Ще раз про сучасні концепції судової реформи

Нещодавно «ПТ» ознайомлював читачів з думкою адвокатів та юристів стосовно введення в Україні чотирьох систем спеціалізованих судів, створення вищих цивільного та кримінального судів, наявності так званої подвійної касації, необхідності її існування тощо. Як виявилося, цю проблему юридична громадськість вважає нагальною, позаяк до редакції надходять враження та пропозиції із зазначених питань. Тож пропонуємо вашій увазі ще кілька коментарів на окреслену тематику. Ганна ТИЩЕНКО,
старший юрист МЮК Integrites: – Створення Вищого цивільного та Вищого кримінального суду – ініціатива, безумовно, правильна і потрібна для українського суспільства. По-перше, подібна система вже довела свою ефективність у господарському судочинстві. По-друге, Верховний Суд (і цивільна, і кримінальна палата) перевантажений – близько 55 тис. справ чекають на своє вирішення. І ця цифра постійно зростає. Факт, що людина, позбавлена волі або, наприклад, житла, має чекати роки, аби її законне право поновили, свідчить про вади чинної системи загальних судів, про постійне порушення невід’ємних прав людини. Створення окремо Вищого цивільного та Вищого кримінального суду дозволить розвантажити ВСУ. Справи у касаційному порядку розглядатимуться відповідним вищим судом, а ВСУ за аналогією з господарськими справами візьме на себе право перегляду рішень лише у виняткових випадках, при цьому в кожному разі суд вирішуватиме, чи є в наявності підстави для прийняття справи до провадження, чи ні. Звісно, будь-яке реформування – процес болісний і тривалий. Початок функціонування вищого суду пов’язуватиметься насамперед з проблемами законотворчого та організаційного характеру (прийняття відповідних змін до чинного законодавства, визначення процедури підбору висококваліфікованих суддів, технічне та методологічне забезпечення новостворених судів). Крім того, не слід забувати і про проблеми процесуального характеру, які найбільш болісно зазвичай б’ють саме по особах, чиї права захищаються у суді. Проте я вважаю, ці складнощі варті кінцевого результату. Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
голова Національної правової палати, народний депутат України 4-го скликання: – Реформування судової системи України є найболючішим питанням сьогодення. На превеликий жаль, попри закріплені Конституцією та чинним законодавством України принципи недоторканності та незалежності суддів, сучасна судова система є заполітизованою і залежною від органів державної влади. Для того щоб провести комплексне реформування судової системи, слід розробити загальні пропозиції на основі аналізу та систематизації ідей, які пропонують різні представники юридичної сфери для створення дійсно незалежної та ефективної системи правосуддя. Можливо, в майбутньому чотириланкова система спеціалізованих судів зможе стати засобом, здатним забезпечити прозорість, об’єктивність та ефективність роботи судової системи. Проте, зважаючи на реалії сьогодення, можна дійти висновку, що існуюча судова система навряд чи готова до таких змін. Більшість законодавців орієнтуються на європейські та міжнародні стандарти побудови судової системи, забуваючи про недосконалість нашої законодавчої бази та неготовність суспільства до таких змін. Відтак, спочатку треба внести зміни до чинних законів «Про судоустрій України» та «Про статус суддів» щодо врегулювання питань стосовно виборності суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, протидії корупції у судовій гілці влади, вдосконалення добору суддівських кадрів та забезпечення дійсної незалежності суддів з боку органів державної влади тощо. Крім того, ЦПК України, ГПК України та КАС України у певних питаннях суперечать один одному, а тому також потребують відповідних змін, особливо щодо врегулювання питань підсудності та підвідомчості. І тільки після вирішення окресленого кола питань можна переходити до вирішення питання доцільності створення чотириланкової судової системи. Стосовно наявності інституту подвійної касації доцільно зауважити, що ст. 55 Конституції Україні гарантує кожному громадянину право на захист його прав та інтересів у суді. Тому можливість подати касаційну скаргу спочатку до вищого спеціалізованого суду, а потім до ВСУ є оптимальним способом захисту законних прав та інтересів громадян. Відмова від касаційного оскарження у ВСУ руйнуватиме  єдність судової системи. Відмова ж від інституту подвійної касації є звуженням змісту і обсягу існуючих прав людини і громадянина при внесенні змін до законодавства, а також гарантує забезпечення апеляційного і касаційного заперечування рішень суду. І останнє. Неможливо провести повноцінну судову реформу без реформування всієї державної системи, зокрема, політичного та адміністративного апарату. Наталія БОНДАРЕНКО-ЗЕЛІНСЬКА,
доцент кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ,
