Взяття під варту: теорія та практика Проблемні питання обмеження свободи на досудових стадіях процесу стали темою обговорення учасників конференції, що проходила 19 червня ц.р. у м. Києві в приміщенні Академії правових наук України. Захід проходив у рамках Українсько-швейцарського проекту, виконавцем якого є міжнародний фонд «Центр суддівських студій» за партнерства Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України.
Міністерство юстиції України визначило реформування кримінальної юстиції одним із пріоритетів своєї діяльності. В цьому переконував присутніх перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук. «Я за своєю посадою є відповідальним у Мін’юсті за цей напрям», – повідомив він. З його слів, проблема приведення принципів існування пенітенціарної системи до європейських стандартів назріла вже давно. Низка положень чинного законодавства, які регулюють питання обрання запобіжного заходу для підозрюваного, захисту прав осіб, які визнані потерпілими, механізму громадського контролю потребують суттєвого доопрацювання. «У Міністерстві юстиції України триває робота над законопроектом щодо цієї сфери», – зазначив пан Корнійчук.
Судді, які розглядають кримінальні справи, також висловили своє невдоволення недостатнім законодавчим урегулюванням затримання та взяття під варту на досудових стадіях процесу. Так, голова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Микола Короткевич зазначив, що судді постійно стикаються з проблемами на стадіях судового контролю. «Законодавець, на жаль, чітко не врегулював ці питання», – зауважив він. Тому найвищий орган у системі судів загальної юрисдикції змушений досконально вивчати судову практику з кримінальних справ і видавати судам свої роз’яснення з багатьох питань кримінального процесу. Так, лишається актуальним запитання: в якому провадженні оскаржувати постанову слідчого – адміністративному чи кримінальному? «Верховний Суд України притримується позиції, що така постанова має оскаржуватися в порядку кримінального судочинства», – повідомив пан Короткевич. Щоправда, деякі судді на заході визнали, що існує низка постанов Пленуму ВСУ, які не лише не узгоджуються з нормами чинного законодавства, а й інколи суперечить їм.
На необхідності вдосконалення процедури взяття особи під варту зосередив увагу присутніх старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола Сірий. «Потребує законодавчого закріплення диференційний підхід до 72-годинного строку, який визначено в ст. 29 Конституції України. Тобто протягом 24 годин з моменту затримання особи має бути повідомлено прокурора, наступних 24 годин до суду має надійти подання про застосування запобіжного заходу і протягом останніх 24 годин суд має винести рішення по суті застосування взяття під варту, звільнення під заставу чи без застави», – переконаний він. З паном Сірим погодився й суддя ВСУ Станіслав Міщенко, який до того ж виділив проблему наявності права суду продовжити термін затримання особи до 10 чи 15 діб. Адже, з одного боку, Основний Закон встановлює один термін, а з іншого – цей термін може бути збільшений. І чи не є це невідповідністю Конституції України, в ст. 29 якої зазначено, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою?
«Унікальність» українського законодавства в цій галузі може призвести (інколи призводить) до того, що людина може триматися під вартою незаконно. «На практиці був один випадок, коли обвинуваченому перекваліфікували склад злочину, який він вчинив, на такий, що не передбачає як санкцію позбавлення волі. Однак особу продовжували утримувати під вартою», – розповів учасникам конференції суддя Апеляційного суду м. Києва Сергій Слинько. І це при тому, що відповідно до ст. 155 КПК України взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Щоправда, у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Проте у розказаному суддею випадку санкцією статті не передбачалося позбавлення волі.
Тобто, як бачимо, невирішених проблем у сфері тримання під вартою особи на досудових стадіях процесу вистачає. І, безумовно, ці проблеми відбиваються на загальному стані дотримання прав і свобод громадян України, яким Конституція України, до речі, гарантує невідчужуваність та непорушність.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|