Сучасний погляд на «старі» проблеми кримінального процесу Останнім часом правники все частіше говорять про наболілі проблеми кримінального процесу, адже він безпосередньо пов’язаний з природними правами людини. Бездіяльність парламенту у розв’язанні цього питання, м’яко кажучи, дивує. Застосування задля вирішення долі людини Кримінально-процесуалього кодексу, що був затверджений в 1960 р., свідчать про безвідповідальність українського законодавця. Як результат – низка рішень Європейського Суду з прав людини, винесених проти України, в яких чітко зазначені факти порушення прав наших громадян. Але, на жаль, всі свої зусилля органи державної влади спрямовують не на вирішення нагальних питань, а на «косметичну реформу» кримінального судочинства.
Своїм баченням стану кримінального процесу та шляхів вирішення його недоліків поділився генеральний директор ЮФ «Салком», к.ю.н. Валерій ЛУКОМСЬКИЙ.
– Пане Валерію, згідно ст. 3 Кримінального кодексу законодавство України про кримінальну відповідальність ґрунтується, зокрема, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Наскільки ця норма втілена в життя в українських реаліях?
– Розглядати питання відповідності законодавства України про кримінальну відповідальність загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, на мою думку, слід ширше. Якщо суспільство й держава реально мають намір рухатися до Європейського Союзу, то очевидними стають і певні орієнтири. Нормативний елемент кримінально-правової системи ЄС включає в себе матеріальне кримінальне право, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче право. Тому потрібно уважніше вивчати загальноєвропейські кримінально-правові положення, не обмежуючись Європейською конвенцією про захист прав людини й основних свобод та іншими загальновідомими актами міжнародного права. Слід визначати тенденції розвитку кримінального права на підставі глибокого вивчення «шенгенського» права, люксембурзького та страсбурзького прецедентного права, інших нормативних інструментів ЄС щодо розвитку кримінального права.
Зміни в українському законодавстві про кримінальну відповідальність мають враховувати досвід ЄС, перш за все – у сфері захисту фінансово-економічної системи, екології, обороту наркотичних речовин.
– Чи є позитивною, на Вашу думку, практика заповнення «білих плям» в кримінальному законодавстві виданням відповідних постанов Пленумом Верховного Суду України?
– Постанови Пленуму Верховного Суду України традиційно відігравали й продовжують відігравати важливе значення у регулюванні кримінально-процесуальних відносин, що безпосередньо відображається на слідчій та судовій практиці. Це проявляється у двох основних напрямках.
По-перше, Верховний Суд України практично здійснює функції правотворчого характеру з метою належного забезпечення однакового застосування кримінального законодавства України. У фахівців з великим практичним та науковим досвідом практично не виникає питань, пов’язаних із запереченням права Пленуму Верховного Суду заповнювати «білі плями» у кримінальному законодавстві. «Білими плямами», якщо вам подобається цей вираз, як правило, є надбання науки й практики по певних категоріях справ, які роками накопичувалися судовою практикою, обговорювалися науковцями і мають усталений характер. «Вісник Верховного Суду України» є абеткою для фахівців. Адже кожна з постанов Пленуму Суду має довершений характер і, як правило, готується протягом досить тривалого часу відомими фахівцями, перш за все – суддями Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України із залученням науковців.
По-друге, значний вплив на судову практику спричиняє розгляд судовими палатами ВСУ конкретних справ у касаційному порядку. Сьогодні дискусія в цьому напрямку йде далі, а саме – говорять про визнання судового прецеденту як джерела кримінального та кримінально-процесуального права. Для позитивної відповіді на це питання можна принаймні звернутися до рішень Конституційного Суду України, практики Європейського суду з прав людини. Слід врахувати, що запровадження загального доступу до судових рішень відповідно до Закону від 22 грудня 2005 р. «Про доступ до судових рішень» створює нові можливості використання судового прецеденту для обґрунтування правової позиції у кримінальних та кримінально-процесуальних правовідносинах.
– Чи є, на Вашу думку, доцільним розробляти новий КПК чи можна обмежитися легкою «модернізацією» цього Кодексу шляхом внесення до нього певних змін та доповнень? Якщо так, то які законодавчі зміни варто внести до КПК України?
– Про новий Кримінально-процесуальний кодекс у літературі та політичному житті держави сказано стільки, що, мабуть, додати до цього вже мало що можна. Звичайно, потрібно приймати новий кодекс. Але без вирішення загальних питань судоустрою в державі це видається малоймовірним. Доки у політичної еліти держави не сформується стійка позиція щодо цінності закону як феномена, що може бути використаний і проти конкретних осіб, які з часом перестануть бути нею (політичною елітою), до того часу дискусії з цих питань будуть мати постійний характер.
Що стосується загальних змін до чинного законодавства, то почати можна було б з однієї, але надзвичайно суттєвої зміни, – надати право свідкам з’являтися на допит з адвокатом. Також слід геть відкинути практику, коли, наприклад, людину запрошують для пояснень чи то по адміністративній справі, чи то по кримінальній справі (сам факт порушення кримінальної справи й винесення відповідної постанови адвокату відстежити надзвичайно важко). Захиснику ж, який бере участь в слідчій дії чи допиті свідка, необхідно надати право давати короткі консультації, задавати з дозволу слідчого питання особам, які допитуються, робити письмові зауваження з приводу правильності та повноти записів протоколу слідчої дії.
