Реформа адвокатури: народження в муках Проблема реформування адвокатури для України як для держави, котра прагне стати демократичною та правовою, є досить актуальною. ЗУ «Про адвокатуру», прийнятий ще у 1992 р., виконав свою місію у відновленні свободи адвокатської діяльності, розширенні прав адвокатів та забезпеченні громадян професійною юридичною допомогою. Проте подальша розбудова правової держави неможлива без посилення правозахисної діяльності цього інституту, підвищення його ролі у захисті прав і свобод людини.
З огляду на наведені міркування адвокатські об’єднання через суб’єктів права законодавчої ініціативи у різний час подали до парламенту цілу низку законопроектів щодо подальшої регламентації основних засад здійснення адвокатської професії. Мета цих законопроектів – створення професійного адвокатського об’єднання, поглиблення гарантій адвокатури щодо рівності з іншими елементами правової системи України, розширення прав адвокатів під час здійснення професійної діяльності, визначення обов’язків державних органів, інших організацій і установ незалежно від форм власності, їх посадових осіб у відносинах з адвокатурою.
Однак основною позицією, яка проходила червоною ниткою через усі проекти, було запровадження монополії адвокатів у питаннях надання правової допомоги при здійсненні кримінального, цивільного, адміністративного і господарського судочинства, повне невизнання «фахівців у галузі права» та створення незалежної і самоврядної адвокатської організації. Проте жодний із законопроектів не зазначав чітко, чи є членство в такому об’єднанні обов’язковим або добровільним. На наше переконання, саме ці два чинники були основоположними в неприйнятті парламентом впродовж уже багатьох років такого необхідного для суспільства Закону про адвокатуру. Наріжним каменем стало різне бачення не тільки авторами проектів, а й парламентаріями шляхів організації і регулювання професії адвоката та закріплення за адвокатами виключних повноважень на надання правової допомоги. Всі розуміють, що в українській адвокатурі існує низка проблем, котрі потребують термінового вирішення, і що штучне затягування прийняття нового закону може призвести до руйнації адвокатури, втім ніхто не хоче поступатися принципами.
Щодо монополії адвокатури на надання юридичної допомоги
Складно заперечувати, що у нас є серйозні прогалини між вимогами законодавства та реальними умовами. Однак існують основні чинники, що впливають на зміст і якість законодавчих актів, і їх слід брати до уваги, до того ж якщо це стосується конституційних приписів. Наслідки такої правової необачності очевидні: майже всі подані законопроекти про реформування адвокатури, в яких нехтувалися основні демократичні принципи, не знайшли свого логічного завершення.
Сьогодні у парламенті лишився тільки один законопроект про адвокатську діяльність, ініційований народним депутатом України Ю. Мірошниченком. Незважаючи на те що проект визначає сучасні реалії функціонування адвокатури, він неоднозначний в оцінках. Відгуки на нього, зокрема в засобах масової інформації, є приводом для предметної дискусії. Найбільше критики викликають пропозиції стосовно монополії адвокатури на надання юридичної допомоги та створення в Україні єдиної професійної асоціації адвокатів з обов’язковим членством.
З оцінкою переваг цього проекту першою виступила Спілка адвокатів України. На її переконання, «прийняття зазначеного проекту забезпечить реальні структурні, організаційно-правові, функціональні гарантії незалежності адвокатури, запровадить систему адвокатського самоврядування, уніфікує і зміцнить незалежні юридичні професії в межах самоврядного інституту адвокатури. Тільки адвокати мають право обирати і бути обраними до органів адвокатського самоврядування. Рішення з’їзду адвокатів України і Ради адвокатів є обов’язковими для виконання всіма адвокатами і об’єднаннями адвокатів України. Фахівці у галузі права, які є юристами без адвокатського свідоцтва, не можуть представляти підзахисних у кримінальних справах, оскільки не підлягають кваліфікаційним вимогам, правилам адвокатської етики та дисциплінарної відповідальності». Іншими словами, лише адвокат може діяти від імені клієнта, водночас всі інші мають допомагати адвокатові. Отже, на переконання Спілки адвокатів України, монополізація адвокатури, а також створення єдиної професійної Палати адвокатів, що передбачає законопроект, є не тільки життєпридатними в нашому суспільстві, вони відповідають європейському досвіду та Рекомендаціям РЄ «Про свободу здійснення професій адвоката».
Іншої позиції дотримується більшість адвокатських об’єднань та фахових правозахисників. Першою виявилася негативна реакція Асоціації адвокатів України, яка вважає, що створення Всеукраїнської палати адвокатів з обов’язковим членством у такому об’єднанні всіх адвокатів прямо суперечить ст. 36 Конституції України: «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Адвокатура має бути організованою, проте за власну організованість адвокати не повинні платити своєю незалежністю. Створення жорсткої владної вертикалі, що пропонує САУ, суперечить ст. 131 Конституції України та ставить під загрозу фундаментальний принцип побудови адвокатури. Саме на ці чинники звертають увагу і міжнародні норми, як-от: ст. 20 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., за якою «ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації»; пункти 23 і 24 «Основних положень про роль адвокатів», прийняті VIII Конгресом ООН із запобігання злочинам 1 серпня 1990 р., які передбачають, що «адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне об’єднання в асоціації та організації». Тож у разі прийняття цього законопроекту в існуючому вигляді виникне серйозна небезпека втрати адвокатами України незалежності, що, врешті решт, позначиться на виконанні адвокатурою її конституційних завдань, захисті прав і свобод людини, призведе до невластивої для адвокатури централізації та адміністрування, знищення її добровільності та самоврядності».
