Інвестиційний бодігард

Під час переходу до нової системи ринкових відносин в Україні склалася непроста політична й економічна ситуація. Аби завершити процес реформування економіки, потрібно по-новому подивитися на власні можливості, особливо можливості вітчизняної економіки, яка потерпає від недофінансування. У цій ситуації стає актуальним залучення прямих іноземних інвестиціій і створення спільних підприємств. Інвестиційний клімат в Україні має бути набагато кращим, водночас спостерігається тенденція до зростання кількості інвестицій. Що ж заважає іноземному інвестору, чи достатні в Україні гарантії захисту прав інвестора, що очікує на економіку країни після її входження до СОТ? Ці та інші запитання стали приводом для зустрічі із завідувачем кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету ім. Івана Франка Володимиром КОССАКОМ. – Пане Володимире, чи є достатніми, на ваш погляд, гарантії захисту як іноземних інвестицій взагалі, так й іноземного інвестора зокрема? – У країнах, які мають спеціальне законодавство про іноземні інвестиції, передбачені положення щодо державно-правових гарантій захисту іноземних інвестицій. У цьому аспекті не є виключенням законодавство України. Правові гарантії захисту іноземних інвестицій в інвестиційному законодавстві поділяються на гарантії від зміни законодавства; гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб; компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу доходів, прибутків та інших сум у зв’язку з іноземними інвестиціями. Під гарантією стабільності законодавства розуміють, що у разі погіршення умов інвестування до іноземних інвестицій буде застосовуватися законодавство, яке діяло на момент вкладення інвестицій. Ця категорія стосується безпосередньо законодавства про іноземні інвестиції. Водночас умови здійснення іноземних інвестицій залежать не лише від положень, встановлених у нормативній базі про іноземні інвестиції. Норми, які регулюють порядок здійснення іноземних інвестицій, містяться в законодавстві про оподаткування, антимонопольному законодавстві, нормативній базі про підприємництво тощо. Становлення інституту державно-правових гарантій починається з 1991 р., коли Україна проголосила політику відкритих дверей в економіці. Були прийняті закони України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність» тощо. У цих законах декларувались принципи державної політики щодо іноземної інвестиції. Зазначеними законами проголошувалися загальні принципи, але не визначалися конкретні методи і механізми захисту іноземних інвестицій в Україні. Прийнятий у 1992 р. ЗУ «Про іноземні інвестиції» був першою спробою на законодавчому рівні заповнити цю прогалину. У названому Законі детально регламентовані і закріплені державні гарантії захисту інвестицій як об’єкта права власності, а також гарантії захисту інвестицій як джерела одержання прибутку іноземними інвесторами. – Тобто питання державно-правових гарантій захисту іноземних інвестицій лишається актуальним і надалі як з правового, так і з економічного погляду, а ключовим у цьому сенсі є поняття «спеціальне законодавство»... – Так, у ст. 9 ЗУ «Про іноземні інвестиції», яка має назву «Гарантії від зміни законодавства», йшлося про спеціальне законодавство України стосовно іноземних інвестицій, що змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначених у названому Законі. В свою чергу Декретом Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» започатковано новий період державної політики у сфері іноземних інвестицій, який пов’язувався з посиленням тенденцій державного регулювання. Названий Декрет не містив категоричної відмови від державно-правових гарантій, проголошених ЗУ «Про іноземні інвестиції», але низка статей Декрету мала зовсім інше значення, ніж аналогічні статті попереднього акта законодавства. Зокрема, гарантії стабільності умов інвестиційної діяльності замінені на гарантії дотримання положень, які містяться лише в одному з розділів Декрету (другому). І нарешті у ЗУ «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. теж міститься розділ ІІ «Державні гарантії захисту іноземних інвестицій». Отже, з 1992 до 1996 р. у сфері регулювання інвестиційних відносин за участю іноземних інвесторів було прийнято три акти