«Курчат» рахують восени

Епопея з призначенням нового голови ВГСУ набирає обертів і у пресі, і серед потенційних претендентів на крісло керівника одного з вищих спеціалізованих судів, адже попереду час «X» – 12 вересня. Саме тоді відбудеться конференція суддів господарських судів та її виконавчого органу – Ради суддів господарських судів, де й висуватимуться кандидатури. Одна із відомих юридичних газет нещодавно опублікувала список ймовірних, за версією видання, кандидатів на посаду голови ВГСУ, з-поміж яких згадувались Микола Титов, Віктор Татьков, Микола Стахурський, Валерій Балух, Іван Федоров та Олександр Мельниченко. Однак «ПТ» цей перелік вважає неповним, позаяк у згаданій статті чомусь не називалися прізвища чинних судів та заступників голови Вищого господарського суду Сергія Демченка. Отже, спробуємо дещо розширити список потенційних кандидатів. У чинного голови ВГСУ є чотири заступники: Микола Остапенко, Олександр Шульга, Анатолій Осетинський та Віктор Москаленко. Всі вони мають непогані шанси очолити ВГСУ, якщо справа обійдеться без політики (дуже б хотілося на це сподіватися – Ред.). Адже вони є авторитетними суддями, мають значний стаж, відповідний патріотизм та вболівають за долю «системи», що притаманне цій категорії суддів. Вони свої, їх знають та поважають колеги, не лише як співробітників, а й як вмілих керівників, троє з яких очолюють відповідні судові палати ВГСУ: Олександр Шульга – Судову палату з розгляду справ про банкрутство, Анатолій Осетинський – Судову палату з розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин, Віктор Москаленко – Судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності. До того ж, за логікою, очолювати суд має людина, котра працювала в ньому і досконало знає цю структуру не за чутками. Відтак, ці кандидати мають певні переваги з-поміж інших претендентів. Окремо стоїть лише кандидатура пана Шульги, якому до «дембеля» лишилося три роки, і саме ця обставина змусить його поміркувати, чи висувати свою кандидатуру на посаду очільника ВГСУ. Чого не скажеш про пана Мельниченка, якого 6 березня 2008 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала парламенту для безстрокового обрання на посаду судді ВГСУ. Він хоча й проробив 13 років суддею, однак має 15-річну перерву в суддівській практиці, впродовж якої він працював в АМКУ. Ймовірно, його кандидатура політична, а не суддівська. Чому так? Чому сторонні сили постійно нав’язують суддям «свої» кандидатури? Отже, 12 вересня стане відправною точкою у справі призначення голови ВГСУ. Чи впораються судді? Побачимо… Адже, як каже народна мудрість, – курчат рахують восени…