Правова стабільність як бідний родич в українській юридичній освіті Однією з найсерйозніших проблем українського правового та економічного життя є нестабільність правил, за якими воно розвивається. Українські правники та навіть деякі політики усвідомлюють серйозність цієї проблеми. Також зростає розуміння того, що правова невизначеність та нестабільність правил гри перебувають з-поміж чинників, які стримують розвиток економіки та інвестицій. Почасти нестабільність пов’язують з частими змінами в законодавстві та корупцією. Однак вітчизняна система юридичної освіти також не виховує повагу до правової стабільності. У ній замало уваги приділяється важливості принципу правової стабільності у вітчизняній правовій системі. Формується зневажливе ставлення до судової практики, міф про те, що через відсутність у нашій системі судового прецеденту суди нібито мають право приймати суперечливі рішення у різних справах.
Усе це спричинює ситуації, за яких неправильно поставлена кома призводить до визнання договору недійсним, коли основним завданням нотаріуса стає не посвідчення угод, а створення перешкод до їх укладення, коли відсутність адреси одного із засновників у статуті підприємства призводить до недійсності усіх його угод. Така неповага до правової стабільності, вочевидь, зумовлюється не лише проблемами у нашій юридичній освіті, а й більш глибокими чинниками. Зокрема, Україна є достатньо молодою державою, яка тільки-но пройшла період небувало глибокої та болючої трансформації. За таких умов неможливо уникнути того, щоб занадто підкреслювати в освіті роль реформ та змін та недооцінювати стабільність. Також умови, які існували в Україні у 1990-х рр., коли сформувалася сучасна українська юридична культура, були об’єктивно умовами первинного накопичення капіталу, присвоєння небагатьма тих ресурсів, які раніше належали державі. У таких умовах казати про яку-небудь стабільність було недоречно.
Безумовно, ці загальносоціальні фактори є менш важливими, позаяк правову систему нашої держави загалом сформовано і капіталізм давно увійшов до стадії стабілізації та консолідації нових відносин власності. Саме тому юридична освіта несе значну частину провини за формування культури, яку можна назвати правовим революціонізмом.
Принцип правової стабільності
Небагато викладачів курсів загальної теорії права чи процесуального права приділяють увагу тому, що принцип правової стабільності є одним із ключових принципів нашої правової системи. Так, згідно із ст. 8 Конституції принцип верховенства права є в Україні конституційним принципом, якому мають підпорядковуватися акти всіх органів державної влади, зокрема судів. Одним з ключових елементів принципу верховенства права є те, що право стоїть вище за розсуд осіб, котрі застосовують правові норми. Цей принцип порушується, якщо два різних суди чи судді інтерпретують одне й те ж положення закону протилежним чином. Це означає, що як мінімум в одному з цих випадків суд діяв не відповідно до закону, а «писав» закон, підмінив закон своєю особистою думкою та волею. Як неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, зокрема у справі Брумареску проти Румунії, принцип правової визначеності є одним з ключових елементів принципу верховенства права.
Своєю чергою, ключовим елементом принципу правової визначеності є принцип обґрунтованих очікувань (legitimate expectations). Цей принцип походить з німецького права та означає, що рішення органів державної влади не повинні йти всупереч очікуванням, на які покладаються громадяни. У французькому праві визнається, що суди мають слідувати усталеній судовій практиці або обґрунтовувати, чому вони виділяються з практики у конкретній ситуації (jurisprudence constante).
Принцип верховенства права має аналогічний зміст у законодавстві України – на це прямо вказує ст. 8 КАСУ.
Судова практика в юридичній освіті
Загальновизнано, що Україна належить до країн романо-германської правової традиції. Водночас українські студенти-юристи на першому курсі юридичного факультету у курсі загальної теорії права засвоюють, що судовий прецедент є джерелом права у країнах так званого «загального права» або англо-саксонської правової сім’ї. У країнах романо-германської правової сім’ї, до яких належить і Україна, прецедент не визнається як джерело права.
Як часто буває, це є надзвичайним спрощенням тієї реальності, яка насправді існує у країнах романо-германської правової традиції. Як наголошувалося, принцип правової визначеності є одним із ключових принципів права ЄС. Зі слів Рене Давіда, судова практика відіграє «ключову роль» у розвитку права у таких класичних країнах романо-германського права, як Франція та ФРН.