законодавства, які містили різні правові та економічні підходи до залучення іноземних інвестицій. Проте у всіх згаданих актах передбачено державно-правові гарантії у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції. Водночас відбулася зміна формулювань щодо державно-правових гарантій стабільності законодавства. Склалася ситуація, за якої іноземному інвестору, який здійснив інвестицію в період дії відповідного акта законодавства про іноземні інвестиції, декларувалася, з-поміж інших, гарантія стабільності законодавства про іноземні інвестиції. Якщо у разі подальшої зміни спеціального законодавства про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій (у ЗУ «Про іноземні інвестиції» — умови захисту іноземних інвестицій), то протягом 10 років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора повинні застосовуватися державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в актах законодавства про іноземні інвестиції, які були чинними на момент здійснення інвестицій. – Але ж держава не може виступати гарантом одержання державним інвестором прибутку... – Однак якщо держава змінила умови здійснення іноземних інвестицій, вона повинна забезпечити на вимогу іноземного інвестора застосування законодавства, чинного на момент вкладення капіталу. Інакше порушуватимуться державно-правові гарантії стабільності законодавства, що регламентує захист іноземних інвестицій. Насправді суперечливі підходи, закладені в нинішній інвестиційній політиці, послужили підставою розгляду судами України спорів, пов’язаних з вимогами дотримання інвестиційного режиму, який діє на момент внесення іноземної інвестиції. Перші судові справи слухалися з початку 1994 р. саме після набрання чинності Декретом Кабміну «Про режим іноземного інвестування». Ситуація ускладнилася тим, що нині ЗУ «Про іноземні інвестиції» та Декрет «Про режим іноземного інвестування» втратили чинність. Йдеться лише про те, чи зберігається державно-правові гарантії протягом десяти років для іноземних інвестицій, які здійснені на момент чинності згаданих нормативних актів. Вирішуючи зазначені спори, загальні суди керувалися чинним на момент здійснення іноземних інвестицій законодавством. Останнє було цілком обгрунтованим, оскільки, наприклад, у ЗУ «Про іноземні інвестиції» йшлося про застосування протягом десяти років до умов захисту іноземних інвестицій спеціального законодавства, чинного на момент внесення інвестиції. Тому іноземні інвестори вимагають дотримання того інвестиційного режиму, який діяв на момент реєстрації іноземної інвестиції. – Тобто держава, змінивши черговим спеціальним законодавством про іноземні інвестиції умови захисту іноземних інвестицій, підтверджувала свої гарантії, надані стосовно тих інвестицій, які були внесені до цих змін? – Саме так. Проте така невизначена ситуація існувала до ухвалення ЗУ «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 р. У преамбулі названого Закону підкреслювалося, що він спрямований на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України. Таким чином, цей Закон задекларував національний режим іноземного інвестування і розв’язав проблему законодавчого розуміння спеціального законодавства про іноземні інвестиції. – Які головні перешкоди постають на шляху інвестиційних потоків у нашу державу? – Перешкоди на шляху інвестицій можна диференціювати на об’єктивні та суб’єктивні. До перших належить відсутність чіткої стратегії інвестиційної політики. Це проявляється в частих змінах правових засад здійснення інвестицій, різних трактуваннях державно-правових гарантій захисту інвестицій, підходів до приватизаційних процесів. У поєднанні з суб’єктивними чинниками: бюрократичні перепони, відсутність об’єктивної інформації щодо інвестиційних об’єктів, велика кількість органів та установ, дотичних до реалізації інвестиційних проектів та часті зміни «правил гри» призводять до втрати інвестиційної привабливості України. Не сприяють також і курсові коливання та невизначеність режиму національної валюти – гривні. – Чи зміниться ситуація з іноземними інвестиціями на краще у зв’язку з приєднанням України до СОТ? – Вступ України до СОТ є позитивним явищем. Адже це організація світового рівня, учасниками якої є практично всі економічно розвинуті країни. Членство