– Наразі у всіх на слуху законодавчі ініціативи Президента України, до яких, серед іншого, належить створення Вищого кримінального суду України та позбавлення прокуратури функцій слідства, залишивши за нею лише нагляд за законністю. Яка Ваша думка як адвоката з цього приводу.
– З появою адміністративних судів в Україні (а вони з’явилися й почали діяти за каденції нині діючого Президента України) слід було б дати спочатку раду цій системі, усунувши протиріччя, які є на сьогоднішній день, та укомплектувавши її кадрами. Якщо ініціативи Президента та добра воля Верховної Ради допоможуть врегулювати нагальні питання, що є у галузі господарського та адміністративного судочинства, далі можна розгортати принаймні дискусію щодо створення Вищого кримінального суду. До цього ще можна додати невирішені проблеми касаційного розгляду цивільних справ.
Як практик, я проти того, щоб реально діючий механізм, пов’язаний з боротьбою зі злочинністю, на вершині піраміди якого стоять Судова палата у кримінальних справах та Військова судова колегія Верховного Суду України, реформувався.
Щодо позбавлення прокуратури функції слідства, треба з’ясувати в такому випадку, хто ж буде займатися розслідуванням тих кримінальних справ, які сьогодні веде Генеральна прокуратура та підпорядковані їй прокуратури обласного та районного рівнів. До речі, минулого року слідчі прокуратури закінчили розслідування 22 тис. кримінальних справ. Не відповівши на це питання, а також на питання, пов’язані з матеріальним забезпеченням будь-якого іншого новоствореного органу, вести розмову на цю тему принаймні передчасно. Реформування в цій сфері необхідне, але перед цим слід уважно вивчити досвід країн Європейського Союзу, досвід створення та занепаду Слідчого комітету в Казахстані, функціонування Слідчого комітету при Генпрокуратурі Російської Федерації. В історії України ми вже мали надзвичайно невдалу спробу запровадження Національного бюро розслідування.
– Чи є, на Вашу думку, діяльність слідчого у здійсненні ним досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності «незалежною»? Йдеться, насамперед, про відсутність вимоги закону, яка не зобов’язує погоджувати деякі свої дії з прокурором та/або суддею.
– До поняття «незалежний слідчий», як і до поняття незалежності прокурора та судді, слід ставитися філософські та досить делікатно. Нагадаю, що основна дискусія, як вбачається з відкритого листа голови Верховного Суду України Василя Онопенка на адресу Президента України, сьогодні пролягає на рубежі призначення на адміністративні посади голів судів. Як ви думаєте, чому?
Крізь призму цієї проблеми слід розглядати й питання «незалежності» слідчого. Свого часу, як прокурор Подільського, а потім Московського районів м. Києва, я організовував роботу слідчих прокуратури району й одночасно виконував процесуальні функції щодо нагляду за законністю в їх діяльності. І якщо основною ідеєю було розкриття злочину та правильне й об’єктивне розслідування кримінальної справи, жодних приводів для конфлікту чи заперечення незалежності слідчого не було. У випадках же зацікавленості й упередженості жодний принцип чи норма не спрацьовують. Та посадова особа, яка займає неправову позицію, має притягатися до відповідальності. Про це свідчить і світовий досвід. Виконання цього правила лежить в іншій площині. Перш за все – у площині демократичних цінностей, які мають сповідувати всі державні службовці без виключення.
– У парламенті останнього скликання зареєстровано ряд законопроектів, якими пропонується посилити кримінальну відповідальність за вчинення певних видів злочинів (за злочини проти сім’ї та дітей, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за наругу над державними символами України, невиконання судового рішення тощо). Взагалі, на Вашу думку, посилення кримінальної відповідальності є дієвим механізмом попередження вчинення злочинів?
– Посилення кримінальної відповідальності слід розглядати у двох площинах. По-перше – це зміна санкції за відповідні дії, які визнаються злочином, у бік збільшення кримінального покарання. По-друге – посиленням кримінальної відповідальності є визнання певних дій чи бездіяльності, які раніше не були кримінально-караними, такими, що підпадають під поняття «злочин». В цьому аспекті посилення кримінальної відповідальності цілком виправдане, оскільки змінюється життя, змінюється злочинність, виникають нові загрози. І саме в такому випадку до посилення кримінальної відповідальності слід ставитися позитивно. На жаль, такі зміни останнім часом мало обговорюються громадськістю, науковцями та суспільством у цілому. Інколи відбувається підміна понять, а саме – змінюючи кримінальний закон, законодавець і держава в цілому нічого не роблять для того, щоб зробити реальним настання відповідальності для злочинців. Для цього слід перш за все вирішити кадрові питання та питання матеріально-технічного забезпечення правоохоронної системи.
Розмову вів Дмитро ШЕВЧЕНКО
«Правовий тиждень»
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|