В унісон з цією позицією пролунала і думка Асоціації правників України.
Реформування з точки зору дотичних органів
Аналізуючи згадані позиції, можна дійти висновку, що кожна із адвокатських організацій прагне представити лише свою амбіційну систему самоврядування адвокатури з полярним протистоянням адвокатів та фахівців у галузі права, з об’єднанням всіх суб’єктів правових послуг під єдиною парасолькою уніфікованої адвокатської професії, завдаючи нищівного удару по її реформуванню, що призведе до ще більшої розбалансованості двох категорій суб’єктів надання правових послуг.
Власне бачення реформування системи адвокатури висловили й органи, що причетні до діяльності адвокатури. Так, ВГСУ вважає, що положення законопроекту, які обумовлюють необхідність обов’язкового членства адвокатів в органах адвокатського самоврядування, суперечать приписам ст. 36 Конституції України, положенням міжнародно-правових актів щодо права громадян, зокрема адвокатів, на вільне об’єднання в асоціації та організації. Членство адвокатів у адвокатській організації має бути побудовано не на примусі, а на стимулах, аби адвокати прагнули вступити до цієї організації. Іншими питаннями, що потребують більш обґрунтованого концептуального підходу, є спроба закріпити на законодавчому рівні виключне право здійснення правової допомоги тільки адвокатами. Така монополізація спричинить ситуацію, за якою інші фахівці у галузі права, які займаються юридичною практикою, не зможуть її надавати під час розгляду справ у судах.
На думку ВСУ, надання адвокатам виключних повноважень надавати правову допомогу з різних питань не узгоджується також із Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини, з практикою Європейського Суду з прав людини, а також із Рішенням КСУ від 16 листопада 2000 р. Зауваження щодо статусу адвокатури в нашій державі та намагання обмежити діяльність інших фахівців у галузі права, які за законом мають повноваження на надання юридичної допомоги, притаманні МВС України та Генпрокуратурі України.
Щодо відповідності законопроектів положенням Конституції
Динамічний розвиток законодавства не може відбуватися ізольовано від реалій правового та суспільного життя. Згідно із наведеними чинниками пріоритетним напрямом вдосконалення галузевого законодавства завжди є і буде відповідність положень будь-якого нормативно-правового акта Конституції України.
Згадуючи помилки попередніх законопроектів про адвокатуру, ми знову наступаємо на ті ж граблі. Системний аналіз дозволяє досить чітко вирізнити їх несучу конструкцію, замковим фундаментом якої є внутрішня суперечливість, правова неврегульованість, відрив від конституційного права. Ми отримуємо первозданний хаос у сфері зміцнення адвокатури. У цьому контексті не зовсім зрозуміло, для чого адвокатам-членам САУ висувати впродовж багатьох років ті ж аргументи, які через їх неконституційність так і лишаються непочутими законодавчою владою.
На сьогодні питання, чи дозволяється «іншому фахівцю в галузі права» в кримінальному процесі дихати вільно, дуже актуальне. Зважаючи на проект, ні. Особливої пікантності надає та обставина, що представники адвокатської спільноти разом з окремими зарубіжними експертами намагаються собі в угоду тлумачити положення ч. 2 ст. 59 Конституції України, відповідно до якої «для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура». З цього приводу КСУ своїм Рішенням від 16 листопада 2000 р. у справі про право вільного вибору захисника роз’яснив, що зазначене положення необхідно розглядати як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката. Це означає, що кожна особа може обрати захисника на власний розсуд. Такий стан речей не узгоджується і зі ст. 42 Конституції, відповідно до якої забезпечується захист конкуренції в підприємницькій діяльності, не допускається неправомірне обмеження конкуренції та зловживанням монопольним становищем на ринку.
Попри це, з-поміж представників адвокатської професії дедалі частіше лунають заклики про перегляд такого судового рішення, щоб не дати змоги юристам чи будь-яким особам надавати право діяти як захисник, якщо вони не відповідають вимогам, що висуваються до адвокатів. Складається таке враження, що готується правовий фундамент для запровадження тотального ревізування конституційних положень та рішень єдиного органу конституційної юрисдикції. Чи не простіше замість того, аби вкотре від усієї душі познущатися над Основним Законом, попробувати цивілізовано усунути ці прикрі прогалини і об’єднати свої зусилля для підготовки проекту нової редакції ЗУ «Про адвокатуру»?!
Задля справедливості слід визнати, що намагання адвокатських об’єднань підготувати новий проект, про що вони заявили у зверненні до керівництва парламенту, та обговорити його на регіональному рівні, взявши для цього черговий тайм-аут, – класична форма консерватизму, яка завжди стояла на заваді динамічного розвитку законодавства. Утім час покаже, чи зможе адвокатська професійна спільнота у визначений нею термін переглянути свої позиції і створити класичний закон про адвокатуру на довгі роки.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|