в СОТ покладає на країну – учасника зобов’язання привести відповідне національне законодавство у відповідність із вимогами названої міжнародної організації. Це дозволить у майбутньому створити стабільну нормативну та економічну основу для становлення ринкового господарського механізму, інтегрованого в європейську та світову співдружність. Членство в СОТ буде певною гарантією щодо непродуманих підходів і частих змін в експортно-імпортній політиці країни. Своєю чергою, конкуренційні заходи будуть важливим стимулом для національної економіки. Звичайно, впровадження регулятивів СОТ повинно здійснюватися з урахуванням національних інтересів. Проте для інвестиційної сфери загалом вступ до СОТ слід оцінювати позитивно. – Як ви вважаєте, проблема невідповідності ЦК та ГК спричинює труднощі в діяльності інвестора? – Дублювання і суперечливість окремих положень ЦК і ГК є предметом критичного аналізу в багатьох публікаціях. Проблема закладена ще під час затвердження названих кодексів. Стосовно регулювання інвестиційної діяльності питання невідповідності окремих положень можливо не стоїть так гостро, як в інших галузях правового регулювання, оскільки ГК трансформував більшість положень спеціальних ЗУ «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування». Водночас у ГК містяться невідповідності з названими законами. Певні розбіжності в ЦК і ГК стосуються також організаційно-правових форм здійснення інвестицій, а саме: господарських товариств, договорів інвестиційного характеру тощо. – Ваша думка щодо необхідності запровадження вільних економічних зон та зон пріоритетного розвитку. Чи потрібні вони? – Світовий досвід застосування ВЕЗ засвідчив, що ВЕЗ є ефективним засобом швидкого економічного розвитку окремих регіонів. З огляду на різноманітність видів ВЕЗ увага має акцентуватися насамперед на створенні ВЕЗ виробничо-прмислового характеру, технополісів. Досвід України, зокрема, створення ВЕЗ курортно-рекреаційного характеру «Курортополіс Трускавець», виробничого ВЕЗ «Яворів» тощо засвідчив, що ВЕЗ може акумулювати значні інвестиційні кошти з метою розвитку відповідної інфраструктури, створення нової виробничої бази. Особливо останнє актуальне у разі переорієнтації виробництва у певному регіоні, як це мало місце в Яворівському районі після припинення діяльності ВО «Сірка». З подібними проблемами зіткнулися й інші постсоціалістичні країни, наприклад, у Польщі після припинення функціонування авіазаводу в м. Мелец несприятливі економічні та соціальні наслідки вдалось також пом’якшити за допомогою створення ВЕЗ. Водночас створення ВЕЗ повинно бути економічно обґрунтованим і актуальним лише для окремих об’єктивно-економічно відсталих регіонів як тимчасове явище з метою залучення інвестицій та інтенсифікації розвитку продуктивних сил. – Як, на ваш погляд, вести бізнес з іноземним партнером? – Швидкий перехід до ринкової економіки неможливо здійснити без залучення іноземних інвестицій. Це обумовлює потребу в співпраці з іноземним партнером. Нині українські учасники господарської діяльності співпрацюють з іноземними інвесторами в різноманітних організаційно-правових формах. Найчастіше це створення підприємств з іноземними інвесторами, спільна інвестиційна діяльність на підставі інвестиційних договорів, концесії. Це зумовлює багатоаспектні контакти з іноземним партнером як на переддоговірній стадії, так і в процесі спільної інвестиційної діяльності. Для успішного провадження останньої необхідні добрі знання економічної ситуації в країні та нормативної бази. Слід з’ясувати тривалість діяльності іноземного партнера в передбачуваній сфері виробництва товарів, наданні послуг або виконанні робіт у своїй країні. Величина статутного капіталу дозволить визначитися з розміром інвестицій патентного іноземного інвестора. З іноземним інвестором доцільно погодити умови спільної інвестиційної діяльності, особливо розподіл непередбачуваних витрат і доходу, підстави припинення інвестиційної діяльності. Інформаційна обізнаність партнерів про засади спільної інвестиційної діяльності, чітко погоджені форма та умови її здійснення є запорукою ефективної співпраці українського учасника зовнішньоекономічної діяльності та іноземного партнера.  Розмову вів Микола ЛАРІН
«Правовий тиждень»