юрист ЮК «Правовий альянс»: – В Україні існує система судів загальної юрисдикції, яка включає в себе місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та найвищий судовий орган – ВСУ. Відповідно до ЗУ «Про судоустрій України» (частини 1, 2 ст. 19) в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (господарські, адміністративні тощо). Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди (ч. 3 ст. 18), які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції (ч. 1 ст. 39). Водночас ВСУ, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 47 вказаного Закону, виконує у випадках, передбачених законом, функції касаційної інстанції щодо нижчих судів. Таке законодавче регулювання повноважень ВСУ та вищих спеціалізованих судів призвело до формування у більшості юристів помилкового уявлення про те, що ВСУ виступає другою касаційною інстанцією стосовно рішень спеціалізованих судів. У зв’язку з цим існуючий порядок перегляду судових рішень, наприклад, ВГСУ Верховним Судом України в порядку, визначеному розділом ХІІ-2 ГПК України, називають «подвійною касацією». Наявність подвійної касації, її вплив на оперативність та якість розгляду судових справ та постановлення законних та обґрунтованих рішень, зокрема ВГСУ, тривалий час викликає дискусію як серед теоретиків права, так і суддів та юристів. Так, вважаючи перегляд судових рішень вищих спеціалізованих судів ВСУ недоцільним, висуваються пропозиції щодо введення в Україні чотириланкової системи спеціалізованих судів. Якщо проаналізувати підстави перегляду рішень ВГСУ Верховним Судом України, стає очевидним, що ВСУ тут не виступає касаційною інстанцією стосовно актів вищого спеціалізованого суду, адже, на відміну від касаційного провадження, підставою для такого перегляду є не будь-які сумніви в законності рішення ВГСУ, а виняткові обставини, вичерпний перелік яких закріплено в ст. 111-15 ГПК України. Тобто зазначений перегляд судових рішень є, по суті, не другим касаційним провадженням, а швидше провадженням у зв’язку з винятковими обставинами. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про судоустрій України» саме ВСУ забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції, той факт, що акти вищого спеціалізованого суду з підстав, передбачених ст. 111-15 ГПК України, переглядає не цей суд, а ВСУ, є цілком логічним та закономірним. І не потребує запровадження додаткових ланок у структурі судів України. Підбиваючи підсумки, зауважимо, що наразі реформування судової системи в нашій державі більше спрямоване на створення нових робочих місць для суддів та апарату суду, ніж на приведення системи судів України та порядку здійснення судочинства у відповідність із вимогами Конституції України та європейських стандартів, як-от: доступність (економічна, територіальна тощо) та оперативність правосуддя. Наталя ШИМАНСЬКА,
юрисконсульт АО «Юридичний Центр» (м. Івано-Франківськ): – На сьогодні першочерговим є вирішення питання наближеності судової гілки влади до народу, а не впровадження новинок, які, можливо, виправдають себе, а, можливо, і ні. Часу та коштів для експериментів немає. Слід вирішувати питання, зокрема, професійної підготовки суддів; оперативності вирішення справ в судах; доступу громадян до правосуддя та можливості захисту себе особисто та через представників (захисників); матеріального забезпечення судочинства; реальності виконання прийнятих судами рішень тощо. Демократичне, законне, якісне правосуддя здебільшого залежить не від побудови судової системи (хоча і це важливо), а від професіоналізму, кваліфікації, моральних якостей представників останньої, зокрема, суддів. Адже на них покладається обов’язок вирішення справи по суті. Справедливість рішень суддів формує думку, враження про судочинство в Україні. І ситуація, яка склалася нині, вбачається негативною. Тому слід вирішувати питання не впровадження чотириланкової системи спеціалізованих судів, а ефективності функціонування останніх. Треба забезпечити судову владу професійними кадрами в достатній кількості, що сприятиме ефективному, справедливому та вчасному вирішенню справ. Також доцільно скасувати довічне обрання на посаду судді. Адже зустрічаються випадки, коли обраний довічно суддя не переживає за своє майбутнє і чинить на власний розсуд правосуддя, яке не відповідає чинному законодавству. Довічність призначення на посаду не сприяє і професійному зростанню суддів. Запровадження чотириланкової системи спеціалізованих судів для нас розкіш, позаяк втілення цього задуму в життя вимагає значних фінансових затрат, зокрема, виділення нових приміщень, забезпечення їх всім необхідним для роботи, а також кваліфікованими кадрами, надання останнім гарантованого соціального, матеріального забезпечення, а також виконання їх рішень тощо. Бюджет нашої держави не може собі цього дозволити, адже є й інші, більш нагальні витрати, коштів на які бракує. Не зрозумілим у такому реформуванні судової влади лишається і забезпечення наближеності останньої до народу. Створення таких судів в обласних центрах не сприятиме зверненню до них пересічних громадян, зокрема з сільської місцевості. Адже, крім сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а також правову допомогу, їм доведеться відшукувати кошти ще і на транспорт та проживання в іншому місті. Складається враження, що реформатори не враховують потреби населення. Можливо, в перспективі, в майбутньому, запропонована реформа і стане необхідною і доцільною, але не сьогодні.