксував на законодавчому рівні систему інституційних та процедурних механізмів виконання рішень Суду та запобігання новим порушенням Конвенції, створив базис для ефективного дотримання міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав людини. Доречним буде згадати складну історію прийняття цього важливого Закону, зобов’язання щодо прийняття якого надала ВР України 17 липня 1997 р.,  ратифікувавши Конвенцію про захист прав та основних свобод людини. Перший варіант законопроекту «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини» парламент прийняв 11 липня 2001 р. за законодавчої ініціативи народного депутата України Сергія Головатого. Президент 4 серпня того ж року повернув цей Закон зі своїми пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. 29 листопада 2001 р. парламент після повторного розгляду знову прийняв зазначений законопроект, повністю урахувавши у ньому всі пропозиції Президента. До речі, за прийняття Закону проголосував 341 народний депутат, тобто більше двох третин від конституційного складу ВР. Однак глава держави не підписав його, і 28 грудня 2001 р. повернув зі своїми новими пропозиціями для повторного розгляду. Якщо перші його пропозиції стосувалися лише внесення до Закону окремих поправок, то другими пропонувалося Закон, прийнятий 29 листопада 2001 р., відхилити взагалі. Між тим, відповідно до ч. 4 ст. 94 Конституції України, якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий ВР не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Крім того, згідно з роз’ясненням, наданим КСУ, у п. 4 Рішення від 7 липня 1998 р. у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин 2 та 3 ст. 84 та частин 2 та 4 ст. 94 Конституції України, у разі прийняття ВР закону після повторного розгляду з урахуванням повністю пропозицій Президента, без внесення інших змін, глава держави зобов’язаний підписати його та офіційно оприлюднити у десятиденний строк. Недотримання Президентом імперативних положень Основного Закону є, на наш погляд, абсолютно неприпустимим, особливо у питаннях прийняття таких важливих нормативно-правових актів, які певним чином формують правовий авторитет нашої держави на міжнародній арені, віддзеркалюють правову та політичну культуру української держави та виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань. Проте 22 серпня 2002 р. Президент знову надіслав до ВР пропозиції відхилити Закон, стверджуючи, що підставою повернення є внесення ВР змін до ст.ст. 4, 8, 9, 10 та 13. Глава держави зазначав, що такі зміни не були передбачені його пропозиціями, тому відповідно до Рішення КСУ від 7 липня 1998 р. це дає йому право повернути Закон для нового розгляду ВР. На наш погляд, такі твердження Президента є юридично безпідставними, оскільки всі названі главою держави «зміни» були лише стилістичними уточненнями, які обумовлені вимогами законопроектної техніки і правилами української граматики. Так, у ст.ст. 4 та 9 не зазнала змін назва «Постійне представництво України при Раді Європи»; у ст. 8 – слово «розповсюджується» було замінено синонімом «поширюється»; у ч. 4 ст. 10 – згідно з правилами граматики після лапок було поставлено кому; текст ст. 13 викладений у редакції, яку запропонував Президент. Таким чином, подібні правки не можуть вважатися додатковими змінами, про які йдеться у згаданому Рішенні КСУ. На жаль, процедура явного затягування прийняття важливого нормативно-правового акта тривала упродовж кількох років та добігла свого кінця лише 23 лютого 2006 р., коли парламент, урешті-решт, прийняв багатостраждальний ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». Сучасний стан На сьогодні виконання рішень Суду в частині виплати коштів, присуджених рішеннями Суду, не викликає особливих проблем. Здебільшого кошти сплачуються вчасно (суми сплачується заявникам як справедлива сатисфакція у випадках констатації Судом порушення Україною її зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї). Також рішення міжнародної судової установи є підставою для порушення касаційного провадження у справі за винятковими обставинами, що передбачено ЦПКУ та ГПКУ, КПКУ, а також КАСУ. Більше того, у п. 3 ст. 10 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачається можливість таких заходів: повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; повторного розгляду справи адміністративним органом, тобто без потреби опосередковувати його рішенням суду. Крім того, Секретаріат Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ письмово роз’яснює заявникам їх право звернення до відповідного суду за переглядом рішення національного суду на підставі рішення Суду. Переклади всіх остаточних рішень Суду щодо України публікуються в «Офіційному віснику України», а також розміщуються на офіційному сайті Міністерства юстиції. Крім того, після набуття чинності ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» стислий виклад рішення Суду публікується в газеті «Урядовий кур’єр» – офіційному виданні уряду України. Цей само стислий виклад протягом трьох днів розсилається усім державним органам та зацікавленим особам, при цьому до нього додається копія оригінального тексту. Крім того, практика Суду як щодо України, так і стосовно інших держав систематично публікується у спеціалізованому журналі «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі», що видається Українською правничою фундацією. Окремі рішення та тематичні збірки також перекладаються українською мовою та друкуються іншими неурядовими організаціями. Рішення ЄСПЛ складають важливі прецеденти і для національних судів. Рішення у справі «Кайсин та інші проти України» стало першим рішенням по суті, яке було прийнято Судом щодо порушень прав громадян України. Симптоматично, що воно стосується нагальної проблеми України – невиконання судових рішень. На думку Уповноваженого з прав людини, вже сам факт того, що ЄСПЛ розглядає невиконання судового рішення як порушення ст. 6 Конвенції з прав людини, має стати попередженням для України. Якщо найближчим часом у цій сфері не відбудуться якісні зміни на краще, Україну очікує лавина позовів до Суду, що зумовить значні матеріальні витрати для держави. Адже, крім заборгованих коштів, держава змушена буде компенсувати судові витрати і, ймовірно, моральну шкоду. Експерти відзначають необхідність більш широкої просвітницької роботи, спрямованої на підвищення рівня правової культури громадян України щодо використання механізмів захисту прав і свобод людини, передбачених Конвенцією. Провідна роль у цьому має належати Міністерству юстиції України. Важливим лишається і питання підвищення рівня правової свідомості українських правників, зокрема, суддів та адвокатів. З цією метою доцільно узагальнити практику та прийняти спеціальну постанову Пленуму ВСУ.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________