Водночас проста формула – «в Україні судового прецеденту немає» – усталилася у колективній свідомості, тлумачиться неправильно та призводить до серйозних негативних наслідків. Судді не просто порушують закон, приймаючи суперечливі рішення, вони почасти дійсно вірять, що українське право та принципи нашої правової системи дозволяють судам приймати в однакових правових ситуаціях протилежні рішення. Ситуацію погіршує корупція, оскільки корумповані судді можуть сьогодні в одній судовій справі прийняти рішення на замовлення одних, а завтра у наступній справі змінити свою думку на протилежну на замовлення інших. Однак повторимося, що боротьбу з цим явищем ускладнює не лише корупція та некомпетентність у судовій системі, а й популярна з-поміж вітчизняних правників теорія, що відсутність у нашій системі судового прецеденту нібито дозволяє суддям приймати суперечливі рішення.
Як наголошувалося, суперечливість судової практики не має нічого спільного з принципами романо-германської правової традиції, яку ми сповідуємо. Навпаки, у силу того, що у романо-германській правовій системі ключову позицію посідає не судовий прецедент, а закон, однакове і послідовне застосування всіма суддями закону є конче важливим. Саме тому, приміром, одним з елементів централізації правового режиму після Французської революції стало не тільки написання класичних кодексів, а й створення єдиного касаційного суду, завданням якого став нагляд за єдиним застосуванням закону всіма судами.
Проте це не лише питання правових традицій. Неоднозначність судової практики суперечить положенням як українського конституційного права, так і Європейської конвенції про захист прав людини, яка є частиною вітчизняного законодавства. Той факт, що в Україні прецедент не визнається джерелом права не дає судам права приймати суперечливі рішення.
Доцільно також звернути увагу і на положення ст. 19 вітчизняної Конституції, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а державні органи зобов’язані діяти виключно на підставах та в порядку, передбачених законом. Якщо суди приймають суперечливі рішення, то щонайменше одне з цих суперечливих рішень примушує сторони робити те, що не передбачено законодавством. Адже на практиці може існувати тільки одна правильна інтерпретація закону, інтерпретація, яка відповідає його змісту, всі інші помилкові, відтак, дотримуючись їх, суд вимагає від громадян робити те, що законом не передбачено. У силу тієї ж логіки, суд також виносить суперечливі рішення не на законних підставах, адже лише одна інтерпретація закону може бути правильною, приймаючі різні суперечливі інтерпретації, суди діють без законних підстав, підмінюють закон власними ідеями та волею окремих суддів.
Суперечливі судові рішення порушують також і положення Європейської конвенції про захист прав людини. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у низці своїх рішень, зокрема у справі Праведная проти Росії, положення Конвенції мають застосовуватися у світлі принципу верховенства права, одним з елементів якого, як наголошувалося, є правова визначеність. Зрештою, суперечливість судової практики перешкоджає адаптації права України до вимог права ЄС. Адже принцип правової визначеності, а отже, і стабільності судової практики, є ключовим принципом права ЄС, як зазначив Суд ЄЕС у справі August T?pfer & Co. GmbH v Commission of the European Communities.
А може у консерваторії щось підправити?
Як наголошувалося, нестабільність у вітчизняній правовій системі пов’язана не лише з недоліками системи юридичної освіти. Однак все ж юридична освіта може зробити багато, аби подолати почасти зневажливе ставлення до судової практики та правової стабільності, яке характеризує вітчизняну юридичну освіту. Як зазначав автор одного з найавторитетніших у нашій країні підручників з порівняльного права Рене Давід, недооцінювання судової практики у правовій системі є найчастіше ознакою розриву між теорією та практикою, між університетами та судами. Цю характеристику може бути легко застосовано до України. Наші заняття з права іноді перетворюються на абстрактне теоретизування щодо закону без вивчення того, як ці положення застосовувалися судами на практиці, це змушує студентів підходити до кожної нової ситуації як до чистої дошки, навіть не намагаючись вивчити традицію застосування того чи іншого положення закону.
Водночас відбуваються і позитивні зрушення. Зокрема, створення Державного реєстру судових рішень зробило практично загальнодоступною значну кількість судових рішень, і це має полегшити використання судової практики у навчальному процесі.
Також слід послідовно розвіювати міф, що нібито відсутність прецедентного права в Україні та незалежність суддів дозволяють їм приймати суперечливі рішення. Важливо, аби вітчизняна юридична освіта та наука усвідомили важливість послідовності та стабільності у вітчизняній правовій системі. Це стане першим кроком до того, щоб це усвідомили також судді та законодавці.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|